Різанина в школі: що поліція намагається приховати?

Чому поліція воює з колекціонерами зброї замість реальних злочинців? Хто насправді готував напад на школу в Києві та які факти про це намагаються приховати від людей? Дивіться, як український суд поставив на місце поліціянтів та чому система імітує безпеку, поки ворог діє у нас під носом. Вся правда, яку ви не побачите в офіційних новинах. 

Колекціонер і поліція: де межа між обшуком і грабунком? | Факти без ілюзій — 19 січня 2026

Вітаю, товариство! Це «Факти без ілюзій» — тут ми говоримо про те, що інші воліють не помічати.

У цьому випуску — про «полювання» поліції на колекціонера зброї; про криваву атаку в київській школі та подробиці, які намагаються приховати; а також про судове рішення, яке розбило спробу копів конфіскувати зброю. Поїхали.

Поліція пограбувала колекціонера зброї?

Нещодавно поліція Криворіжжя прозвітувала про вилучення цілого арсеналу зброї у 53-річного жителя району. Слідчі дії подавалися як великий успіх, а до списку вилученого внесли автоматичну зброю, пістолет, гвинтівку, понад триста набоїв різного калібру, станковий гранатомет зі снарядом, а також колекцію з одинадцяти шабель та штик-ножів.

Проте на оприлюднених фотографіях глядачі побачили здебільшого іржавий металобрухт. Гниле дерево прикладів та поїдені корозією затвори мало нагадували бойові одиниці. Для будь кого, хто розуміється на предметі, це були очевидні історичні артефакти, які система поспіхом перетворювала на «кримінал» заради переможного звіту.

Ця публікація викликала миттєву реакцію збройової спільноти, яка вщент розгромила офіційну версію у коментарях, перетворивши звіт поліції на дошку ганьби. Щоб не бути голослівним, я покажу вам дванадцять коментарів — насправді їх там набагато більше, — які одностайно висловлюють думку людей та прямо вказують на справжні мотиви цього обшуку:

Решта сотень коментарів під цим дописом — абсолютно тотожні, тому немає сенсу наводити їх усі. Думка суспільства однозначна: люди бачать не роботу правоохоронців, а звичайне мародерство під прикриттям закону.

Врешті-решт, не витримавши такого потоку правди та тисяч лайків під звинуваченнями у грабежі, поліція Кривого Рогу зробила єдине, що вона вміє у подібних ситуаціях — просто закрила коментарі. Тепер під публікацією красується напис «Обмежено», який став найкращим підтвердженням того, що аргументів у відповідь на народне обурення у системи немає. Вони просто вимкнули звук, сподіваючись, що іржаві шаблі в їхніх кабінетах мовчатимуть краще за людей.

Весь цей банкет імітації відбувається виключно коштом жертв оподаткування. Тобто за ваші гроші утримуються групи захоплення, заправляються автівки слідчих та оплачуються нескінченні експертизи завідомо іржавого непотребу. Поки ви сплачуєте податки, система витрачає їх на те, щоб малювати собі статистику на іржі, замість того, щоб займатися реальною безпекою.

Але ця історія — не поодинокий ексцес, а стала практика системи, яка навчилася майстерно «роздягати» колекціонерів, малюючи собі показники на антикваріаті. Проблема значно глибша: будь-яка активність, пов’язана зі зброєю, автоматично стає для них об’єктом демонізації. Намагаючись вислужитися, вони перетворюють будь-яку залізяку на знаряддя терору, абсолютно не усвідомлюючи, наскільки пришелепкувато виглядають з боку.

Для них не існує культури, історії чи колекційної цінності — є лише план по «палках» і маніакальне бажання показати, що кожен власник зброї або ветеран із сувеніром — це потенційний злочинець. Цей абсурдний театр безпеки вже давно перестав лякати, він почав викликати лише огиду, бо за гучними заголовками про «незаконний обіг» ховається звичайна технічна неписьменність та страх перед озброєною і вільною людиною.

Зрештою, цей випадок у Кривому Розі — лише симптом. У системі МВС явно забагато людей, яким немає чим зайнятися, тому вони просто вигадують собі роботу та імітують бурхливу діяльність, щоб хоч якось виправдати власне існування. Воювати з пенсіонерами та колекціонерами — безпечно і зручно, бо вони не дадуть відсіч. А поки одні "елітні" підрозділи штурмують іржаве залізо, інші — так само героїчно штурмують книжкові розкладки. Як це сталося днями у Харкові…

Так, ви не помилилися. Поки у Кривому Розі «ліквідовували» колекційну зброю, у прифронтовому Харкові — місті, яке щодня здригається від ракетних ударів — правоохоронна система демонструвала ще більш приголомшливий рівень пріоритетів. Дев'ятого січня офіційні ресурси харківської поліції повідомили про «успішну» операцію на залізничному вокзалі. Виявилося, що цілий сектор реагування патрульної поліції був піднятий по тривозі та відправлений на перевірку повідомлення, знайденого в мережі Інтернет.

