П'ять трендів, які роблять зміни в українській армії безповорітними

| Силові структури, Факти, статистика та аналітика | Автор: Web admin
По-русски

П'ять трендів, які роблять зміни в українській армії безповорітнимиП'ять трендів, які роблять зміни в українській армії безповорітними

Оборонний потенціал, який Україна успадкувала від СРСР, нагадує таку собі «батьківську шинель»: начебто хороша і потрібна річ, багато років ще може послужити, матеріал міцний, ну а те що завелика – не біда, завжди можна вшити, старомодна – теж нічого, можна носити, поки на нову не заробиш.

І ось її роками зашивали, перекроювали, сукно зношувалося, підкладка штопалась, пора б її на брухт здати зовсім, а тут війна...

Ті зміни, яких зазнала українська армія за останні два роки, стали експрес-курсом зі створення Збройних Сил практично з нуля. Процес ще далеко не завершений, але видно ті реперні точки, за якими можна було б визначити подальше оборонне будівництво Києва.

Тренд №1. Цілком конкретний ворог

За роки незалежності військова доктрина України зазнавала неодноразові зміни: у ній проголошувався курс на зближення і подальшу інтеграцію в НАТО, то він змінювався на багатовекторність. Але за всіма цими паперовими деклараціями мало що змінювалося по суті. Співпраця з Росією обмежувалася налагодженою ще в радянські часи кооперацією військово-промислового комплексу, з НАТО періодично проводилися спільні навчання, в яких брали участь кілька "зразково-показових" українських батальйонів.

Цілком конкретний ворогЦілком конкретний ворог

Єдиним способом підвищення боєготовності військ були миротворчі операції у колишній Югославії, Іраку, африканських країнах, але це був скоріше індивідуальний досвід окремих солдатів і офіцерів, невеликих підрозділів, але ніяк не великих з'єднань.

Визначальними ж тенденціями в українській армії були: її постійне скорочення (з 1991-го по 2014-ий майже в шість разів), фінансування на рівні виплати зарплат особовому складу і радянська інерція. Остання полягала в тому, що переважна більшість військових з'єднань була сконцентрована на заході країни і Правобережжі – так склалося ще з часів існування Прикарпатського військового округу СРСР, коли створювалася потужне ударне угруповання на західних рубежах.

У Києві просто не хотіли створювати нову інфраструктуру для розквартирування військ, російської загрози не відчували, тому північно-східні регіони були куди менш мілітаризовані. Навіть наявність досить численного контингенту в Криму теж не пояснювалося міркуваннями національної безпеки – просто зручніше було використовувати вцілілу радянську матеріально-технічну базу.

Після анексії Криму та агресії на Донбасі питання про те, від кого в першу чергу повинна захищатися Україна, було вирішено остаточно, і за змінами в документах і доктринах пішли конкретні кроки. По всій лінії українсько-російського кордону і адмінкордону з окупованим Кримом стали розгортатися військові контингенти, посилені підрозділи прикордонних військ на цих напрямках, розгорнуто додаткові сили ППО (так само і вздовж кордону з Білоруссю, де знаходяться російські авіабази).

У січні 2015-го було сформовано Оперативне командування «Схід» зі штабом у Дніпропетровську. Крім військ, що перебувають на ротаційній основі на Донбасі, там розгорнуто в пунктах постійної дислокації три бригади: дві механізовані і одна десантна. Плюс на північному напрямку, в Сумській області, була сформована ще одна механізована бригада. На півдні, у Запорізькій області також додатково розміщена мехбригада.

Порівняно з мобілізаційними можливостями Росії, ці сили, безумовно, недостатні, але враховуючи гібридний характер війни на сході України, угрупування на Донбасі, на північних кордонах і біля Криму здатні протистояти іррегулярним частинам так званих «ополченців» та окремим загонам російської армії.

Слідом за сухопутними військами, повинні посилити стримування РФ ВМС, Повітряні Сили і ППО. У цій сфері оборони якісні зміни повинні наступити вже в поточному році – такі завдання записані в оборонних пріоритетах на 2016 рік.

Тренд №2. Кінець отаманщини

Початкова фаза війни на Донбасі характеризувалася двома паралельними процесами: розгортанням армії і Нацгвардії до штатів військового часу і наростанням добровольчого руху, коли патріоти, що ледь роздобути зброю, висувалися на фронт для безпосередньої участі в бойових діях.

