Чому важливо відстрілюватися, а не ховатись від озброєного вбивці
The real reason for shooting back
Під час військових дій, що відбувались до Кримської війни середини XIX століття, співвідношення убитих до поранених було приблизно 1 до 1.
Потім з'явились санітари, і шанси поранених на виживання значно зросли. До початку Другої світової війни це співвідношення стало 1 до 2, а в сучасних арміях – 1 до 4. Основними факторами такого зростання стало захисне екіпірування, гарних фізичний стан солдатів і своєчасна медична допомога.
У сучасному світі шанси вижити після вогнепального поранення з короткоствольної зброї, за умови надання своєчасної медичної допомоги, становлять 85%. Якщо поранення було нанесено за допомогою дробовика або гвинтівки, шанси стають менш оптимістичними, але іноді медицина робить дива.
З огляду на те, що місця масових убивств розміщені недалеко від лікарень, виникає питання: чому співвідношення убитих до поранених не тотожне до військових втрат? Як одна людина з пістолетом може залишити більше убитих, ніж поранених? Відповідь проста: контроль ситуації.
Вбивця, який контролює ситуацію, має достатньо часу для того, щоб зробити контрольний постріл у поранену жертву. Ще одна причина такої ефективності вбивць – у медичного персоналу немає доступу до місця злочину, і поранені просто стікають кров'ю.
Сюди ще додаються дурні правила «зон вільних від зброї», і в результаті виходить ситуація, що одна людина отримує достатньо часу для того, щоб безперешкодно вбити кілька десятків людей.
Відстрілюватися важливо не лише тому, що це може зупинити вбивцю. Вогонь у відповідь може змінити його плани – адже є багато задокументованих випадків, коли навіть неточні постріли змушували вбивцю ховатися. Завдяки цьому жертви отримували час на втечу, а поліцейські – на ліквідацію злочинця.
До того ж, озброєний громадянин, який знаходився в епіцентрі, з самого початку точно знає, хто саме вбивця, а поліцейським потрібен певний час, щоб розібратись.
The real reason for shooting back
Зверніть увагу ось на який факт: зазвичай, в наступні дні після терактів, кількість жертв зростає, бо гинуть важко поранені. Але після розстрілу в Орландо цифра 50 жертв, яка була оголошена того ж дня, залишалася незмінною. Просто поліцейським довго не віддавали наказ на штурм, тому у вбивці було вдосталь часу, щоб добивати поранених, а решта просто стікала кров'ю.
Тому, покладатися варто тільки на себе, а не на сторонню допомогу.
Стрільба та такмед - наше все.
Было бы чем отстреливатся а пока что словами отстреливаемся...
++
Мене дуже "здивував" час який пройшов між початком операції і штурмом в Орландо. Та й у німців вбивця "не дочекався" захисників порядку, а сам застрелився. Мабуть від нудьги.
Керівникам лячно взяти на себе відповідальність за команду почати штурм.
Ага, адже за загиблих уся відповідальність лежить на стрільці. То так в загалі можна не штурмувати, а почекати поки в них набої скінчаться.
Будь ласка, залогіньтесь щоб мати можливість коментувати