Дрони та турелі для бізнесу: хто купує "приватне ППО" та коли чекати рішень проти балістики?
З початку серпня Росія цілеспрямовано б’є по українському бізнесу. У ніч на 5 серпня ракети й дрони зруйнували сортувальний центр "Нової пошти" в Києві, складський комплекс Rozetka у Броварах, два логістичні об’єкти і завод "Епіцентру"; постраждали потужності Fozzy Group, "Сільпо", Novus.
Загалом з 24 лютого 2022 року були знищені 1,05 млн кв. м складських площ, 750 тис. кв. м – у Київській області. Водночас із листопада 2025 року підприємства мають законний інструмент самозахисту – право створювати власні підрозділи ППО.
Журналісти поговорили із нардепами, охоронним холдингом, виробниками засобів захисту та юристами, щоб розібратися, як влаштоване приватне ППО на практиці, скільки воно коштує, в яких випадках може стати спасінням, а в яких – не допоможе зовсім.
Платить бізнес, командує армія: як влаштована модель на законодавчому рівні
Правова база приватного ППО – постанова Кабміну №1506 від 19 листопада 2025 року, яка запустила експериментальний проєкт із посилення протиповітряної оборони. Станом на середину липня цього року Міноборони уповноважило на створення груп ППО 51 підприємство із 62, що подали заявки. Бойові групи знищили понад 50 ударних і розвідувальних БпЛА.
Сам термін "приватне ППО" юристи називають умовним:
"Підприємства не мають автономного права вести протиповітряний бій на власний розсуд. Вони створюють цивільні структурні підрозділи, які інтегруються в загальну систему управління ППО Збройних Сил та працюють під координацією відповідного повітряного командування", – пояснює партнер, керівник практики Energy & Projects LCF Law Group Іван Бондарчук.
Механіка така: підприємство без санкційних обмежень і зв'язків із державою-агресором звертається до Міноборони, отримує статус уповноваженого й укладає спільне рішення з повітряним командуванням. Документ визначає райони бойового чергування, перелік захищених об'єктів, правила застосування зброї та фінансування. Дозволену техніку – дрони, РЕБ, РЛС, транспорт – бізнес купує власним коштом, озброєння і боєприпаси передають Збройні Сили.
До групи беруть людей від 21 року без судимостей, після медичних, психіатричних і наркологічних оглядів, кажуть юристи. На практиці це переважно ветерани, розповідають в компаніях, які безпосередньо залучені до захисту неба.
"Це ветерани, але це наші співробітники, штатні одиниці, які теж проходять ліцензування через повітряне командування, і тільки після цього вони допускаються до роботи. Будь-кого посадити за пульт управління ми не можемо", – розповідає СЕО напрямків фізична охорона, гуманітарне розмінування та захист обʼєктів з повітря холдингу SHERIFF Євгеній Шевченко, чия компанія розгортає приватне ППО для клієнтів.
Зазначимо, що експериментальна постанова – це типовий для оборонної сфери інструмент. Нардепка Галина Янченко, яка зокрема підтримує легалізацію приватних військових компаній, нагадує, що торік у такий само спосіб уряд стимулював виробництво вибухових речовин:
"Була експериментальна постанова, яка давала можливість мати інший прибуток дронам, РЕБам і боєприпасам, для того, щоб був розвиток їх виробництва. Тобто там був більший дохід – до 25%, на відміну від всієї іншої зброї класичної, де дохід обмежувався близько 7-8%", – пояснює Янченко.
Скільки коштує захист і в яких випадках компанії відмовляють?
Компанії пропонують різні моделі захисту. Втім протидронові рішення, які існують на ринку, можна поділити на турелі, які збивають дрон кулею, та ударні дрони.
Перша – турелі зі штучним інтелектом, на які встановлюють кулемети Browning M2 калібру 12,7 мм із дальністю роботи до кілометра. Балістичний калькулятор, тепловізор, далекомір і метеостанція працюють автоматично, участь людини в цьому разі мінімальна.
"Прогнозоване збиття звичайного "Шахеда" доходить до 75%. Це мається на увазі одиночна, а не групова ціль. Це статистика яка збиралась по гвинтових шахедах. Статистика по реактивних шахедах ще набирається, адже раніше їх так масово як зараз не запускали", – каже Шевченко.