В українському суспільстві добровольчі батальйони, або, як їх прийнято називати, добробати, стали дуже популярними. Їх роль справді важко переоцінити – їх активні дії в значній мірі мотивували регулярну армію, яка після Майдану і анексії Криму була деморалізована. Ворожа пропаганда відразу ж охрестила їх «карателями».

Кінець отаманщиниКінець отаманщини

Міжнародне співтовариство неодноразово висловлювало стурбованість наявністю на українській стороні де-юре незаконних збройних формувань. Процес легалізації добровольців почався влітку 2014-го і на сьогоднішній день практично завершено: добробати офіційно увійшли до з'єднання Збройних Сил і Нацгвардії.

Виняток становлять лише невеликі загони «Правого сектора», бойове крило якого на чолі з Дмитром Ярошем зараз створює Українську добровольчу армію, яка, за словами деяких польових командирів, повинна стати спецпідрозділом СБУ.

Справжньою карою початкового етапу війни для українських сил була погана координація: добровольці діяли на свій страх і ризик, зв'язок з регулярними військами був непостійним, між Збройними Силами і Нацгвардією була класична міжвідомча плутанина. В результаті – нацгвардійців без належної підтримки могли кинути в прорив, десантники чергували на блокпостах, місцева міліція саботувала. Нерідко наслідками такого хаосу були численні втрати.

Зараз всі ролі і завдання чітко розмежовані. На блокпостах в так званих «другій та третьої ліній», найбільш віддалених від передової, службу несуть працівники МВС та нацгвардійці (за винятком спецпідрозділів), прикордонники охороняють в'їзди в прифронтові міста і пункти пропуску для цивільних осіб, що в'їжджають-виїжджають з окупованих територій. Власне фронт тримають Збройні Сили, на передовій – переважно мотострілкові підрозділи, танкові та артилерійські частини відведені на позиції, передбачені Мінськими угодами.

У найбільш гарячих точках, таких як Мар'їнка або Авдіївська промзона, діють переважно штурмові та десантні підрозділи. Поліцейські функції виконують правоохоронці, які прибули на ротацію з інших регіонів або набрані з числа місцевих патріотів. Зачистки в прифронтових містах проводять спільно поліція, Нацгвардія і СБУ. У так званій «сірій зоні» розвідка та спецпідрозділи.

Тренд №3. Від «збройного народу» до професійної армії

З початку бойових дій на Донбасі в Україні були проведені шість мобілізацій. Із запасу закликали офіцерів і солдатів терміном на один рік. Ті, хто пішов в армію в 1-4 хвилі, вже демобілізовані, термін служби п'ятої закінчиться в травні цього року, шостий – у серпні-вересні. Оголошена на початку цього року сьома хвиля – під питанням. Кількість осіб, які підлягають призову, постійно скорочується. Відповідь проста – на зміну призовної моделі приходить контрактна.

Від «збройного народу» до професійної арміїВід «збройного народу» до професійної армії

З січня 2016-го були істотно підвищені зарплати військовослужбовцям. Солдат-контрактник без бойових надбавок отримує близько 7 тисяч гривень (280 доларів, що вище середньої зарплати в країні). З початку року підписали контракт 23,5 тисячі військовослужбовців, серед яких чимало тих, хто раніше брав участь у бойових діях, в тому числі і на Донбасі. Цілком можна припустити, що вже до 2017 року рядовий і сержантський склад в українських Збройних Силах буде на 90% укомпелектований контрактниками.

З офіцерськими кадрами ситуація не така оптимістична. Заповнити командирські посади бажаючими нескладно. Питання в підготовці молодшого і середнього офіцерського складу. За роки незалежності військові навчальні заклади пережили ряд не найкращих оптимізацій. Сьогоднішні оборонні вузи здатні випускати потрібну кількість командирів мотострілецьких, артилерійських і танкових підрозділів, які становлять основу Сухопутних військ.

Вирішити кадровий дефіцит, користуючись цивільними, які пройшли підготовку на військових кафедрах, або ж прослухавши тримісячні курси, які зараз відкриті для осіб з вищою освітою, неможливо. Рівень підготовки таких командирів досить низький. Офіцери, які пішли у відставку в роки незалежності ще в радянські часи, мають застарілу теоретичну підготовку і не мають бойового досвіду.