Привід для «спецоперації» був «надзвичайно серйозним» — продаж книжкової продукції. Поліцейські з гордістю відрапортували, що вони «оперативно відреагували» на інформацію та виявили чоловіка, який дійсно продавав книги.

Це виглядає як сюрреалістичний абсурд. У той час, коли залізничний вокзал є стратегічним об'єктом і першочерговою ціллю для ворожих диверсантів чи балістики, елітні підрозділи витрачають свій час на боротьбу з букіністом. Результатом цієї героїчної битви стало вилучення товару та складання адмінпротоколу за статтею сто шістдесят — торгівля з рук у невстановлених місцях. Штраф копійчаний, але звіт про «реагування» — вже в течці у начальства.

Ось він, справжній ворог держави у розумінні системи — літня людина з паперовими книжками. Поліція не соромиться викладати такі звіти та хизуватися ними, бо це набагато простіше та безпечніше, ніж виявляти реальних агентів чи боротися зі справжнім криміналом. Це і є та сама «пришелепкуватість», коли формальні показники повністю витісняють здоровий глузд та відчуття реальної загрози.

Поки система витрачає сили на боротьбу з колекціонерами чи букіністами, вона стає сліпою до реальних загроз, які визрівають під носом у самих "стратегів". Трагедія в київській школі на Оболоні стала вироком усій вертикалі МВС. Це історія про те, як фахівці з розшуку, захопившись гонитвою за легкою статистикою, прогледіли ворожого агента у власній квартирі. Про це в нашому наступному сюжеті.

А я поки хочу закликати вас підтримати розвиток нашого каналу, звісно, якщо ви вважаєте важливим контент, який ми створюємо. Зробити це можна за допомогою функції спонсорства на Ютуб або підписавшись на нашу МОНОБАЗУ.

До речі, для всіх підписників МОНОБАЗИ у нас є подарунки та розіграші. Всі необхідні посилання ви знайдете в описі до цього відео. Ну і звісно підписуйтесь на сам канал та поширюйте наші відео.

Різанина в школі: незручні подробиці

Дванадцятого січня у двісті тридцяти третій київській школі звичайний навчальний ранок перервався кривавою різаниною. Чотирнадцятирічний підліток у шоломі та балаклаві дістав ножі й почав холоднокровно атакувати вчительку та своїх однокласників прямо в навчальному кабінеті. Зазвичай, коли в столичній школі проливається кров, наші високопосадовці з МВС змагаються за право першим вийти до мікрофона. Ми мали б уже почути десятки заяв про посилення контролю та необхідність негайного розгортання «Служби освітньої безпеки» в кожному класі.

Але міністр Клименко мовчить, голова Нацполу Вигівський мовчить. І ця тиша — зовсім не від шоку. Це тиша професійного замітання слідів, бо події на Оболоні стали не просто трагедією, а репутаційним вироком всій вертикалі міністерства внутрішніх справ. Сьогодні ми розберемося, чому прізвище нападника - дев’ятикласника Соловйова стало для керівництва МВС справжньою «токсичною бомбою», яка здатна підірвати не лише кар’єри окремих генералів, а й усю вітрину їхніх псевдореформ.

Давайте відновимо події того ранку. Чотирнадцятирічний Микита Соловйов не просто «зірвався» — це не був миттєвий емоційний вибух. Він прийшов до школи як звичайний дев’ятикласник, але вже біля дверей навчального кабінету з’явився в повній амуніції — у шоломі та балаклаві, маючи при собі два ножі. Він обрав тактику штурму: почав вибивати зачинені двері класу, провокуючи вчительку відчинити їх. Як тільки тридцяти дев'яти річна вчителька історії підійшла до дверей, він забіг у клас і почав завдавати їй ударів: вона отримала важкі поранення живота та рук, а чотирнадцятирічний однокласник, який кинувся на допомогу педагогу, прийняв удари ножем у спину та передпліччя.

