"Тактичні ножі ліпляться з іншого тіста"
Тактичні ножі ліпляться з іншого тіста
Вітаємо, шановні читачі! Темою сьогоднішнього блогу буде питання чим є тактичний ніж, для чого він і кому він знадобиться. Ці питання є досить відомими і актуальними, а відповіді на них різноманітними.
Сьогодні хотілося б зупинитись на думці американського юриста Евана Ф. Наппена, який займається розробкою Закону про зброю (вогнепальну) у Нью-Джерсі. Маємо надію, вам буде цікаво ознайомитись з позицією Евана, який є і юристом (з досвідом роботи саме у питанні зброї у правовому полі), і аматором-любителем збройової тематики одночасно.
Тактичні ножі ліпляться з іншого тіста
Сам термін «тактичний ніж» порівняно нова назва старомодного типу ножа. Починаючи від стародавніх греків і римлян до сучасних солдатів і шукачів пригод, наявність тактичного ножа є непорушною умовою. Сьогодні тактичні ножі мають набагато більш широке застосування у спортсменів і походників, ніж коли-нибудь ще в історії.
У сфері спортивного використання тактичні ножі повинні витримувати суворі кліматичні умови, значні перенавантаження, не втрачаючи при цьому своїх ріжучих якостей. Існує думка, що будь-який ніж, використовуваний для вирішення тактичних завдань, може називатися тактичним. І фактично будь-який ніж можна використовувати для відсічі агресору або для роботи в умовах дикої природи. Теоретично навіть 4-дюймовий різак може виконувати різноманітні функції, однак навряд чи це буде кращий вибір.
З огляду на непередбачуваність екстремальних умов і інші небезпеки, з якими стикаються сучасні шукачі пригоді, міцність дизайну тактичних ножів часто визначає різницю між життям і смертю. Виробники проводять ретельну перевірку більшості таких ріжучих інструментів і зброї, тому родовід таких ножів йде корінням до тих людей, хто вже користувався клинками в такій ситуації.
Тактичні ножі відносяться до групи функціональних ножів. Ці ножі розраховані на конкретного «користувача», і при їх виробництві виробник намагається досягти максимально можливої міцності. У американських військових славна традиція використання тактичних ножів в збройних силах. Будучи колекціонером ножів американської армії протягом багатьох років, я, як і тисячі таких, як я, глибоко вдячний покійному М.Х. Коулу за його дизайни ножів і класичну книгу на цю тему, що має назву «U.S. Military Knives, Bayonets & Machetes».
Починаючи з першого Rifleman Knife, випущеного в 1849 р Ames Company в Каботвілле (Массачусетс), до сучасного ножа U.S. Navy МКЗ MOD Про «SEALS», всі армійські ножі можуть бути названі «тактичними». В полі тактичні ножі виконують безліч важливих функцій. Починаючи від приготування їжі до впорядкування табору, від різання мотузок до будівництва плоту, ніж для військової людини завжди був незамінним головним інструментом. Сучасний тактичний ніж володіє всіма необхідними для спортсмена або мандрівника якостями, будь то на полюванні, риболовлі, у таборі або в інших екстремальних ситуаціях».
Таким чином, як видно Еван Наппен цілком підтримує загально поширені положення і думки про те чим являється тактичний ніж – універсальний інструмент, кий мусить диспонувати двома основними характеристиками:
1) міцність конструкції;
2) функціональна придатність для виконання окреслених завдань;
Відповідно, основною цільовою аудиторією для таких ножів є військовослужбовці, туристи, мандрівники, спортсмени. Ці слова підтверджують той факт, що використання тактичних ножів не має обмежуватись використанням виключно військовими.
Тримайте ваші ножі гострими, ваша команда Білої Зброї!
Деякі твердження у статті є некоректними.
Не існує ніяких «тактичних ножів». Так само, як немає ножів «стратегічних» чи «оперативних». Це стосується і інших речей, до яких ліплять невластивий їм прикметник «тактичний». Цей абсолютно неправильний моднявий термін з’явився в нас у другій половині 1990-х, очевидно, завдяки горе-перекладачам, що користувалися ПРОМТом.
