Захист - Право vs Обов'язок

| Законодавство, Легалізація КНЗ | Автор: Віталій Коломієць

Захист - Право vs Обов'язокЗахист - Право vs Обов'язок

Уявімо, що згідно статті 27 Харчового кодексу казкової країни встановлено, що "Кожен має невід'ємне право на харчування. Ніхто не може бути свавільно обмежений в харчуванні. Обов'язок готувати і подавати страви покладено на заклади громадського харчування. Кожен має право готувати їжу для себе та інших громадян".

Але в казковій країні традиційно так склалося, що сковорідки і каструлі заборонено продавати, а готувати можна тільки на мангалах і в печах, на які треба отримати спецільний дозвіл мангальщика. А якщо раптом в когось в дома найшли каструлю чи мікрохвильовку, то позбавлення волі на строк від 3 до 7 років - неминуче.

І все б нічого в цій казковій країні, якби в закладах харчуванням не почали труїтися люди, персонал систематично грубіянив, завищував чеки та й в цілому офіціанти більше нагадували наглядачів у камерах з примусового харчування. Але, оскільки їсти хотілося, і багато шеф-поварів та хостесів таких ресторанів переконували, що готувати дома "не на часі", люди змушені були терпіти таку древню, хоч і незаконну традицію.

Щоправда, декому діставалися іменні сковорідки і каструлі від адміністраторів центральний ресторанів, але про це майже не говорили.

І можна було б лише посміятися з чудернацької традиції казкової країни та її фріків-рестораторів, якби в іншій країні не було статті 27 Конституції, в якій визначено, що:

"Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань".

При чому очевидно, що спочатку виникає право на захист, і воно є природнім та діє, не залежно від існування держави. Зі створення суспільством держави таке право лише додатково гарантується, як шляхом утворення органів управління, так і прийняття спеціальних законів, які регулюють діяльність цих органів, що покликані захищати людей, їхні життя і здоров'я від протиправних посягань. Тому в здорової держави навіть не стоїть питання альтернативи в захисті життя і здоров'я: право чи обов'язок. Бо, насправді, "право кожного + обов'язок держави" - ось правильна формула забезпечення невід'ємного права на життя.

Коли держава створюється з ідеї, як США, то з таким праворозумінням немає жодних проблем. Що підтверджується другою поправкою до Конституції США:

"Через те, що для безпеки вільної держави необхідна добре організована міліція, право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися".

В Україні з Конституцією ніби теж все гаразд -  з однієї сторони кожен має право на самозахист, а з іншої - це право ніби підсилене обов'язком держави.

І тут виникає дивний парадокс. На гарантування цього обов'язку виписано десятки нормативних актів, створено достатньо державних органів, витрачаються десятки мільярдів гривень щорічно (2017 рік МВС - 49 млрд, з них Національна поліція - 17 млрд., СБУ- 6 млрд., Прокуратура -5 млрд.)!

А на гарантування цього ж самого права на самозахист - 0. Ні законів, ні грошей.

Так і живемо як в казковій країні. Законопроект 1135-1, який робить перший крок в напрямку гарантування права на самозахист, продовжує лежати без розгляду у ВРУ вже більше 2 років.

0,931034482759 1 -1 29
Коментарів (9)

  • 01.03.2017 12:11
    #
    - 5 +

    Так все й задумано. Зверху.

  • 01.03.2017 18:20
    #
    - 8 +

    А в дыныры , согласно ст.27 Харчового кодекса можно зарегистрировать хоть скороварку , вплоть до калибра 12,7 мм. Складывается устойчивое впечатление , вернее уже ( с учётом почти трехлетнего " динамо " ЗАКОНА 1135-1 ) убеждённость , что шеф-повара у нас камрады совсем не правильные . Может подарить этим бездарям наконец-то правильную поваренную книгу, чтобы с заботой о гражданах куховарить начали , мать их так , как они уже всех достали . ИМХО .