Поки медики боролися за життя постраждалих, почали випливати деталі, які не вписуються в картину звичайного підліткового булінгу. Це не спонтанний акт агресії, це виконання чіткого алгоритму, який він, за даними слідства, отримував у реальному часі через месенджери від кураторів із РФ. Поранені в лікарнях, нападник під вартою, а ми ставимо перше незручне запитання: чи не є цей «слід ФСБ» занадто зручним алібі для системи, яка просто хоче перекласти відповідальність на зовнішній фактор, який неможливо проконтролювати?

І тут ми натрапляємо на першу лінію оборони МВС — маніпуляцію. Речниця поліції Юлія Гірдвіліс мимохіть кидає фразу: «У цій школі на постійній основі немає офіцера СОБ». Вдумайтеся в цю юридичну еквілібристику. Що означає «не на постійній»? Що він там з’являється раз на місяць для звіту? Чи може, він працює за принципом безкоштовної підписки — демо-версія офіцера безпеки, яка закінчується рівно в той момент, коли в школу заходить реальна загроза? Чи це просто визнання того, що розпіарена «Служба освітньої безпеки» — це величезна бюджетна авантюра, яка залучає тисячі боєздатних чоловіків виконувати функції вахтерів, поки країна воює?

Поки держава роздуває штати поліції прикриваючись захистом дітей, реальна безпека в школах залишається на рівні вахтера, який не здатен зупинити підготовленого нападника. У суспільства СОБ викликає лише негатив, бо ця служба не про захист, а про імітацію діяльності там та легальний спосіб отримати бронь від фронту, імітуючи діяльність там, де потрібен професіоналізм.

А тепер ми підходимо до найголовнішого. До того факту, який змушує пресцентр МВС працювати в режимі «інформаційного вакууму». Прізвище Микити Соловйова — це не просто рядок у кримінальному провадженні. Це прямий вихід на впливову касту правоохоронців, які мають повний доступ до оперативної інформації в цій країні, та навіть впливають на неї.

Знайомтеся: батько нападника — Олександр Анатолійович Соловйов. Колишній головний оперуповноважений Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР). Щоб ви розуміли рівень: ДСР — це підрозділ, чиє пряме завдання — виявлення злочинних організацій, зокрема тих, що діють у самих органах влади. Це люди, які збирають дані про найскладніші криміногенні процеси, документують «злодіїв у законі» та бачать ворожі загрози ще на етапі їх зародження. Це інтелектуальна еліта розшуку. Це кримінальна розвідка.

Але за фасадом успішного «стратега», згідно з розслідуваннями видань «Особи» та ГО «НОН-СТОП», ховається зовсім інша біографія. Олександра Соловйова прямо пов’язують із системним «кришуванням» наркотрафіку. Справа дійшла до того, що його затримувала СБУ за статтею 307 ККУ — незаконний збут наркотиків. Топ-офіцер ДСР, який за посадою мав би знищувати корупційні схеми посадовців, сам свого часу опинився в СІЗО. Де він зараз і як просувається чи «зависла» його справа — питання риторичне для нашої судової системи.

Додайте до цього «прокурорський тил». Сестра нападника — Софія Соловйова (донька Олександра) — згідно з офіційним реєстром декларацій НАЗК, працює прокурором Дніпропетровської обласної прокуратури. Маємо ідеальну закриту екосистему: батько в оперативному розшуку стратегічного рівня, донька — у наглядовому органі.

І ось тут виникає головне питання. Ви це серйозно? Ми маємо в це повірити? Нам пропонують версію, де в родині «елітного» оперативника, чия щоденна робота — виявляти приховані загрози та прораховувати злочинні алгоритми, виростає терорист? Ми маємо повірити, що підліток під одним дахом із батьком-професіоналом місяцями спілкується з кураторами з РФ, закуповує екіпірування, готує ножі та планує штурм школи — і цей «супер-опер» нічого не помічає? Ви дійсно вірите, що фахівець із розробки організованої злочинності прогледів ворожого агента у власній квартирі?

Це і є та сама «репутаційна пастка» для міністерства. Бо якщо міністр Клименко почне вимагати більше поліції в школах, йому поставлять лише одне запитання: «Ваш елітний офіцер не зміг встежити за власним сином, який готував теракт під патронатом РФ прямо у нього вдома. Який сенс від вашого сержанта СОБ у шкільному коридорі, якщо ваша система гнила зсередини, на рівні головних управлінь?»

Давайте підіб’ємо підсумки. Випадок в Оболонській школі — це прикра випадковість, чи все ж таки діагноз системі МВС, де кожен елемент працює проти безпеки громадян?