Друга технологія – дрони-перехоплювачі. За словами Шевченка, використовуються дрони різних виробників, зокрема в компанії є і власні рішення. Вибір дрона може залежити від пілота. Якщо оператор має багатий досвід роботи з певним виробом, раціонально давати йому керувати тим, з чим він працює найкраще.
Причому "цивільні" перехоплювачі відрізняються від військових. Якщо військовий дрон, у разі невлучання, самопідривається у повітрі, то дрони для "приватного ППО" мають дистанційний запобіжник, їх можна перевести з бойового режиму на штатний, посадити та використати повторно.
Шевченко попереджає в цьому контексті про важливий ризик – самодіяльні закупівлі. Частина бізнесів купує обладнання до погодження з повітряним командуванням і потім отримує заборону використовувати його на своїй локації.
На практиці – дрони та турелі працюють в комплексі – дрони можна запускати на певній відстані від об’єкта. Натомість турель з "Браунінгом" – діє як "зброя останньої надії", збиваючи ціль в радіусі кілометра від об’єкту.
Один перехоплювач коштує 80-100 тисяч гривень залежно від модифікації. Базовий комплект – станція керування, антена і 20 дронів – обійдеться у 2,2-2,7 мільйона гривень, розповідає Шевченко. Водночас купити обладнання самостійно клієнт не може: треба мати спеціальні дозволи.
"Вони через нас купляють необхідні засоби. Ми стаємо умовним транзитом коштів без якоїсь надбавочної маржі", – пояснює Шевченко.
Водночас Янченко оцінює середню вартість обладнання однієї точки захисту дорожче: в 5-10 мільйонів гривень.
Приблизно половині охочих SHERIFF відмовляє одразу – через локацію. Browning має вражаючу дальність 4 кілометри: випущена під кутом куля може долетіти до житлової забудови, тому в межах міст кінетичну зброю фактично не застосовують.
Найактивніші замовники – сонячна генерація і приватний газовидобуток. Агросектор, за словами Шевченка, цікавиться захистом найменше: там рішення ухвалюють, порівнявши вартість системи з вартістю відновлення об'єкта.
"Якщо кореляції немає, вони ухвалюють рішення на користь: хай краще воно згорить, ми його відновимо, ніж будемо щось збивати", – пояснює Шевченко.
MilTech-компанія "Дикі Шершні", яка створила приватний підрозділ "Нічні Шершні" ще у 2024 році (тобто ще до постанови №1506), зараз називає себе першим в Україні приватним підрозділом "малої ППО". Підрозділ створювався, для випробування дронів-перехоплювачів Sting разом із військовими.
Відтоді пілоти підрозділу навчили роботі з перехоплювачами понад 1000 військових. У компанії розповідають, що екіпаж їхньої ППО складається щонайменше з трьох людей: пілота, штурмана і сапера-споттера, який готує дрон до вильоту на позиції. Перехоплювачі, за даними компанії, стали основним інструментом проти дронів у всій системі оборони:
"Наразі дронами знищується від 70% "Шахедів" і "Гербер". Натомість частка мобільних вогневих груп та турелей значно скоротилася", – розповіли в компанії.
Водночас комерційних клієнтів "Дикі Шершні" поки не залучають – компанія зосереджена на підготовці військових і зборі аналітики.
"Лише коли Сили оборони будуть повністю забезпечені навченими кадрами, ми почнемо пропонувати наші рішення приватному сектору", – заявили в компанії.
Юридичні складнощі: хто відповість за помилку та здоров’я оператора?
Найбільше запитань у юристів викликає подвійне підпорядкування бійців групи. Трудовий договір, графік, зарплату і дисципліну визначає роботодавець. Команди під час чергування віддає повітряне командування.
Порядок №1506, зазначає Бондарчук, не відповідає на базові питання: який юридичний статус має військовий сигнал для цивільного працівника, хто відповідає за помилково визначену ціль, чи може оператор відмовитися виконати наказ на ураження, як діяти в разі втрати зв'язку і хто розслідуватиме порушення.
Другий ризик – статус за міжнародним гуманітарним правом.
"Цивільний оператор може залишатися працівником підприємства за українським трудовим законодавством, але на період безпосередньої участі у виявленні та знищенні цілей втрачати захист від прямого нападу, який зазвичай надається цивільним особам", – розповідає Бондарчук.
