Кинджал милосердя

Мізерікордія

Можна було б тільки позаздрити прагматичності наших пращурів, особливо коли йшлося про убивство. Виколупувати людину з обладунків тільки для того, щоб убити – аж надто довго і неприємно.

Звісно можна добити мечем, сокирою, булавою, але це не завжди ефективно, та й супротивник мучиться занадто довго. Для цієї мети й було створено спеціальну зброю – мізерікордію.

У середні віки брати в полон мало рацію лише тих ворогів, за яких можна було отримати відкуп, або вибити з них потрібну інформацію. Або, як варіант, прилюдно стратити для страхання народних мас.

Решта бранців не були цінними, полишати ж їх на муки посеред полю бою – якось не по-християнськи, а знімати з кожного обладунки, щоб добивати – клопітно. Тому тригранний, або ж ромбоподібного перерізу кинджал чудово підходив для цієї мети. Відповідним була і його назва – кинджал милосердя, або ж мізерікордія.

Мізерікордія

Ці кинджали були досить довгими – до 40 сантиметрів, адже він мав пройти крізь обладунки, щільний підлатник і цивільний одяг. Нерідко його вганяли в очний проріз шолома, що було навіть ефективніше – ураження мозку набагато швидше призводить до смерті, ніж удар в печінку.

Використання мізерікордіі

По закінченню в Європі доби тотального використання обладунків, пішов у вічність і кинджал мізерікордія. Що правда, полишивши після себе спадкоємця – стилет. Але це вже інша, бодай вельми схожа, зброя.

Окрім Європи, подібна зброя була і в Японії, де вона мала назву йороідосі, або ж «руїнник обладунків». Однак, цю думку часто-густо оскаржують, вважаючи йороідосі звичайним танто або кусунгобу. Втім, розібратися в японській термінології простому прихильнику холодної зброї – нереально. На фото внизу, можливо, якийсь хозбит, а не йороідосі.

Йороідосі, японський аналог мізерікордіі