Слово «tactical» у значенні прикметника для ножа, перекладається на українську мову як «бойовий», той, що використовується в бою, бойових умовах. Тому, tactical knife = бойовий ніж. Синонімами до «tactical» є «combat», «fighting», «battle».
Ті ж ножі, які Ви описуєте, можна поділити на дві групи: бойові та армійські.
Перша група – ножі бойові, основне призначення яких – смертельне ураження людини, інші функції у них зменшені або відсутні. Найбільш правильним і ефективним варіантом бойового ножа є кинджал. Типові бойові ножі – траншейні ножі Mark I і Mark 3, F-S, A-F, Ek Commando Dagger, Gerber Mark II, V-42, Gerlach wz. 98, усі штик-ножі.
Друга група – армійські ножі, які зовсім необов’язково повинні бути бойовими, хоча, здебільшого, придатні також і для ураження противника. Але основна їх функція – виконання побутових операцій солдатом. Типові ножі цієї групи – Zeitler 77, Glock FM 78 i 81, швейцарські багатофункціональні ножі, Bundeswehr Taschenmesser, Bundeswehr Kampfmesser, НР-40 та інші.
Армійський ніж – «army», «military». Часто нескладаний армійський ніж називають польовим, «field», що, в принципі, правильно.
Очевидно, що бойові ножі можуть бути армійськими, а можуть і ні. Наприклад, ножі Victorinox та Wenger є 100% армійськими, але аж ніяк не бойовими.
Що ж до «тіста» з якого ліплять бойові і армійські ножі, то матеріали, які використовуються при їх виготовленні, нічим не відрізняється від тих, що йдуть на виготовлення інших якісних ножів і медінструментів.
Найкраще для бойового ножа і кинджала підходять нержавіючі сталі 420-ї та 440-ї груп і їх варіації, перевірені і з прогнозованими властивостями, всі нарікання на них від ножових естетів є лише наслідком неправильної термообробки та нерозуміння специфіки використання таких ножів.
Якщо ж армійський ніж є більше господарським інструментом, то вибір матеріалів ширший. Від недорогих вуглецевих сталей типу 1095-1070 (радянські аналоги У8-У10), до легованих 52100 і D2 (радянські ШХ15 і Х12МФ).
Малопридатними для армійського використання є порошкові сталі, через нестабільність результатів, високу ціну і складний догляд.
Абсолютно непрактичними для армійських ножів є модні зараз дамаски і булати, через вкрай низьку корозійну стійкість і гірші властивості у порівнянні з легованими сталями.
Оскільки армійський ніж як зброя у сучасних війнах не застосовується, основним його призначенням є господарсько-побутові операції, він повинен бути масовим, з усталеними характеристиками і дешевим у виробництві. Прикладом поєднання цих параметрів є найпопулярніший армійський і бойовий ніж Glock FM 78, що має високі властивості при низькій ціні.
Шановний Андрій, ваш коментар набагато цінніший і інформативніший за саму статтю. Гарного дня і дякую.
Шановний Володимир, дякую за оцінку. Ніяк немає часу написати повноцінні статті з ілюстраціями, доводиться обмежуватись коментарями.
"Абсолютно непрактичними для армійських ножів є модні зараз дамаски і булати, через вкрай низьку корозійну стійкість" - а в ШХ 15 значить корозійна стійкість висока?(зазвичай в українському дамаску ШХ присутня) А може все таки через тривалий термін виготовлення та високу собівартість від цього? А про нерж. дамаск як? Хоча в мене звичайний роки 3 чі 4 і в хвіст і в гриву. нержавіє гад, не ламається і добре ріже. " порошкові сталі, через нестабільність результатів, високу ціну і складний догляд."-- про ціну я звичайно згоден а от нестабільність результатів ??? Те що робиться массово це проста залізяка з невисокою твердістю щоб не ламатися та легко точитися яке не має ніяких видатних характеристик а просто добре виконує свої обов'язки. Я звичайно не експерт, так користувач, та інколи виготовляю для себе та своїх але якось ви так сплєча та трохи поверхнево по сталям та їх призначеннях, те що роблять наші майстри абсолютно розходиться з вашим текстом.
