Не всякий Parabellum – Luger, но и не всякий Luger – Parabellum
P08, Parabellum, Borchardt-Luger
Предлагаем вашему вниманию краткую историю одного из самых известных пистолетов, и не менее известного патрона, всех времен и народов под названием «Парабеллум».
История рождения
Обычно, когда говорят о «Парабеллуме», всплывает только одно имя – Георга Люгера. Между тем, чтобы история его появления стала понятнее, фамилий нужно озвучить заметно больше.
Сборочный чертёж легендарного «Парабеллума»
Первым после Люгера идет Хуго Борхардт. Собственно, именно на основе его конструкции (в первую очередь, принципа запирания) Люгер разработал свой пистолет – поэтому в ряде источников он именуется сдвоено, «Борхардт-Люгер». Первоначально Люгер был подчиненным Борхардта и помогал ему в доводке самозарядного пистолета, однако позже пути двух конструкторов разошлись.
Фирма братьев Людвига и Исидора Леве, «поднявшаяся» в том числе и на производстве револьверов «Смит-Вессон», соединилась с другой германской фирмой по производству боеприпасов, образовав концерн DWM (Deutsche Waffen-und Munitionsfabriken). Борхардт при этом предпочел остаться на прежнем месте в Леве, а вот Люгер возглавил конструкторскую группу в DWM.
На новом месте Люгер продолжил свою работу по доводке пистолета Борхардта C93. Тот создал очень передовой для своего времени пистолет, основной недостаток которого вполне описывается словами «сырая конструкция». С одной стороны, в C93 был внедрен ряд новаторских технических решений, которые в том или ином виде стали эталонными для пистолетов как класса оружия: расположение патронов в отъемном магазине в рукоятке, кнопочная защелка магазина, пуля в цельнометаллической оболочке, проточка на гильзе вместо закраины.
Вместе с тем, выступающий далеко назад затыльник рамки превращал пистолет в довольно громоздкую даже без приклада конструкцию, а разборка его была довольно сложным делом, особенно в полевых условиях.
Внесенные Люгером изменения были не столько радикально-конструктивными, сколько компоновочными. В частности, он перенес возвратную пружину в рукоятку, что заметно укоротило пистолет. Выбранный наклон рукоятки в 125° обеспечивал комфортную стрельбу в привычном тогда для военных стиле, с одной руки.
С легкой руки швейцарцев
Первыми, кому довелось опробовать новые пистолеты, стали офицеры армии Швейцарии, которая как раз подыскивала замену имевшимся на вооружении револьверам. Впрочем, предоставленная Люгером в 1898 году Versuchsmodelle III, она же «Опытная модель №3», первоначально восторга не вызвала. Лишь после доработок на вооружение швейцарской армии начал поступать «Pistole, Ordonnanz 1900, System Borchardt-Luger».
Помимо достаточно солидного заказа на 2000 пистолетов, этот заказ послужил великолепной рекламой для детища Люгера, так как военные многих стран сочли: «Что хорошо для швейцарцев, стоит попробовать и нам».
Любой каприз за ваши деньги
Следом за швейцарцами новые пистолеты закупили Дания и Бразилия. Успеху способствовал и тот факт, что Люгер спроектировал не просто пистолет, а комплекс «пистолет-патрон». Первоначально был доработан именно патрон – сочтя, что новые бездымные пороха достаточно мощны, Люгер укоротил патрон Борхардта 7,65×25 мм, получив сначала патрон 7,65×21 мм парабеллум (именно под него выпускались первые пистолеты). В 1902 году появилась и знаменитая «девятка», патрон 9×19 мм. По сей день этот патрон является стандартным пистолетным боеприпасом НАТО, заслуженно считаясь одним из самых распространенных и популярных.
Заинтересовались новым пистолетом и за океаном. Уже в 1901 году представитель фирмы DWM доставил в США пистолет образца 1900 года. Итогом стал заказ на 1000 экземпляров, распределенных по военным школам и училищам. В 1903 году лично Георг Люгер привез пистолеты под свой новый 9-мм патрон, с различной длиной ствола. После серии испытаний американцы заказали сначала 50 различных пистолетов под 9-мм патрон, в том числе несколько «пистолетов-карабинов» с длинным стволом и деревянным прикладом, а затем еще 700 штук под 7,65-мм патрон.
