До дискусії про застосування зброї для захисту права власності

Захист помешкання

Останнім часом у зв'язку із обговоренням законодавства про цивільну зброю, розгорнулась і дискусія відносно можливості її застосування в порядку реалізації права на необхідну оборону при захисті від посягань на право власності.

При цьому ряд експертів висловились категорично проти такої можливості, посилаючись при цьому на міжнародні Конвенції, учасниками яких є Україна.

Не маючи можливості безпосередньо прийняти участь в дискусії, яка відбулась 31 березня в Українському кризовому медіа-центрі під час прес-брифінгу «Право на збройний самозахист в Україні», дозволю собі висловити деякі міркування з цього приводу.

1. Почну з того, що мене дивує сама постановка питання, його виникнення в ситуації, коли воно вже знайшло своє нормативне врегулювання в національному законодавстві.

Стаття 36 ч. 5 Кримінального кодексу України визначає, що: «Не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів… для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає». При цьому сам факт насильницького вторгнення, без з’ясування його мети, надає право для застосування зброї.

Це свідчить про те, що законодавець апріорі визнав можливість застосування зброї для захисту права власності. У цій ситуації необхідно визначитись із поняттям "насильницьке", оскільки опоненти часто звертаються до тези, що не можна застосовувати зброю проти ненасильницького вторгнення, проти ненасильницького вилучення майна.

2. Професор В.О. Навроцький підкреслює, що само по собі «насильство є протиправним діянням», і таким чином протидія йому є правом особи. Характеризуючи зміст насильства доцент І.В. Козич зазначає, що: «в найширшому розумінні, під насильством у праві слід розуміти будь-який вплив на людину проти або за відсутності її волі із застосуванням фізичної сили, примусу чи інших заходів впливу».

Ненасильницьке вторгнення у житло часто розглядають у ситуації вчинення квартирної крадіжки, з посиланням на те, що вона здійснюється таємно. Такий підхід є абсурдним, оскільки у житло можна потрапити або законно (на запрошення, за рішенням суду або в інших обумовлених законом ситуаціях), або проти волі особи, тобто незаконно, що вже само по собі є протиправним насильством над волею особи, яка цього не бажала.

Насильство, як відомо, може бути двох видів – фізичне і психічне. Звичайно, що для аналізу ситуації, що розглядається, основне значення має саме фізичне насильство (питання про можливість захисту від психічного насильства потребує окремого аналізу). Під фізичним насильством у теорії кримінального права розуміється, нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеню тяжкості.

Таким чином, будь-яке вторгнення у житло завжди буде насильницьким, що само по собі вже є протиправним і дозволяє діяти із застосуванням зброї.

3. З’ясування мети, як вже зазначалось, з якою особа вторгається у житло, для визнання наявності ситуації, що дозволяє діяти за правилами необхідної оборони, законодавцем не вимагається.

І це абсолютно правильно, адже ніхто не буде питати наміру злочинця, (а необхідна оборона реалізується виключно проти злочинця або особи, яка вчиняє діяння передбачене Кримінальним кодексом, але внаслідок тих чи інших причин не може бути визнана злочинцем), для чого він вторгся у житло – з метою вбивства чи викрадення майна.

4. Таким чином, норма ч.5 ст. 36 КК дозволяє застосовувати зброю для захисту майна (власності).

5. На можливість застосування необхідної оборони для захисту права власності вказує і Верховний Суд України у Постанові № 1 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону» який націлив судово-правоохоронні органи України на максимально широке застосування цього інституту за наявності умов правомірності його застосування, вказавши, що «…право кожного на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання є важливою гарантією реалізації конституційних положень про непорушність прав та свобод людини і громадянина, про невід’ємне право кожної людини на життя, недоторканність її житла й майна, а також забезпечує умови для захисту суспільних інтересів та інтересів держави».

6. За моїм глибоким переконанням, це положення КК України в частині застосування зброї при реалізації права на необхідну оборону, повинно тлумачитись розширено і застосовуватись у всіх випадках при захисті права власності від злочинних посягань при дотриманні умов правомірності необхідної оборони.

7. Посилання тих колег, які заперечують можливості здійснення необхідної оборони для захисту права власності з посиланням на міжнародні Конвенції, учасником яких Україна, забувають про положення ч.2 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основних свобод від 4.ХI.1950 г., яка безпосередньо зазначила:

«2. Позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили: (а) для захисту будь-якої особи від незаконного насильства».

Аналіз цього положення з погляду розуміння змісту насильства, спроба стислого визначення якого була здійснена вище, свідчить, що і при захисті будь-яких прав від насильства, у тому числі і права власності, міжнародне співтовариство допускає застосування адекватної сили з можливістю спричинення смерті особі, яка таке насильство застосовує.

Підсумовуючи, можна зробити наступний висновок – застосування зброї в порядку реалізації права на необхідну оборону можливо не лише при захисті від посягання на життя та здоров'я особи, а і при захисті права власності від протиправного посягання при дотримання умов правомірності необхідної оборони.

Доктор юридичних наук,
професор П.Л. Фріс