Якщо Ви уважно прочитаєте мій коментар, то помітите, що я писав лише про БОЙОВІ і АРМІЙСЬКІ ножі, а не про мисливські, туристичні чи кухонні.
Для армійського і бойового ножа оптимальна твердість 52-58 HRC, він, в першу чергу, не повинен ламатись, а «рекордні» показники в 65-67 слід залишити естетам і любителям дряпати скло. Щодо поверхневого переліку сталей, так для БОЙОВИХ і АРМІЙСЬКИХ ножів інші і не потрібні, якщо вміти правильно термообробляти перелічені мною вище. Для кинджалів узагалі можна обмежитися 425М чи 420НС, як на підводних ножах.
Так, ШХ15 сильно іржавіє у вологому повітрі, але її висока здатність утримувати заточку компенсує низьку корозійну стійкість. Вона відносно дешева. Крім того, я зазначав, ШХ15 слід використовувати не для бойових, а для армійських ножів, основне призначення яких - побутові операції. Якщо ніж багато працює, він просто не встигає заіржавіти.
Дамаски для армійських ножів непридатні тому, що:
1. Дорогі і нетехнологічні.
2. Мають гірші властивості, ніж сучасні значно дешевші леговані та інструментальні сталі.
3. Якість «плаває» від майстра до майстра, немає повторюваності результатів, високий відсоток браку і небезпека непровару.
Що до корозійної стійкості дамаску, то можете провести простий тест. Занурте свій ніж на 2-3 дні у морську воду чи всього лиш прогуляйтеся з ним тиждень по морському узбережжю, попередньо знежиривши клинок. Результатом будете здивовані :).
Єдина перевага дамасків – це їхній зовнішній вигляд, красивий візерунок, можливість похизуватися перед друзями на полюванні.
Дамаск – це завжди компроміс, середнє арифметичне властивостей тих сталей, що входять до його складу. Тому, навіть «нержавіючі» дамаски кородують сильніше, ніж сталі 420-440, а ріжуть гірше, ніж Х12МФ.
Під нестабільністю порошкових сталей я мав на увазі приховані дефекти спікання, які трапляються навіть у серйозних виробників і призводять до тріщин та поломки клинка навіть від малоциклових навантажень.
Щодо наших майстрів, то після відвідувань «довоєнної» Сталевої Грані висновок я зробив невтішний. По бойових ножах і кинджалах – моїй спеціалізації – вибирати нема з чого. Із найкращими «кинджальними» сталями - 420НС та 440С працювати не вміє ніхто, до Пола Босса ще тягнутись і тягнутись. По слюсарці значно поступаються навіть Бокеру з Тайваню, Колд Стілу і Герберу. В багатьох клинок «веде» при гартуванні, симетрія спусків кульгає. Твердість плаває в диких межах! Верстатами з ЧПУ в повній мірі не володіють. Не бачив жодного українського ножа, зробленого по технології «плаваючого» хвостовика. Не зустрічав пристойного «інтеграла». З Вальтером Брендом чи Юргеном Шанцем, самі розумієте, нічого й порівнювати, хоча ціни наші заламували співставні. Скажу більше, сумніваюсь, що у нас зроблять хоча би аналог FM 78, який би витримував такі ж навантаження при подібних масі і габаритах та за адекватну ціну.
Якщо знаєте наших майстрів, які можуть зробити із 420НС «інтегральні» кинджали на рівні Натана Карозерса, підкажіть, буду вдячний.
+500! Вы совершенно правы, в большинстве своих высказываний. Хотя, говоря о том, что ВСЕ дамаски уступают по своим режущим спосибностям стали Х12МФ , Вы - несколько преувеличили. Да, большинство современных дамасков (особенно - мозаичный), это - достаточно посредственные, по своим качествам композиты, создаваемые, как правило, для красоты. Но! Не даром ведь говорят: - "Иногда и в куче г...а, можно найти и жемчужину"... Хорошие и ответственные мастера, умеющие делать великолепные дамасковые клинки, всё же есть! В основном, это клинки с вварными лезвиями, изготовленные по технологиям, сходным с технологиями изготовления лучших тати и катан. Разумеется, что ни о каком массовом снабжении армии, подобными ножами - речи не идёт!
