Безпека потрібна не всім!
Потреба в безпеці – одна з найважливіших базових фундаментальних потреб людини. Кожна людина потребує безпеки!
Чули таке? Ну звісно. Багато разів. Очевидний тезис.
І повна брехня.
Не вірите? А я вам зараз доведу.
По-перше, коли Абрахам Маслоу у своїй «Теорії людської мотивації» (1943) писав про ієрархію потреб (термін «піраміда» Маслоу не використовував і жодних трикутників не малював — це вже пізніше популяризатори постаралися) і фундаментальну потребу в безпеці, він мав на увазі передусім фізіологічну безпеку, тобто гомеостаз людини – досить вузький спектр показників, що описують нормальний стан організму.
Автор терміна «гомеостаз» американський фізіолог Волтер Кеннон (він же першовідкривач реакції «бий або тікай») описував гомеостаз як автоматичні зусилля організму з підтримки нормального стану кровообігу. Кеннон описав процес для утримання води в крові, солі, цукру, білка, жиру, кальцію, кисню, підтримання рівня іонів водню та постійної температури.
Ну, тобто якщо виміряти всі ці параметри у, скажімо, спортсмена під час інтенсивного тренування і показати цифри доктору, той скаже, що ця людина вмирає, причому страшною і болісною смертю.
Тому адепти кросфіту плюють на базову потребу в гомеостазі кожним своїм воркаутом.
По-друге, другий рівень безпеки Маслоу описував як потребу у безпечному оточенні, контролі та порядку в житті. Сюди ж він відніс фінанси, здоров'я та добробут.
Причому і фізіологічну, і фінансово-медичну безпеку Маслоу вважав «дефіцитарними» потребами, тобто такими, без яких усі інші потреби задовольняти складно.
Мовляв, важко думати про друзів або творчість, коли ти хворий і бідний.
Як це пов'язати з альтруїзмом, самопожертвою та волонтерством – незрозуміло.
Втім, якщо слідувати теорії Річарда Докінза про те, що еволюція – це спосіб відтворення генів, для яких людина – як курка для яйця, лише машина-мультиплікатор, то Маслоу зі своєю ієрархією потреб взагалі виявляється не при справах.
(Заради справедливості зауважу, що Маслоу згадував, що в ієрархії потреб черговість може змінюватися залежно від обставин і життєвих установок людини; голодний художник все одно буде малювати картини, а не фарбувати стіни, «піраміду» ж залишимо на совісті популяризаторів).
Але давайте повернемося до тезису, що «безпека потрібна всім», і чому це нахабна брехня.
Ви коли-небудь замислювалися, чому існують штрафи за непристебнутий ремінь безпеки?
Ні, не з точки зору користі чи шкоди для суспільства. Тут все просто: кожна бригада «швидкої», яка витягає чергового непристебнутого дурня з лобового скла – це та бригада, яка не поїхала на виклик до інфарктника.
Дурні, що гублять себе так чи інакше, з'їдають ресурси держави, і держава від них захищається. Це логічно.
А ось з точки зору водія або пасажира. Чому їх треба змушувати пристібатися?
І чому вони цього не роблять?
В Україні до запровадження підвищених штрафів пристібалися 15% водіїв. Зараз – близько 50%, і то при наявності копів у полі зору.
Пасажири на задньому сидінні не пристібаються практично ніколи.
(Так, дорогі друзі, я знаю, що ви точно пристібаєтеся, обов'язково напишіть мені про це в коментарях! Але так співпало, що у моїх читачів дещо інші поведінкові стереотипи. А ви якось станьте біля узбіччя і порахуйте, скільки людей у проїжджаючих повз машинах не пристебнуто. І скільки водіїв теревенять по телефону під час їзди).
Але чому? Елементарний же рух. Нескладний. Безкоштовний.
Чому вони не пристібаються?
Так тому, що ця сама безпека нікому нафіг не потрібна!
Я, до речі, теж колись повівся на брехню про «базову потребу».
У нас же курси самооборони, так? Особиста безпека. Оцінка загроз, управління ризиками, мінімізація шкоди. Це потрібно кожному. Ці знання рятують життя!
Ага, зараз. Кількість людей, які займаються питаннями своєї безпеки або ходять на курси самооборони, приблизно на два порядки (тобто у сто разів) менша, ніж тих, хто ходить на танці.
А все тому, що за термінологією Маслоу танці належать до «буттєвих» потреб. Вони роблять наше буття кращим. Приємнішим. Веселішим.
А безпека, як ми пам'ятаємо, належить до «дефіцитарних». Буттєві – це ті, з якими нам добре. А дефіцитарні – це ті, без яких нам погано.
Головна відмінність – буттєві потреби ненасичувані. Чим більше танцюєш (малюєш, вишиваєш, співаєш, граєш на гітарі) – тим краще виходить, більше кайфу.
А дефіцитарні – насичувані. Голова не болить – і добре. Не мерзну – от і славно. Не б'ють мене ногами в підворітті прямо зараз – ну і навіщо мені ваші курси самооборони?
Іншими словами, танці продають людині позитивні емоції. А самооборона – відсутність негативних емоцій: страху, тривоги, приниження.
Ніхто не бореться з негативними емоціями, коли їх немає.
Ніхто не думає про аварію, коли сідає в машину.
Тому що найдавніша форма мислення – це магічне мислення. Переконання в тому, що наші думки здатні впливати безпосередньо на реальність.
«Якщо думати про погане, щось погане станеться» - чули?
Висновок: не треба думати про погане.
Якось воно буде.
Але хвилиночку! Магічне мислення – це ж примітивніша форма мислення, яка лежить в основі анімізму та забобонів! Це не про нас, це про дикунів з Папуа та Нової Гвінеї!