Немецкий десантник с «Люгером»
Однако полномасштабного перевооружения американцев на «Парабеллум» так и не произошло. Последней попыткой стали пистолеты под новый американский патрон .45ACP, изготовленные в 1906 году. Точное число изготовленных «сорокапяток» неизвестно – называются числа от двух до пяти экземпляров – и, разумеется, их коллекционную ценность трудно переоценить. Последний раз на аукционе такой пистолет ушел в разгар кризиса 2010 года «всего» за полмиллиона долларов и можно предположить, что в более благоприятное время он стоил бы значительно больше.
Наибольший успех на долю детища Люгера выпал все же в родной (для пистолета, так как сам Георг был австрийцем) Германии. В 1904 году вариант со стволом длиной 150 мм принял на вооружение кайзеровский флот – так появилась «морская» модель 1904. Наконец, в 1908 году появилась «та самая» модель 08, которая была принята на вооружение германской армии. С этого момента почти все производство пистолетов на DWM словно пылесосом высасывали военные, но все равно P08 армии не хватало – с 1911 года к производству подключили оружейную фабрику в Эрфурте.
Армия же стала заказчиком и потребителем еще один известной модели «Люгера» из серии пистолетов-карабинов – артиллерийской, с длиной ствола 200 мм. Именно для нее в 1916 году был изготовлен барабанный магазин на 32 патрона, позднее перекочевавшей с «эрзац-ПП» на пистолет-пулемет MP-18.
С миру по нитке – получится шведский доброволец финской армии. Среди пестрого оружия и снаряжения нашлось место и «Люгеру»
«Парабеллум» вполне заслуженно стал одним из символов германского оружия в Первой мировой войне, да и в годы Второй мировой, несмотря на появление более современного и технологичного «Вальтера» P38, до конца позиции не сдал.
В СССР «Люгер» официально заказывался дважды – с 1906 года было поставлено около 1000 пистолетов так называемого «русского контракта», с надписями на кириллице и клеймом в виде скрещенных винтовок Мосина. Кроме того, имеются сведения о поставке парабеллумов для ВМФ СССР в конце 20-х или начале 30-х годов, однако без точных подробностей. Также «Люгер» мог закупаться офицерами императорской армии за свой счет, но можно уверенно сказать, что наибольшее число «Парабеллумов» оказалось в СССР в качестве трофеев.
Против бывших владельцев: американский солдат с «Парабеллумом» и два пленных немца. Пистолет, наряду с «Вальтером», всегда был желанным трофеем у союзных солдат
На испытаниях в 1942 году на стрелковом полигоне Главного артиллерийского управления советские специалисты отметили плавную работу автоматики и кучность боя, превосходящую ТТ. При этом в затрудненных условиях – при густой смазке, запылении, заморозке – «Люгер» работал с задержками.
Курьезы имени и издержки популярности
Отдельно стоит рассмотреть вопрос с названием пистолета. Название Parabellum, взятое от известной латинской пословицы Si vis pacem, para bellum – «Хочешь мира, готовься к войне», было слоганом компании DWM и применялось не только к конструкции Люгера, но и к его патрону, а также к другим образцам. Под этой маркой продавались как коммерческие пистолеты, так и более серьезные системы – например, созданный 1913 году авиационный пулемет тоже назывался «Парабеллум». С другой стороны, и Люгер создал несколько образцов пистолетов. Все это можно кратко суммировать как: Не всякий «Парабеллум» – «Люгер», но и не всякий «Люгер» – «Парабеллум»! Полное название пистолета обычно пишется как «P08, Parabellum, Borchardt-Luger».
Деревянный приклад и магазин большой емкости делали из «Люгера» легкий карабин
Класна стаття, хоч і занадто коротка для такого об’єкта дослідження. Пістолет безподобний, затворна група розрахована так, що має майже нульовий інтеграл енергії при відкаті, чим забезпечується ідеальна м’якість і стабільність функціонування. Не знаю, якою була методика ГАУ при перевірці на безвідмовність роботи, але Р-08 – це найнадійніший пістолет під 9х19 із тих, що коли-небудь серійно були випущені. Кольти 1911, ТТ, НР-35, Глоки та будь-які інші пістолети з перекосом ствола і рядом не валялись за надійністю, що чисті, що забруднені. Якщо змазувати нормальним мастилом або не змазувати взагалі – стабільно працює, що в болоті, що на морозі. Якщо змазати салом або якоюсь твердіючою змазкою – лише тоді, так, можливі перебої, як і з будь-якою зброєю. Запилення майже не боїться – щілини малі. Ще бажано сучасні 9mm +Р+ в нього не заряджати – це й так зрозуміло.