Кстати, изображённый на снимке кинжал "Десантник", из ассортимента продукции "Білої Зброї", имеет непродуманные конструкцию и выбор материалов, а также - отвратительное качество термообработки. В "Прорезе"есть детальный обзор данного кинжала, а на Ютубе - имелось видео сравнительных тестов, весьма неутешительных для "Білої Зброї". Правда, всё это относится к кинжалам, производившимся в самом начале войны. Возможно (по крайней мере, я надеюсь на это), что все выявленные этими тестами недостатки, являлись лишь "болезнями роста", свежеиспечённой компании, и в дальнейшем - были устранены...
Щиро дякую Вам за таку оцінку! Так, дамаська сталь, звичайно, може різати краще Х12МФ. В тому випадку, якщо до її складу входитиме 52100 чи аналогічна, більш «різуча», аніж Х12МФ. Просто будь який дамаск –завжди має середні значення тих сталей, що входять до його складу. Грубо кажучи, якщо він зроблений із ШХ-15 і 40Х13, то такий дамаск буде різати гірше, ніж перша сталь і ржавітиме сильніше, ніж друга. В ідеалі буде різати майже так само, як ШХ-15 і буде майже нержавіючим, як 40Х13. А от наскільки буде це «майже» - дійсно залежить від майстра. Щодо вварних, як Ви кажете, клинків, тобто ламінованих, то їх я дуже високо ціную. Правда, мав здебільшого справу зі скандинавськими, а не японськими.
За ножі «Білої Зброї» з Вами абсолютно згоден. Культуру виробництва і термообробку можна підтягнути, але форми і конструкції нікудишні. «Десантник» серед інших їхніх ножів ще не такий страшний, в ньому лише дві речі, відверто, дурацькі. Наприклад, незрозуміло для чого вибраний дол на клинку, який лише зменшує міцність, жорсткість і ускладнює виробництво. І зовсім «не кинджальна» сталь – Х12МФ. Загалом, просто погіршена версія польського Герлаха 98, до речі, прекрасного кинджала.
А от «Укр» і, особливо, «Захисник» - це просто сон розуму. Мало того, що вони здерті з ножів Ігоря Скрильова (на жаль, уже покійного), так іще й переускладнені шкідливими елементами – усілякі серейтори, криволінійна заточка, доли, а також ганебний баланс і момент інерції, плюс неправильний вибір матеріалів.
У себе на сайті вони пишуть, що консультувалися з якимись міфічними представниками «спецназів» і «збройовиків»... Що тут сказати, ні до мене, ні до моїх колег по оперативному командуванню і КСВ ніхто не звертався за консультаціями. Та й складно уявити, щоб КСВ чи ГУР, а, тим паче, ГШ переймалися такими мізерними проблемами. Хоча, якби звернулися, я, звісно, пояснив би, що треба виправити, і по конструкції, і по технології. І ніхто в армії цими ножами не користується, ну кому прийде в голову купувати за свої гроші (2000-3000грн) ніж, який поступається аналогічному за 300 грн?
Я для своїх підрозділів ТрО і ГШР у індивідуальному порядку купував Мору 748/731 і Глок 78. Деколи Вікторінокси – для досвідчених :). Ось це дійсно армійські, народні ножі, на які ніколи не було нарікань після короткого інструктажу, що «консерви відкривають лише консервним ножем» :).
Сам Ян Погоржельський, до речі, робить дуже хороші репліки історичної холодної зброї, з правильним балансом і термообробкою. Мені його «довгоклинкова» творчість дуже подобається. Принаймні, ті шаблі, що потрапляло мені в руки, були на висоті. До Cold Steel, звісно, поки що далеко, але з Windlass Steelcrafts чи Hanwei може посперечатися на рівних.
Спасибо за ответ. Всегда приятно пообщаться с специалистом, который - действительно "в теме"...