Більш прогресивним проектом виглядає курс підготовки офіцерів при Університеті оборони імені Черняховського для бійців, які пройшли війну на Донбасі рядовими – при успішному розвитку цього напрямку, якість молодшої офіцерської ланки має суттєво змінитися.

Тренд № 4. Перехід кількісних змін у якісні

Якщо б відповіддю Генштабу на поточні загрози було тільки додаткове розгортання механізованих і десантних бригад, можна було б сказати, що українські генерали безнадійно застрягли в «минулій війні». Однак є і суттєві структурні зміни. Ось кілька прикладів.

Закінчується формування Сил спеціальних операцій (ССО) – принципово нового з'єднання, що не мало аналогів в радянській армії. ССО має поєднати в собі усі сили спецназу – від розвідувально-диверсійних груп до морських спецпідрозділів.

Крім власне бойових підрозділів туди входять сили інформаційно-психологічних операцій (ІПСО) – аналог подібних департаментів в арміях НАТО, завданням яких є ведення інформаційної розвідки та контрпропагандистської роботи.

Перехід кількісних змін у якісніПерехід кількісних змін у якісні

Також за аналогією із західними країнами розгорнута служба військово-цивільного співробітництва (СІМІС), завданням якої є запобігання гуманітарній катастрофі у районах ведення бойових дій, взаємодія з органами влади на місцях дислокації військ. СІМІС вдалося в значній мірі підвищити лояльність місцевого населення до української армії за рахунок вирішення деяких соціальних проблем регіону, відновлення об'єктів інфраструктури.

Є якісні зміни і в бойових підрозділах. Так у складі Нацгвардії створюється бригада легкої піхоти. Такого роду формувань в українських силових структурах раніше не існувало. Її створення і підготовка ведеться в тісній співпраці з інструкторами та військовими аташе країн НАТО. Її прототип – легка піхота Нацгвардії США. Завдання такого з'єднання: пошук і знищення диверсійних і терористичних груп противника.

У Збройних Силах створена 10-а гірська штурмова бригада. Досі в складі української армії була тільки одна гірська-піхотна 128-а бригада. У нове з'єднання увійшов зокрема відомий штурмовий батальйон «Айдар». І хоча специфіка підготовки з'єднання передбачає ведення бойових дій в горах, зараз бригада знаходиться на одній з найбільш складних ділянок фронту – Мар'їнці.

Слабким місцем української армії залишається логістика. Якщо з забезпеченням підрозділів на передовій інтендантські служби та волонтери справляються досить непогано, ротація підрозділів на лінії фронту проходить досить оперативно, то на етапі бойового злагодження на полігонах під час перекидання підрозділів в нові точки дислокації виникає чимало проблем.

Організована «по-радянськи» тилова служба дає численні збої і, як наслідок, побутові умови «на полігоні гірші, ніж на фронті», перебої з харчуванням і навіть місцями голодні солдатські бунти, як сталося взимку в 53-ій бригаді. У Міністерстві оборони під тиском громадськості обіцяють реорганізувати тилову службу, але поки що за відгуками солдатів, виведених з фронту на полігон, ситуація суттєво не змінилася.

Тренд №5. Від виставок – до серійних зразків

Під час скорочення армії в роки незалежності техніки з розформованих частин було два шляхи: на продаж у країни Третього світу (туди йшли нові зразки, до речі, внаслідок такої жвавої торгівлі в Україні майже не залишилося танків Т-72, на озброєнні числяться в основному більш старі Т-64) або на так звані бази зберігання – як правило, майданчики під відкритим небом. Ці майданчики і стали головним резервом поповнення частин з початком російської агресії.

Значною мірою ця техніка вже відпрацювала свій ресурс і всі роботи по її відновленню допомагають підтримувати її в робочому стані порівняно недовгий час. Великі втрати бронемашин в Іловайському котлі і під Дебальцево були не в останню чергу викликані їхнім поганим технічним станом.

Від виставок – до серійних зразківВід виставок – до серійних зразків

Не менш серйозно стоїть проблема переозброєння і в артилерії, де після активної фази протистояння спостерігається високий знос стволів, і поповнити цей ресурс досить складно. Водночас не слід забувати, що Україна традиційно входить в топ-10 експортерів зброї і техніки, стало бути здатна значною мірою забезпечити себе. Теоретично – так. На практиці – на закупівлю нових зразків катастрофічно не вистачає коштів.