Третє – соціальні гарантії. Порядок не встановлює окремого режиму страхування життя і здоров'я членів групи, компенсацій у разі загибелі чи поранення, виплат сім'ям загиблих. Формально оператор – звичайний працівник підприємства, і за Цивільним кодексом саме підприємство компенсує шкоду, завдану його працівником під час виконання трудових обов'язків.
Є в юридичній площині і проблема часового горизонту. Експериментальні постанови зазвичай ухвалюються на два роки, кажуть в Раді.
"Після того як завершиться дія цієї постанови, якщо не буде ухвалена ще одна, знову ж таки, експериментальна постанова, цей інструмент у нас та в українського бізнесу зникне. Але якщо за цей час приватні ППО, які позитивно себе проявили, якими задоволнені і бізнес, і держава, які економлять державі гроші та працевлаштовують ветеранів, стали би підґрунтям для того щоби прописати це в законодавстві – це був би позитивний сценарій. Це те, до чого нам треба прагнути. Не тимчасовими постановами це регулювати, а нормальним постійним законодавством", – наголошує Янченко.
Що робити малому бізнесу: РЕБ або кооперація?
Вогнева група – дороге рішення, яке доступне насамперед для великих компаній. Для менших підприємств залишається вибір у вигляді засобів радіоелектронної боротьби. Утім, встановлюти їх на власний розсуд – недопустимо.
Співзасновник компанії-виробника Contra-Drone Тимофій Юрков описує чинну модель як "державно-керовану приватну спроможність": бізнес має право купувати РЕБ і фінансувати вогневі групи, але самостійна експлуатація поза військовим контуром заборонена.
Обладнання перевіряють Генштаб і Держспецзв'язку – щоб воно не глушило зв'язок, РЛС і навігацію власних сил. Погодження займають 1-3 місяці. Команду на ввімкнення завад чи відкриття вогню віддає виключно військовий оператор ППО сектора.
"Окремий засіб РЕБ сам по собі – це лише ілюзія безпеки", – каже Юрков.
Найкраще комплексні системи РЕБ працюють проти комерційних квадрокоптерів і FPV-дронів, повністю глушачи канали керування та навігації. Проти завадозахищених далекобійних БпЛА, дронів на оптоволокні чи з машинним зором РЕБ лише зменшує точність влучання або дає час вогневим групам.
Шевченко оцінює локальні РЕБ категорично скептично:
"РЕБи локального типу, встановлені на одній точці, ніяк не захистять цей об'єкт від нічого", – каже він.
За його словами, випадки, коли підприємці просто купували доступні на ринку РЕБи та встановлювали їх без погодження з військовим керівництвом, призводили до трагічних наслідків.
"Одне з підприємств накупило дуже потужних РЕБів, а поруч стояли новостворені групи ЗСУ з дронами-перехоплювачами. І так вийшло, що при включені системи РЕБ, вони потушили зв'язок управління дронами-перехоплювачами, які прикривали територію. І врешті об'єкт був знищений – РЕБи не впливали на ворожі дрони, а група прикриття не могла працювати в умовах придушення РЕБу. І дрони були втрачені, і підприємтство. До такої ситуації призвела непогодженість дій", – наводить приклад Шевченко.
Ефективна протидія "Шахедам", за словами Шевченка, вимагає ешелонованого кордону систем на підльоті. Поодинокий засіб може збити дрон із курсу, після чого той перейде на інерційне наведення.
"Він дійсно може відхилитись, але може прилетіти туди, куди його і не чекали", – застерігає Шевченко.
Для тих, кому вогнева група не по кишені, нардепка Галина Янченко пропонує кооперацію:
"Маленька компанія чи середня компанія не може собі дозволити вогневу мобільну групу. Але може зробити кооперацію. П'ять компаній, десять компаній або двадцять компаній, які розташовані разом в якійсь промзоні, можуть розглянути варіант і організувати мобільну вогневу групу", – пропонує вона.
Утім, на практиці такі моделі працюють далеко не ідеально. Шевченко в таку модель не вірить взагалі. За його словами компанія вже намагалася об'єднати підприємства однієї промзони під спільний захист. Проте домовитися про гроші учасники не змогли.