Вы, как мне кажется, забыли упомянуть об ещё одном "гениальном" решении "Білої Зброї"- эбонит и текстолит на рукоятках. В принципе, при накладном монтаже, текстолит применять можно. Но, для ножей и кинжалов, со сквозным монтажом хвостовика, это - нонсенс!... Другое дело, если бы для этих ножей, они использовали не листовой, а изготовленный самостоятельно, путём навивки полотна, текстолит(не знаю, кто ни будь такой производит?)...
Mora, а не Fallkniven из ценовых соображений?
Честно говоря, почему то, Колд Стиловская продукция меня не вдохновляет... Как в плане эстетики, так и в отношении к, облюбованным ими вогнутым спускам(ослабляющим лезвие и не способствующему глубокому резу). Да и бек лок, лично мне, нравится гораздо меньше, чем аксис или фрейм.
Про ебоніт і текстоліт у «Білої Зброї» я навіть не став нічого писати, на фоні всього іншого це квіточки :). Причина використання цих матеріалів, думаю, проста – це єдині пластики, доступні їм при кустарній обробці на токарному верстаті. Текстоліт вони, звісно, не клеїли самі з епоксидної смоли і скловолокна, а точили з готових стержнів. В сучасних ножах саме виготовлення прес-форм для рукоятки є найбільш дорогим і трудомістким. Достатньо сказати, що навіть Епплгейт у США долав цю проблему більше 30 років. Хоча, сам по собі ебоніт не такий «страшний» як думають. Головне – правильний профіль рукоятки, він забезпечує необхідне тертя з долонею і міцний хват. В моїй колекції є кілька ножів і штиків з рукоятками із «слизьких» полімерів «старої школи», ось такі:
швейцарський багнет від STG-57, рукоятка з АБС:
worldbayonets.com,
підводний ніж 1920-х років фірми Siebe Gorman, рукоятка якраз із ебоніту:
www.olddivinghelmet.co.uk,
югославський багнет від пістолета-кулемета М56, рукоятка взагалі із поліетилену:
worldbayonets.com.
Всі ці ножі ідеально сидять в руці, нічим не гірше ніж рукояток із сучасних «модних» мікарт, FRN, G-10. І все за рахунок правильного профілю і кільцевих канавок великої глибини. А ось у «Білої Зброї» із цим проблема. Текстоліт вони, звісно, не клеїли самі з епоксидної смоли і скловолокна, а точили з готових стержнів. Щодо того, чи хтось робить так рукоятки для ножів – думаю, серійно ніхто, надто трудомістка процедура.
Mora – так, зупинився на них через ціну, а точніше, співвідношення ціни і якості. Плюс, вони розроблялися людьми, що точно знали, які задачі виконуються армійськими ножами. Тобто, 99% – господарсько-побутові операції. Плюс чудова ергономіка рукоятки, правильний стрій клинка і підбір матеріалів.
Серед Fallkniven підходять для наших потреб, в основному, ножі із серії А. Вони чудові всім, крім ціни. За один Fallkniven A1 можна купити 12 штук Mora 748 або майже 20 штук Mora 731 чи 8 штук Glock FM78. Вибір очевидний.
Cold Steel – я мав на увазі їхні довгоклинкові репліки: Austrian Saber 1904, Italian Long Sword, Emperor Series Katana, які є в мене в колекції. Їх вважаю еталонними по співвідношенню ціна-якість при порівнянні з подібними виробами інших фірм чи майстрів. Крім того, порівнював оригінальні австро-угорські шаблі зразка 1904 року з реплікою – перевага однозначно на стороні Cold Steel.
Замки у Колд Стіл, як на мене, дуже достойні, класичних бек-локів в них не так і багато, частіше модифіковані із ексцентриком, що компенсує люфт. Але й бек-локи на старих Вояджерах ніби нікого не підводили, швидше розвалиться рукоятка чи поламається клинок. В замках, на мою думку, головне точність і культура виготовлення. А це у Колд Стіл присутнє.