Міфи про його ненадійність, очевидно, популяризували ті ж «ветерани», що й ходили в атаки з криками «за Сталіна». Частіше на кухні, під закусон :).
Про точність Люгера також говорити не доводиться, лише пістолети з нерухомим стволом можуть з ним позмагатися в цьому. Фірбірн і Епплгейт дуже високо оцінювали його ергономіку, як найбільш придатного для точної стрільби без підготовки. А бажаним трофеєм Люгер був і є, навіть зараз, на Донбасі.
Ещё тогда надо отметить, что при массе самого пистолета 0,87 кг для производства его требовалось 6,1 кг металла. При изготовлении выполнялось 778 отдельных операций, в том числе 642 операции на станочном оборудовании и 136 вручную.
Так, чудовий результат по ефективності металорізальних операцій, навіть на сьогоднішній день. Для прикладу, при виробництві пістолета 1911 фірмою STI у кінці 1990-х років лише на рамку йшла заготовка масою 2,9 фунта (6390 г). На пістолети Р226 йде заготовка алюмінію, еквівалентна по об’єму приблизно 7,5 кг стальній.
Ручних операцій дуже багато – це мінус, але ж результат того вартий! Зате завдяки цьому високий рівень підгонки деталей і «зализаність» країв та фасок, зрештою, як і на всій зброї до-ЧПУшної епохи. Є в цьому свій шарм.
Вы знаете Андрей, буквально с месяц тому, я просматривал рекламные ролики некоторых "грандов", производящих CNN центры (отрасль сея - развивается бешеными темпами!). И, глядя на готовые детали, выданные на-гора этими центрами, можно было констатировать тот факт: что, ни на какую "незализанность", сетовать - не приходится! (правда, при виде ценников, на сею машинерию, на ум, почему-то, приходили - исключительно нецензурные выражения!...)
Та згоден абсолютно, я просто такі висновки роблю порівнюючи плавність ліній і гладкість країв, скажімо, у швейцарських штиках від K-31, STG-57 і STG-90. Також Браунінги НР-35 ленд-лізовські і сучасні спортивні. Макаров чи Стєчкін і той же ГШ-18 (затвор). Звичайно ж, можна написати програму з мінімальними кроками дискретизації подачі, але це довго (і написання, і робота верстата по такій програмі), тому, мабуть, цим ніхто у масовому виробництві не заморочується. А при напівручному виготовленні такий ефект досягається сам по собі.
Ничего "чудового", учитывая необходимость массового производства, в связи с нахождением на вооружении.
Взагалі-то до надійності, якості і ергономіки це не має відношення. Єдиний реальний мінус для виробництва – дійсно велика частка ручних операцій. Через це, власне і з'явився Р-38. Але, враховуючи що пістолет і тоді не був основною зброєю піхоти, невиконання плану по його виробництву явно не стало фактором поразки Рейху. А щодо металоємності – вона у Люгера на рівні сучасних SIGів, CZів, Макарових… Будемо і їх за це критикувати :) ?
+5000!!! (Luger - любовь моя, до гроба!) Этот шедевр, имеет лишь три проблемы: 1) Малая ёмкость штатного магазина (неужели, действительно невозможно, сделать магазин с шахматным, или двурядным расположением патронов?). 2) Невозможность использования "мажорных" патронов (полагаю, что, при желании, проблема - вполне разрешимая). 3) Сложность и дороговизна производства (думаю - уже частично разрешённая, успехами в развитии современных обрабатывающих центров).
Можно было бы добавить сюда и ещё одну: - сложность с присобачиванием "тактического обвеса". Но, так ли он нужен, на этом-то красавце?!(на мой некомпетентный взгляд: - люминофорных меток на целике, и тритиевой вставки на мушке - вполне достаточно!).
Главная же трагедия, заключена в том, что никто не хочет этим заниматься!... Вернее, был один немецкий энтузиаст, пытавшийся реанимировать Парабеллум. Он, даже изготовил несколько, прекрасно работающих экземпляров (С полимерной рамкой, и магазином увеличенной ёмкости. Правда, рукоятка у него, получилась - вальтерообразной). master-gun.com
собирался запустить его в серию, и - тишина...Чертовски грустно!...