  • 01.03.2017 22:15
    #
    - 6 +

    Уся ця мішанина з конституційним формальним правом громадянина на захист і одночасним фактичним обмеженням цього права держустановами, витікає із традиційної, ще з радянських часів, неповаги до окремої людини. Неповаги в усьому, починаючи з правил дорожнього руху до особистого спілкування людей поміж собою. Ми усі жертви виховання псевдокомуністичної ідеології, в якій було прийнятним йти до "світлої височини" по трупах своїх співвітчизників. Наші законодавці, депутати, міністерства, ЗМІ та інші соціальні інститути просякнуті наскрізь отрутою неповаги до окремих людей.
    Гадаю, що таке ставлення до самих себе нам ще буде "гикатися" десятки років.

  • 02.03.2017 13:40
    #
    - 0 +

    Вибачте, я не розуміюсь на політиці, але, від кого безпосередньо залежить подання на розгляд??? Хто вирішує, які проекти розглядати сьогодні, які завтра?

    • 03.03.2017 13:05
      #
      - 3 +

      В банановых республиках всё решает вождь племени, которое захватило власть

  • 06.03.2017 09:37
    #
    - 2 +

    Я неоднократно писал и еще раз повторю - упомянутый законопроект ни к черту не годится! он НИКОГДА не будет принят потому, что не найдется ни ОДНОГО законодателя, который осилит прочесть этот законопроект хотя бы наполовину. Хорошо ссылаться на практики, действующие в США, но почему бы тупо не списать законопроект именно с них??? Граждане имеют право свободно владеть и носить ОРУЖИЕ. И все, крапка!

    • 07.03.2017 08:41
      #
      - 0 +

      Ну потому что юриспруденция - наука очень консервативная, дотошная и самое главное - конкретизированная. Ибо если этого не будет то опытный юрист вам такого накрючкотворит... Проблема в другом. Норма права по сути есть лишь констатация в форме логичной и понятной формулировки той или иной формы отношения, итак сложившейся в обществе или в той сфере правоприменения, о которой идет речь. наша правовая действительность такова, что все законотворчество, да как и сами законы родом из совка, со всеми вытекающими о чем тту уже было не раз сказано. А в совке не было правового обычая иметь оружие, и тем более защищаться от посягательств. единственная форма защиты - ПРОСИГНАЛИЗИРОВАТЬ, а дальше ОРГАНЫ РАЗБЕРУТСЯ. Что разумеется понятно, учитывая тоталитарную форму государственного управления, и, как следствие - паническую боязнь власть имущих потери этой самой власти. Все. вот последствия этого мы щас и пожинаем. Ну а учитывая что нынешняя власть от той по сути ну ничем не отличается - кроме лозунгов, то и модель управления обществом они переняли именно оттуда. И пока такая ситуация будет сохранятся ждать изменений не стоит. Отсюда и вывод что единственный способ решения указанной проблемы - активные действия сознательного народонаселения в направлении изменения существующей государственно-общественной формации с целью придания ей нужного вектора развития.

      • 07.03.2017 09:20
        #
        - 0 +

        Я из вашего комментария так и не смог сделать вывод - предлагаете-ли вы продолжать переиздавать совковые нормы (законы, традиции, практики), либо, все же, выступаете против этого. Констатация понятна и так - тяжелое наследие прошлого. но делать-то что, чтобы из цепких лап этого наследия вырваться?
        Еще раз повторю - законопроект об оружии - творчество закостенелых бюрократов. И принят НЕ БУДЕТ. Но и менять его никто не собирается. А вот это непонятно. То-ли он нужен для пиара некоторым деятелям (пиар без явных целей???), то-ли просто от скудоумия такое написали.

  • 07.03.2017 09:25
    #
    - 1 +

    Кстати, постоянно всплывают лозунги (не знаю, как еще назвать эту демагогию) о НЕОБХОДИМОСТИ регистрации оружия. Откуда это происходит? Зачем граждане должны, как бы добровольно, облегчать работу следователям и оперативникам, занимающимся раскрытием насильственных преступлений? Пулегильзотека им, видите-ли, необходима! А где такая ...тека на кухонные ножи, топоры и прочие предметы обихода, кои могут быть обращены в орудия убийства??? Но ведь раскрывают же как-то! Несмотря на повальный отказ злодеев оставлять паспорта на месте преступления. Не лучше-ли видеокамер побольше понатыкать везде и всюду на те же деньги? Как в Сингапуре, к примеру.


Будь ласка, залогіньтесь щоб мати можливість коментувати