"Я слабо вірю, що вони зможуть об'єднатися між собою і щось зробити. Ми ж розуміємо, що ми в Україні живемо", – іронізує він.
Приватне ППО безсиле проти балістики, втім є рішення
Усі наявні в Україні моделі приватного ППО направлені проти дронових загроз. Але якщо згадувати удар у ніч на 5 серпня по Києву й області, за даними Повітряних сил, збивати не вдавалося саме балістичні цілі – "Іскандер-М", "Циркони" й "Онікси".
"Якщо це ціленаправлена атака саме по цьому об'єкту, включаючи балістичні технології, то тут приватне ППО ніяк не допоможе", – визнає Шевченко.
Балістику збивають лічені системи, нагадує Янченко, такі як Patriot та SAMP/T. Проте купити їх бізнес вочевидь не зможе.
"Жодна із компаній, навіть якщо вони зберуться всі разом, не витягне по бюджету закупівлю хоча б одного комплексу. Тому це з розряду поки що фантастики", – каже Шевченко.
Головним фактором невизначеності для бізнесів називають балістику і "Дикі Шершні". Водночас для атак на промислові об'єкти її застосовують дедалі частіше, і у прифронтових, і в центральних регіонах.
Єдиний потенційний крок у цей бік – ракетні технології малого радіуса дії, які, за словами Шевченка, зараз проходять погодження для приватного ППО:
"Якби ми дійшли до цього, то це була б вже більш професійна історія з гарантованим якимось проміжним результатом", – зазначає він.
Від ППО до приватних армій: чи може це спрацювати?
Янченко бачить у приватному ППО більше, ніж тимчасовий інструмент захисту складів.
"Якщо є приватна компанія, яка видає працівникам зброю, платить їм зарплати, але вони координуються з урядом і з армією, то що це, якщо не форма приватної військової компанії?", – задається питанням вона.
Класичні ПВК, наголошує Янченко, здебільшого не воюють. Основне – це навчання, зв'язок, розвідка, логістика, охорона. За такою логікою де-факто ПВК в Україні вже працюють: десятки приватних шкіл навчають пілотів дронів, і військових, і цивільних; приватні компанії власним коштом розгортають військовий мобільний зв'язок біля лінії фронту, розвідку над Чорним морем на замовлення Пентагону веде американська приватна компанія.
Зазначимо, що питання створення в Україні законодавчої бази для ПВК в Україні не нове – воно обговорюється всі роки повномаштабного вторгнення. За цей час зареєстровані три законопроєкти, втім жоден не дійшов до профільного комітету. Причину Янченко бачить в упередженнях частини політиків.
Ринок, своєю чергою, вказує на юридичний аспект ПВК.
"Я за приватні військові компанії, я за приватне ППО в цілому. Чому? Тому що це потрібно моїм клієнтам. А я обмежений в законодавчому полі їм допомагати", – пояснює Шевченко.
Водночас холдинг, каже він, структурно до моделі ПВК готовий: більшість працівників напрямків ППО і розмінування - ветерани з бойовим досвідом. Втім куди і як рухатиметься сама програма приватного ППО, він прогнозувати не береться.
Галина Янченко попереджає, що вікно можливостей не вічне.
"Ми вже підходимо до моменту, коли легалізовувати приватні військові компанії може стати навіть пізно. І ми знову запізнимося з цим рішенням, так як запізнилися з рішенням про відкриття експорту зброї", – каже вона.
Зазначимо, що слово "пізно" звучить і з боку ринку. Очільник однієї з компаній, що з травня захищає підприємства від дронових атак, відмовився коментувати тему під запис. Але в приватній розмові ветеран російсько-української війни та підприємець пояснив: про захист компаніям слід було думати ще на старті ініціативи.
За словами співрозмовника, його фірма набрала пул клієнтів практично одразу після запуску програми, і нових клієнтів він брати не збирається. "Дбати про безпеку треба до того, як почне літати", – наголошує співрозмовник. А зараз, на його думку, шукати захист уже пізно.
За такою логікою, головними питаннями наразі залишаються два: чи буде знайдене рішення щодо балістики, та чи встигнуть створити законодавчу базу під приватні ППО раніше, ніж закінчиться дія "експериментальної" постанови.
Автор: Ігор Рець
* * *