Із ножів цієї фірми, що є в мене, є як із ввігнутими спусками (SRK, Tai Pan, старий Voyager), так і з прямими (Ti-Lite, нові Voyager, Recon, Trail Master, Pocket Bushman). І одні і другі дуже пристойно ріжуть, мають свої переваги і недоліки, думаю, це питання більше «релігійне» :). Хоча, зрозуміло, що прямі спуски міцніші. Ввігнуті спуски – це не їхня вигадка, вони запозичили його у Buck, як профіль, що найбільше підходить для основних побутових задач – нарізка канатів, продуктів, шкіри. Тобто якраз неглибокий різ. Сам цей профіль (ввігнуті спуски, близькі до парабол) розраховувався на ЕОМ у 1960-х, потім перевірявся на CATRA-машинах і після цього здобув поширення, в першу чергу на моделях Buck 110 і Buck 119.
Ха-ха! Это я представил себе выражение лиц технологов, получивших задание наладить массовое производство армейских ножей, с правильными honzukuri или, хотя-бы katakiriba... Бек-лок, всё же, по надёжности, находится на почётном 3-м месте, уступая разным модификациям линейного, и чемпиону - аксису.
По поводу "Белого Оружия", точнее, их продукции. Может Вы подскажете им (или, лично Яну Погоржельскому) о, весьма заманчивых возможностях, предоставляемых печами с кипящим слоем, описанных в №3 Прореза 2002 г.? (Собственно, так затянул с ответом, из за поисков этой статьи.)
:) Елементарно! Якби я був технологом і мені поставили б цю задачу, то виведення таких спусків клинка у дрібносерійному виробництві можна зробити на самій лише стрічковій шліфмашині: плоску грань – з твердою опорою під стрічкою, випуклу – без опори, з різною силою натискання, і, відповідно, радіусом закруглення (попередньо треба поекспериментувати для точних значень). Якщо напівкустарним способом, то можна скористатись станком по типу Апекса, але з дугоподібною направляючою.
У масовому виробництві це також не буде надто складною задачею, верстати з ЧПУ опуклі спуск вифрезерують з необхідною точністю і кроком дискретизації, аби лише була необхідність у такій заточці. Навіть 150 років назад це не було великою проблемою, теслярські сокирки заточували саме на «honzukuri». А шаблі і штики з опуклою заточкою кували у підкладних штампах з потрібним профілем, потім лише трохи шліфували.
Просто зараз в опуклій заточці потреба невелика, хоч вона і має певні переваги (передусім – у стійкості грані) і цим ніхто особливо не заморочується.
Щодо «katakiriba», то це суто маркетинговий хід, така заточка нічого хорошого не дає, навпаки, вона поєднує негативні моменти плоскої і опуклої заточок.
По замках – так, аксіс, звичайно, міцніше лайнера, бо в ньому сила для відкривання замка і реакція опори взаємно перпендикулярні. Але він менш нестійкий до засмічення, тут лайнер чи фрейм дадуть йому фору. Бек-лок я мав на увазі не класичний, а його модифікацію від Колд Стіл – ТріАд-лок, він ще й люфт вибирає. А ось чемпіоном я би назвав ригельний замок на Pocket Bushman від Cold Steel – там швидше поламається клинок, чи погнеться рукоятка, ніж відкриється запірна пластина. Зворотня сторона – ніж не для хлюпиків :), однією рукою точно не складеш. А взагалі, зі свого досвіду скажу, головне не стільки тип замка, скільки точність його виготовлення.
Шановного Яна Погоржельського, на жаль, особисто не знаю, лише знайомився із шаблями його роботи в одній приватній колекції. Проте, якщо познайомлюсь – обов’язково передам, і свої, і Ваші побажання щодо цементації. Що ж до спілкування з командою «Білої Зброї» - я людина скромна, зі своїми порадами нікуди не лізу, поки явний маразм мені не тулять :). Але якщо мене запитали б, однозначно, підказав. Та, на жаль, вони, очевидно, обмежуються спілкуванням із напівміфічними ніндзями і «збройовиками спецпідрозділів ЗСУ» :).
Пане Андрію, ну, саме тому вони і напівміфічні, бо - вони-ж "ніндзі"!... :) (от життя пішло: - куди не плюнь - неодмінно поцілиш у "спецніндзю"! ) :)
Пожалуйста, залогиньтесь что бы иметь возможность комментировать