Арифметика така: можна за ті ж гроші купити новий танк або ввести в дію десять старих. Зі зрозумілих причин Міноборони вибере третій варіант. Але тим не менш позитивні зрушення є. Перш за все, в питанні забезпечення легкими бронемашинами. Українська оборонка поставляє війська БТР-4, бойові машини «Кугуар», «Спартан», «Козак». Вся ця техніка вже є на озброєнні. Рахунок йде на десятки машин кожного виду. Найбільш досягли успіху в оновлення свого парку бронемашин за рахунок згаданих вище моделей Нацгвардія і прикордонні війська.

Відчутною в цьому питанні є і допомога країн АЛЬЯНСУ, насамперед США і Великобританії, які передали Україні сотні машин Hamvee і Hummer. Бронеавтомобілі поставляються без озброєнь, але Укроборонпром без проблем обладнує цю техніку кулеметами та іншими установками. Найчастіше цю «броню» сьогодні можна побачити у десантників і морських піхотинців.

Що стосується інших видів техніки, тут поки що доводиться говорити про плани, ніж про реалізовані проекти. А плани такі: до 2025 армія повинна закупити 200 нових танків «Оплот», з березня 2016-го почалося серійне виробництво мінометів «Молот» (першу партію вже відправили до війська), прийнятий на озброєння армією і Нацгвардією мобільний протитанковий комплекс «Стугна», проходить випробування нова система залпового вогню «Верба» (переведена на базу українського КрАЗ, тоді як досі в реактивній артилерії «Гради» перевозили на радянських «Уралах»). При належному фінансуванні всі ці зразки озброєнь можуть за досить малі терміни замінити «раритети» радянського періоду.

Що стосується засобів зв'язку і розвідки (безпілотники, прилади нічного бачення, прилади контрбатарейної боротьби і т. д.), то на початкових етапах війни армію в значній мірі ними забезпечували волонтери. З деяким обладнанням допомагали країни НАТО. Тепер, з початку 2016-го року Міноборони стало масово і централізовано закуповувати безпілотники, які цілком здатні виробляти українські конструкторські бюро.

За два роки гібридної війни українська армія зуміла значною мірою реорганізуватися і підвищила свою боєздатність. Її подальше становлення буде прямо залежати від належного фінансування та уникнення повномасштабного зіткнення з Росією.

Автор: Костянтин Воздвиженський

1,0 1 -1 2
Коментарів (6)

  • 19.05.2016 18:10
    #
    - 0 +

    Автор «плаває» у техніці й доволі помітно. Hummer — цивільна версія HMMWV (або Humvee). Скаржитись на продаж Т-72, мовляв, лишились лише Т-64 — теж не дуже розумно, якщо знати історію та мету створення обох машин.

  • 19.05.2016 19:50
    #
    - 0 +

    а можно поподробнее о "сотнях машин Hamvee и Hummer"?

  • 19.05.2016 21:27
    #
    - 2 +

    Админ, исправь пожалуйста в названии "безповорітними" на "незворотніми".

  • 20.05.2016 00:45
    #
    - 2 +

    МО замість прозорого тендеру щодо безпілотників закупає усілякий наддорогий непотріб, а людьми, які вже не перший рік будують і возять на фронт БПЛА МО навіть не цікавиться.

    • 20.05.2016 09:36
      #
      - 2 +

      Бо на таких не заробиш.
      Розпилити кошти можна лише на якомусь г...і.
      От і не цікаво.

  • 23.05.2016 02:48
    #
    - 2 +

    Все выше описанное , строй и техника - это только для подавления бунтов украинцев а не для войны против серьезной и современной страны!

    какие Кугуары и Кразы с Козаками ...?
    Проанализируйте что было в Югославии, Ливии, сейчас Сирии ....Что решали сухопутные силы ???

    В Сирии всего лишь 24 самолета остановили 90 000 группировку игиловцев. Остановили - значит уничтожило склады, транспорт, перевалки, схроны .... А пешком много не себе не унесешь ... А что будет если в бой пойдет не 24 самолета, а 240 ? и еще столько же вертолетов ?

    Единственный выход для Украины - добиться силового паритета для переговоров, а его можно достичь только вводом в строй не тачанок, а ракетных комплексов ОТРК и ПВО .. реанимировать все проекты от Сапсана до Днепра и смежные ....

    Генералы это не понимают или не хотят понимать - они враги. А толпа чему радуется тогда?


Будь ласка, залогіньтесь щоб мати можливість коментувати