Ось, наприклад, я. Купив дробовик, поставив у сейф. Потрібно буде – вистрелю!
(Так, так, купівля амулетів замість тренувань – це теж форма магічного мислення).
Ми ж живемо в раціональному суспільстві! Ми мислимо інакше! Аналітично! Логічно! Сучасно!
Тільки от чомусь кількість людей, які знають свою групу крові, незрівнянно менша кількості людей, які знають свій знак зодіаку.
Але повернемося до безпеки.
Є у мене знайомий. Працює різноробом. Заробляє коли двісті, коли триста доларів на місяць. Живе від зарплати до зарплати. Що не дивно.
А є інший знайомий. Айтішник. Заробляє п'ять тисяч доларів на місяць. І – що дивно – теж живе від зарплати до зарплати!
Що в них спільного?
Відсутність фінансової грамотності.
Причому різноробу це простимо.
А ось айтішнику – ні. Тому що буде у нього зарплата сім чи десять кілобаксів – ситуація не зміниться.
Тому що звичка «жити одним днем» - це теж про безпеку. Не відкладати на чорний день, не диверсифікувати, не інвестувати, а тупо все витрачати на себе коханого – це задоволення буттєвих потреб при ігноруванні потенційних дефіцитарних.
Ну, якщо зараз все добре, навіщо думати про погане?
Або, як говорить стара приказка, поки грім не гряне – рабин не перехреститься.
По суті займатися самообороною, коли на вас не нападають – це інвестиція в «не дуже приємне, але можливе» майбутнє. Купівля страховки. Опціон на життя.
Так, ймовірність стати жертвою кримінального нападу мізерна з точки зору статистики. Як і ймовірність стати жертвою ДТП.
Тільки жертвам від цього ніфіга не легше.
Класичний «чорний лебідь» за Талебом: подія вкрай малоймовірна, але з потенційно катастрофічними наслідками. Масштаб наслідків настільки великий, що їхнє запобігання окупає будь-які витрати.
Семінар із самооборони коштує дорого? А ви думаєте, що проломлена голова вам дешевше обійдеться?
Або, як кажуть мотоциклісти, «мотозахист коштує дорого, доки не подивишся ціни на протез колінного суглоба».
І багато ви бачите мотоциклістів у захисті? Відсотків п'ять, мабуть.
Тому безпека і самооборона – це не предмет першої необхідності.
Це форма поведінки, аналогічна фінансовій грамотності. Думати про майбутнє, передбачати потенційні проблеми, готуватися до їх вирішення заздалегідь.
Ходити до дантиста на щорічний чекап до того, як почнуть боліти зуби.
Багато ваших знайомих так чинить? То-то ж.
Думати про безпеку – це частина культури мислення, притаманної далеко не всім верствам населення. Це здатність мислити абстрактно, що для більшості людей недосяжна функція.
І це нормально. Не всім треба стежити за курсом акцій на фондовому ринку. Більшості достатньо стежити за акціями в АТБ.
У американців є така приказка: «Driving is a privilege, not a right» – «Водіння автомобіля – це привілей, а не право».
Будувати свою особисту безпеку – це привілей, а не право.
Зрозуміло, що коли людина відчуває дефіцитарну потребу, вона починає судомно намагатися її задовольнити. Причому негайно і бажано безкоштовно.
Навесні 2022 року ми з колегою провели десятка два безкоштовних ознайомлювальних занять із першої домедичної допомоги у Житомирі. Ажіотаж був небачений. Двадцять, тридцять, сорок осіб у кожній групі!
Так, давай, нам це дуже треба, війна ж у країні, може прилетіти!
А потім у Житомирі скасували сухий закон і відкрили ресторани.
І все.
Буттєві потреби перемогли дефіцитарні.
Люди перестали думати про погане.
І це нормально. Так люди влаштовані. Вони не будуть думати про погане, поки погане не трапиться.
А коли трапиться, почнуть вимагати, щоб їхні проблеми вирішив хтось інший. Дорослий.
Звідси хронічний вий у коментарях із розряду «це має бути безкоштовно, бо нам дуже треба!»
(Що, як показує практика, теж брехня – воно їм і безкоштовно не потрібно).
У вас може скластися враження, що мета цієї статті – погладити ваше, дорогі читачі, почуття власної гідності. Мовляв, ми-то з вами – молодці, а вони, які не пристібаються – дурні. Нам, розумним і успішним – фітнес, іншим – бодіпозитив. Ми – уми, а ви – нажаль, ні. І так далі.
Ні.
Мета цієї статті – розвіяти міф про те, що «безпека потрібна всім».
Безпекою завжди займалася вкрай мала кількість людей – чи то в силу професійних обов'язків, чи то через специфічні життєві обставини, ну або внаслідок специфічного складу розуму.
Переважна більшість людей плювати хотіла на безпеку. Будь-яку. Будь то правила дорожнього руху, правила особистої гігієни, правила поведінки на воді… Та будь-які правила людина сприймає як обмеження своєї свободи прямо тут і зараз для запобігання потенційної небезпеки в майбутньому.
Купатися? П'яним? Звісно буду!
А що з цього випливає?
Якщо вам раптом стане погано на вулиці, ймовірність того, що поруч опиниться людина, яка вміє надавати першу допомогу – мізерно мала.
А якщо на вас нападуть, бажаючих вам допомогти (не кажучи вже про тих, хто вміє і здатний допомогти якісно) буде ще менше.
Тому що навички першої домедичної допомоги, самооборони та подібного – дуже вузька нішова сфера діяльності, яка ніколи не стане масовою.
І вирішувати ваші проблеми доведеться вам самому.
Тому що порятунок потопаючих, як відомо, справа рук самих потопаючих.
Тренуйтеся.
Життя бентежне!
* * *