Взаємно!!! Самому надзвичайно подобається, і ззовні, і за конструкцією. Шкода, що в нас він асоціюється з фашизмом, хоча його конструктори не були ними ні разу, а Борхардт так взагалі був гуманістом :). Біда Люгера в тому, що його випускала переможена країна, до того ж заплямована нацизмом. А історію пишуть переможці. Яким було прикро визнавати досконалість ворожого озброєння. Це стосується і СРСР, і США. Крім того, в Союзі післявоєнна концепція пістолетів пішла іншим шляхом, а в США 9х19 вважався несерйозним. Ну і економічна складова відіграла свою роль. Схожа доля спіткала і ще один не менш легендарний і надійний пістолет з величезним потенціалом для модернізації – Steyr 1912. До речі, один з двох улюблених пістолетів тоді ще єсаула Токарєва :). Ці два, Luger i Steyr, при стрільбі правильними, своїми патронами, дадуть фору майже всім сучасним по надійності. Недарма вони пройшли дві найбільші війни. Думаю, лише ПМ і ПСМ перевершить їх у цьому плані. Щодо проблем, то:
1. Теоретично ця проблема вирішувана. Складність в тому, що магазин повинен мати специфічний нахил, як і у рукоятки, а відтак зросте тертя закраїною гільзи об задню стінку магазину. Саме з подачею патронів калібру .45 АСР пов’язані затримки Люгера відповідного калібру на американському конкурсі, в якому переміг 1911. Під рідний 9х19 Люгер безвідмовний. Джон Браунінг, наприклад, принципово вважав дворядні магазини непридатними (через меншу надійність) для зброї самооборони. Хоча, в принципі, задача спроектувати 16-20 патронний двохрядний коробчатий магазин для Парабеллума цілком реальна.
2. Взагалі не проблема. На скільки зростає імпульс – на стільки ж треба збільшити масу відкатної частини (ствол + ствольна рамка) та змінити співвідношення зворотніх важелів, хоч це й необов’язково. Навіть зворотню пружину можна не чіпати. Таким чином можна хоч під .50АЕ пристосувати, причому при однаковій масі пістолетів цього калібру у Люгера суб’єктивно відчутна віддача буде меншою, ніж у, скажімо, Desert Eagle.
3. Так, зараз це не те щоб дешевше, але значно доступніше (в нормальних країнах). Платиш гроші – зроблять на замовлення. Та є нюанси. Завдяки ручним операціям заглаженість і округлення країв досягалось саме собою, це не лише естетично, а і на роботі позитивно відображалось. А на ЧПУ (з мого невеликого досвіду) всі поверхні, грані, прямі, гострі або ж треба брати дуже велику дискретизацію, що важко по часу. Може статися те ж, що і з сучасними репліками гвинтівки FAL від фірми DSA – коли якість обробки і ціна вищі, ніж в оригіналу, але загальна надійність менша.
Щодо обвісу – погляд виключно компетентний, Ви на 1000 промілле праві :). Класика – вона на те й класика, що довершена сама по собі, усілякі модні прибамбаси її лише спотворять.
А щодо того, що ніхто не хоче займатися – так їх сам Маузер періодично малими партіями випускає, для фанатів, як і С-96. Класику і варіації. Та й оригінальних є достатньо, нам із Вами вистачить, аби лиш Закон продавити :).
Спасибо за развёрнутый ответ. Ну, помимо Маузера, под заказ, Парабеллумы изготавливают и некоторые "индивидуалы". И, что самое интересное (возможно, что это - интернетовская "утка"), некоторые из них, якобы, усилены - для беспроблемного использования "мажорных" патронов.
Забавно, что на "Лахти"(тоже - замечательный пистолет!), при стрельбе Р+, возникают поломки - идентичные Парабеллумовским и в тех-же местах... Почему я так зациклился на "мажорах". Дело в том, что мне понравились характеристики .357SIG, сходного с ними по мощности, но, менее проблемным, в плане перезарядки, благодаря бутылочной форме.
Та немає за що. Я ж уже писав – пристосувати Люгер під будь-який потужніший патрон не проблема, тому запросто може бути, навіть у напівкустарних умовах. А, маючи бланки стволів і ЧПУ хоча би 1970-х років та «прямі руки» для доводки – буде не гірше оригіналу.