● По-перше: як можна говорити про державну превенцію, якщо в родині фахівця зі стратегічних розслідувань, чиє завдання — бачити загрози наскрізь, виростає терорист під кураторством РФ? Чи не є це прямим свідченням того, що система, яка має виявляти ворожу агентуру в масштабах країни, фактично «проспала» її у власній квартирі?

● По-друге: чи не є це остаточним фіаско розпіареної реформи СОБ? Навіщо ми витрачаємо мільйони бюджетних гривень на «паперових тигрів» у шкільних коридорах, якщо в критичний момент їх або немає на місці, або вони виявляються абсолютно безсилими?

● По-третє: чи не є мовчання міністра Клименка та голови Нацполу Вигівського прямим визнанням професійного безсилля? Як вони збираються знову виходити до трибун і вимагати «більше поліції», якщо тепер будь-який громадянин може поставити їм зустрічне питання: «Навіщо нам ваші сержанти в школах, якщо ваші полковники не здатні впоратися навіть із власними дітьми?»

● І нарешті: скільки ще трагедій має статися у так званих Gun-Free Zone, щоб ми зрозуміли — ці зони створені не для безпеки, а для безкарності вбивць? Чи не є ця трагедія остаточним вироком державній монополії на захист, яка забороняє вчителям і громадянам мати засоби самооборони, але при цьому сама виявляється нездатною зупинити нападника? Ба більше, внутрішні цінності системи породжують своїх прямих нащадків зухвалості, вседозволеності, приниження інших.

Микита Соловйов — це не просто нападник. Це дзеркало системи, він нащадок її звичок та норм поведінки. Саме ця система його виховала. Ми маємо нарешті усвідомити: монополія держави на безпеку — це ілюзія, яка коштує нам крові. Нам не потрібні поліцейські наглядачі. Нам потрібне право на самозахист і реальна безпека, а не її імітація в погонах.

Але щоб право на збройний самозахист нарешті стало реальністю, за нього потрібно боротися не лише в коментарях. Саме тому важливо підтримувати тих, хто робить це професійно та системно. Підтримуйте діяльність Української асоціації власників зброї. Єдиної в Україні профільної організації, яка лобіює ухвалення Закону про зброю, що передбачав би право українців на придбання та приховане носіння короткоствольної нарізної зброї.

Наша мета — щоб в Україні нарешті з'явився не тільки адекватний закон про зброю, але і українська, друга поправка до Конституції, яка гарантуватиме громадянам володіння зброєю з метою захисту себе, свого майна та своєї країни. І кожен з вас може допомогти діяльності Асоціації.

Зробити це можна набувши членство в Українській асоціації власників зброї. Тим більше, що зараз саме час це зробити, бо триває розіграш карабіна ANDRO ARMY та 12 напівавтоматичних рушниць TUDORS серед членів Асоціації.

Переходьте за посиланням в описі до цього відео, уважно читайте умови та зголошуйтесь до УАВЗ.

Поліція намагалася конфіскувати у капелана його рушницю, але ухвала суду не залишила їм жодних варіантів. Як адекватна позиція судді рознесла вщент безглузді поліційні звинувачення — дивіться у нашому наступному сюжеті.

Неочікуване рішення українського суду

Нововолинський міський суд закрив адміністративну справу проти військового капелана, якого поліція намагалася притягнути до відповідальності за стрільбу в невідведеному місці. Ця історія — наочна ілюстрація того, як система сама заганяє власників зброї у глухий кут, а потім намагається їх за це карати заради радянських за своєю суттю показників.

Сьогодні в Україні кожен свідомий власник зброї розуміє: мисливська рушниця — це вже давно не про качок. Це про останній рубіж ППО проти ворожих дронів. Але поки держава закликає на словах громадян бути готовими до оборони, правоохоронна система продовжує працювати за лекалами мирного радянського часу, де будь-який постріл поза тиром — це автоматично «злочин». Але що робити, якщо тирів немає? Сьогодні розберемо кейс, де суддя прямо відповідала на це питання.

Події, що лягли в основу цієї справи, відбулися 14 грудня минулого року. Район терикону занедбаної шахти №8 біля Нововолинська — місце, яке за всіма параметрами є ідеальним для стрільби. Воно віддалене від житлових масивів, має природні бар'єри у вигляді насипів і нульову імовірність появи випадкових людей. Саме тут ОСОБА_1 — військовий капелан, волонтер та ветеран — разом із побратимами відпрацьовував навички збивання дронів. У них були офіційно зареєстровані рушниці та механічна установка для метання керамічних мішеней, яка дозволяє хоч трохи імітувати траєкторію польоту ворожого FPV.

