Жінки і Друга поправка: Зброя це гарант соціальної рівності

Жінки і Друга поправка: Зброя це гарант соціальної рівності

У неї є тільки пістолет. Вона, на відміну від більшості власників зброї чоловічої статі, живе в місті та виросла в сім’ї, де не було зброї. Зброя їй потрібна, насамперед, для самооборони.

Перед вами портрет пересічної жінки-власниці вогнепальної зброї, який вдалося отримати завдяки всеосяжному дослідженню університетів Гарвард та Нортістерн.

Згідно з дослідженням, 43% всіх власників короткоствольної зброї в США – це жінки, і чверть з них мешкає в містах.

«Жінки – жертви, адже в більшості випадків вони набагато слабкіші за чоловіків. Тому ми шукаємо шляхи зрівняти ці шанси» – каже засновниця сайту«Well Armed Woman» Керрі Лайтфут. У січні 2013 року вона почала створювати жіночі стрілецькі клуби, що розрослися до 280 відділень в 49 штатах.

Я придбала пістолет під час протестів у Балтіморі

Дженні Хільдебранд має в сумці два пістолети та набої. Вона йде на стрільбище.

Коли Дженні Хільдебранд уперше завітала на стрільбище, вона щоразу кричала, коли тиснула на гачок. Спустошивши кілька магазинів, вона тряслась і ледь не плакала. Але, по завершенню свого першого тренування, вона відчула впевненість, і через кілька днів знову рушила до стрілецького клубу.

«Я настільки добре почувалась, що захотілось повернутися» – розповідає Дженні, яка згодом стала одним з лідерів клубу. Вона, до речі, виросла в родині, де зброю називали злом. Жінка почала стріляти не для того, щоб навчитись захищати себе. Але через протести в Балтіморі вона купила рушницю. Потім, після отримання дозволу на короткоствольну зброю, на додачу придбала ще два пістолети. А ще вона носить із собою ніж.

«Жінки повинні вміти захищатися. Байдуже чим – за допомогою пістолета, ножа або голіруч. Я стала почуватися набагато впевненішою і сильнішою», – продовжує Дженні.

Я підтримую Другу поправку

Андреа Хант з H&K VP9 калібру 9мм на стрільбищі у Балтіморі

Андреа планує виїхати з Меріленда до Техасу, де вона змогла б по-справжньому «насолодитися всіма перевагами Другої поправки». Вона почала стріляти лише кілька років тому, але швидко полюбила цю справу.

«Мій чоловік проти зброї. Він англієць і не розуміє мене. Ми ледь не розлучились через це», – розповідає Андреа.

Для Андреа, яка народилася у Бразилії, право на володіння зброєю – це невід'ємна частина американського життя.

«Коли губернатор підписав заборону на певні види зброї і запровадив нові обмеження, мені одразу захотілося придбати пістолет», – продовжує Андреа.

На відміну від більшості жінок в її клубі, вона придбала зброю не для самооборони, а щоб висловити свою підтримку Другій поправці.

«Я виросла в мілітаристській і соціалістичній країні. Уряд не в змозі захистити кожного. Поліція теж безсила. Єдиний вихід – захищатися власноруч», – пояснює Андреа.

Андреа також виховувалась у родині, де зброя вважалася злом. Вона вступила у збройовий клуб для того, щоб більше дізнатися про свої права, вивчити правила зберігання зброї в оселі і, звичайно ж, навчитися стріляти. Тепер вже її чоловік також хоче навчитися стріляти.

Вони скажуть, що мені тут не місце

Лідер місцевого збройового клубу Стефані Стокман використовує спідлоадер для спорядження магазина

Найважливішим аспектом своєї роботи Стефані Стокман вважає допомогу жінкам у подоланні страху перед зброєю. Її брати любили постріляти – але коли вона була на стрільбищі разом із ними, то це перетворювалося на нескінченні вказівки і настанови.

«Я хотіла знайти таке місце, де мені не дорікатимуть на те, що я чогось не знаю», – розповідає Стефані. Вона виросла в сім'ї зі зброєю, але по-справжньому змогла її полюбити, лише приєднавшись до жіночого стрілецької клубу.

«Клуб приваблює жінок різного рівня підготовки. У когось зброї взагалі немає, а в когось вдома аж 15 стволів. Нашим клубом стали частіше цікавитися. Напевно, люди зрозуміли, що самооборона в наш час стала важливим аспектом життя» – розповідає Стефані.

Ми стаємо вразливими

Тіш стріляє з пістолета калібру 9мм на зустрічі стрілецького клубу

Тіш стріляла з рушниці від самого дитинства і одружилась із працівником магазину зброї. Але серйозно зайнятися стрільбою вона вирішила тільки 3-4 роки тому, коли її діти виросли, і в неї з'явилося більше вільного часу.

«Мати змогу і мати навички це одне. Але володіти навичками – це вже інша справа» – розповідає Тіш.

Тіш відвідала збори стрілецького клубу вперше. Там саме обговорювали вибір кобур для прихованого носіння. Такі настанови – це головний інструмент для залучення жінок до світу зброї. Адже виробники збройових аксесуарів досить недавно почали прислухатись до потреб жінок.

Ще однією перевагою таких зустрічей є те, що жінки набагато охочіше діляться своїм досвідом, аніж чоловіки.

«Я бачу все більше жінок, котрі хочуть навчитися стріляти. Просто ми стаємо вразливими перед небезпекою» – каже Тіш.