.357SIG, як і майже усі швейцарські збройові розробки – дуже продумані, раціональні і, на жаль, недооцінені (через те, що пропагує їх лише Швейцарія). Так було з їхнім патроном 7,5 мм – перший без рантовий і, як на мене, найкращий бойовий патрон тридцятого калібру, що для самозарядної, зброї, що для ручної перезарядки. Прийми його в Європі на озброєння – і не треба було би видумувати 7,62х51, який нічим не кращий.
P.S.
Интересно: Попадался ли Вам, еще хоть один пистолет, к которому также, непроизвольно, тянулась рука (даже - к пластмассовой игрушке!)?
(Подозреваю, что тут - одно из двух: Либо - я "савсэм балной, слюшай, да". Либо - Г. Люгер - колдун, маг и волшебник...)
И ещё, как ни странно, лично мне (представляю, как, возможно, Вы сейчас будете плеваться), нравится детище Грязева и Шипунова - ГШ-18 (Прежде всего - в плане конструкции. "Детские болезни" и современное "качество" изготовления - не в счёт!)...
Взагалі – так :). Steyr 1912. Сподобався мені з того моменту, як я в дитинстві побачив його у фільмі «Соляріс» :). Пізніше, коли зацікавився зброєю всерйоз і мав до неї доступ, довго шукав «виходи» на цей пістоль. А отримавши, дуже не хотів випускати з рук :). Принцип роботи дуже цікавий і рідко використовується, хоча забезпечує високу точність і надійність при технологічній простоті. По надійності він далеко попереду Кольтів-Браунінгів. Його можна би було запросто оснастити змінними магазинами високої ємності, але імперія розпалась і до цього вже нікому не було діла.
Ну і ПМ та 1911 дуже подобаються. Не лише через технічну досконалість, але і зовнішній вигляд у них напрочуд елегантний.
І так, пан (точніше, герр) Люгер – маг і чарівник :). Як і Браунінг, Борхардт, Крнка, Макаров…
Щодо ГШ-18, ні, плюватися не буду точно :). Але і захвату не відчуваю. Його я крутив-розбирав лише один раз, у 2010 році, коли ми ще «дружили» з росіянами, на спільних навчаннях. Зробив висновок, що ідеї для нього запозичили (чи «здерли» :)? ) з трьох основних джерел: принцип роботи – із того ж таки Steyr 1912, УСМ і полімерну рамку – із Глоків, двохрядний магазин з двохрядним виходом – зі Стєчкіна.
Сподобався зовнішній вигляд (як на мене, дуже гарний), те, як лежить в руці, баланс, а також, вирізи знизу рукоятки для зручності виймання магазину.
Не сподобалась загальна якість пластмасових деталей, пластик облущується в місцях вплавлення металічних елементів, ствол люфтує і барабанить, якщо потрясти пістолетом, спуск гірше, ніж на більшості бойових пістолетів (хоча це суб’єктивно). Дехто в Інтернеті каже, що магазин неможливо вручну зарядити повністю. Не знаю, в мене все заряджалося. Важко, не так, як в АПС, але цілком можливо. Також скаржаться, що цілик розміщений не на кожусі затвору, а на окремому від нього остові, що через це страждає точність. Як на мене – несуттєво і не принципово.
Дуже не сподобалось те, що затвор відкритий зі сторони дульного зрізу, через цю «діру» постійно набиваються всередину пилюка і волокна з кобури та налипають на «зірочку» ствола. Якщо пістолет впаде в пісок чи рідкий бруд, думаю, більше одного пострілу він не зробить. В будь-якому разі, по надійності з Макаровим, Люгером, Стєчкіним, та навіть із Глоком йому не потягатись.
В російській пресі можна прочитати, що ідею з поворотом ствола Грязєв і Шипунов дійсно запозичили у Штеєра, але там, нібито, був кут 55 градусів, який вони для надійності функціонування зменшили до 18. Це неправда, у Steyr 1912 він також близько 18 градусів, міряв на кількох екземплярах різних років випуску.
Коротше, моя думка така – ідея цього пістолета цікава і потрібна, але реалізація поки що погана. Простір для покращень дуже великий. Головне, не погіршувати усілякими нововведеннями того, що вже придумано і відпрацьовано 100 років назад :). Навіть Глок за цей принцип ухопився і запатентував у 2017 році подібний пістолет - Glock 46 на конкурс для німецької поліції:
www.thefirearmblog.com
Пожалуйста, залогиньтесь что бы иметь возможность комментировать