Перший український «булпап»: «Вепр» зразок №1

Вепр зразок №1

На тлі анексії Криму та війни на Донбасі конструктори як державних, так і приватних «контор» «струсили пил» зі своїх довоєнних розробок і зараз намагаються доопрацювати їх під побажання військових з метою прийняття на озброєння.

Це ж стосується і стрілецької зброї. Особливо такої модної зараз в Україні (на Заході мода пройшла років з 10 тому) компонувальною схеми «булпап». Одна з таких модифікацій АК-74 у вигляді штурмової гвинтівки «Малюк» навіть прийнята на озброєння. Однак мало хто знає, що родоначальником всіх цих розробок був автомат, створений в Ніжині буквально в гаражі. Йдеться про дослідний автомат «Вепр» зразок №1.

У 1993 році фахівцями артилерійської бази озброєння Міністерства оборони в Ніжині (Чернігівська область) в ініціативному порядку були розпочаті роботи зі створення автомата «булпап» на базі РПК під патрон 7,62х39. У 1994 році був створений автомат, який отримав назву «Вепр» зразок № 1.

Його конструкторами були три людини – полковник Анатолій Анатольєв, його заступник, підполковник Володимир Шейко і начальник цеху стрілецької зброї майор Андрій Жарков.

Причому зразок був створений в, практично, кустарних умовах, без особливого устаткування, найтехнологічнішим був верстат – трофейний німецький, випущений у… 1913 році. Та й робили автомат з РПК 5-ї категорії зберігання: для розуміння 1-а – зброя щойно з заводу, 5-а – пряма дорога в переплавку. Та й деталі робили з підручних матеріалів – наприклад, тягу зробили з шомпола від пневматичної гвинтівки.

В ударно-спусковий механізм внесли зміни – для плавності спуску прибрали виріз в шепталі одиночного вогню. Газова трубка тепер не мала накладки, зате на кришці ствольної коробки з’явилася накладка для щоки. Зробили і нові магазини, причому двох типів: на 5 і 10 патронів.

Коли починали розробку, то військові відчули сильний тиск, в тому числі з боку СБУ – мовляв, не ваше це діло, яке право маєте на такі роботи?

Однак новаторам пощастило – в Головному ракетно-артилерійському управлінні озброєння Міністерства оборони України виявилися розумні люди. Креслення потрапили на стіл міністру оборони, той схвалив. Далі було простіше: оформили замовлення від міністерства, тобто отримали законне обґрунтування свого «самоуправства».

У 1994 році також розробили зразки №2 та № 3 на базі РПК-74 5,45х39 мм та АКМ 7,62х39 мм. Пізніше переробили карабін СКС – №4. Вартість переробки однієї одиниці стандартної зброї в «булпап» на той момент складала 300 грн.

Перший «вихід у світ» відбувся на виставці «Зброя-95», там «Вепр» хвалили всі, в тому числі і тодішній міністр оборони Шмаров, який запропонував перейменувати «Вепр» в «Вовка» і «Росомаху», так як нібито в Росії вже є свій «Вепр». Обіцяв дати грошей, замовити дослідну партію, влаштувати військові випробування. Але потім міністра зняли і на цьому справа затихла.

Вепр зразок №1

Тим часом конструктори на особистих контактах організували майже військові випробування своєї зброї. Ніжинську зброю випробували і відстрілювали представники різних родів військ і спеціальних служб: від снайперів антитерористичного центру «Альфа» при СБУ до «титанівців» і керівництва аеромобільних військ. Десантникам «булпап» особливо сподобався, адже СВД через свої габарити скидається в окремому контейнері, а з «булпап» парашутисти можуть вести вогонь прямо з повітря. Всі інші відзначили точність і кучність – рівну показниками СВД на дистанції до 400 метрів, малі габарити, зручність в бойовому і похідному положенні.

Анатольєв і компанія запатентували свій винахід, але в 2001 році ніжинських конструкторів викликало начальство і наказало передати всю документацію по проекту для доопрацювання Київському радіозаводу.

У 2003 році керівництвом конструкторського бюро «Артилерійське озброєння» представило результат дворічної (!) роботи і вкладення 100 000 доларів (!), зброю майбутнього – «Вепр». Рукоять перезарядження винесена на газовідвідний вузол, ствол, по завіреннях розробників, покритий особливим надміцним складом, але все інше практично ідентично ніжинському зразку 1994 року.

Автор: Михайло Жирохов