Варто детальніше зупинитися на тому, чому саме терикон став місцем тренування. Для досвідченого стрільця терикон — це ідеальний природний кулеуловлювач. Величезна гора породи виключає рикошет чи виліт кулі або картечі за межі безпечної зони. Поліція, яка роками патрулює ці райони, чудово знає географію місцевості та розуміє, що ніякої реальної загрози громадській безпеці такі стрільби не несуть.

Проте замість того, щоб підтримати ініціативу громадян, які власним коштом підвищують обороноздатність, правоохоронці обирають шлях формалізму. Знаючи, що місце безпечне, вони все одно йдуть на складання протоколу, бо для системи паперовий звіт важливіший за здоровий глузд. Бо тільки таким чином вони здатні виправдовувати свій захмарний штат та премії військового часу.

Тож поліція з’явилася саме в той момент, коли капелан зі своїми побратимами перебував на місці тренувань зі своєю рушницею Core Citadel. Замість того, щоб оцінити ситуацію, перевірити документи та зрозуміти, що перед ними не хулігани, а люди, які готуються до чергового виїзду на фронт, поліцейські складають протокол за статтею 174 КУпАП.

Давайте на мить зупинимося на діях правоохоронців. Стаття 174 КУпАП є по-справжньому «драконівською» для кожного власника зброї. Її підступність не лише у великому штрафі, а в обов'язковій нормі про конфіскацію зброї. Поліція обожнює цю статтю, бо вона дозволяє легко «зробити показник» на законослухняних громадянах. Злочинця зі стрільбою в місті ще треба спіймати, а волонтер на пустирі — ось він, нікуди не тікає, сам пред’являє документи, безпеці поліціянта не загрожує.

Це ідеальний варіант для швидкої та легкої звітності, де за одним протоколом стоїть і штраф у статистику, і вилучена одиниця зброї. Тобто поліція, розуміючи контекст, свідомо пішла на те, щоб позбавити капелана та ветеранів їхнього законного інструменту захисту.

Уявіть, що означає вилучення зброї для людини, яка завтра має їхати на фронт або в прифронтову зону. Для капелана чи волонтера рушниця — це не хобі, це його шанс відбити атаку дрона на дорозі. Шанс зберегти життя собі та побратимам.

Забираючи рушницю за формальне порушення на териконі, поліція фактично залишає людину беззбройною перед реальною смертельною загрозою в зоні бойових дій. Це не просто адміністративний тиск, це пряме шкідництво обороноздатності. Тож зброю та 5 патронів вилучили, а справу відправили до суду. Поліція діяла за принципом «бачу постріл — пишу протокол», повністю ігноруючи здоровий глузд та воєнний стан у країні. Вони цілком могли розібратися в ситуації на місці, провести профілактичну бесіду, якщо вже так хотілося, але не доводити справу до вилучення майна. Бо зброя - це майно, щоб хто не казав.

У суді капелан не став грати в юридичні ігри чи заперечувати очевидне. Його позиція була чесною, відвертою і саме цим вона «пробила» формалізм системи. Його аргументи — це не просто виправдання, це маніфест сучасної української реальності. Давайте вчитаємося в те, що зафіксовано в рішенні суду:

«Він з 2014 року являється військовим капеланом та має нагрудні відзнаки та подяки, являється УБД, регулярно перебуває у зоні бойових дій як священнослужитель та волонтер, а саме в Харківський, Донецькій та Дніпропетровській областях. В останній період в містах, де перебувають війська російської федерації, значно збільшили використання ударних FPV дронів (в т.ч. на оптоволокні). Єдиним способом захисту є їх знищення за допомогою мисливської гладкоствольної зброї. 3 цією метою він придбав і офіційно зареєстрував гладкоствольну рушницю».

Це пряма відповідь на питання, навіщо цивільним зброя сьогодні. Але далі йде ще важливіший аргумент, який стосується кожного з нас. Капелан прямо вказав на першопричину того, чому він опинився на териконі, а не в комфортному тирі. І суддя це зафіксувала у постанові:

«Зазначив, що в місті Нововолинськ відсутнє офіційне спеціальне місце для проведення стрільб, тому вони обрали найбільш безпечне та придатне для цієї мети місце в окрузі, а саме район терикону колишньої шахти № 8, який розташований за межами населеного пункту (більше 500 метрів) і відповідає вимогам безпеки для стрільби з мисливської гладкоствольної зброї».

На цьому моменті варто зупинитися детальніше, бо він оголює фундаментальну проблему, з якою стикається кожен власник зброї в Україні. Ми постійно чуємо від МВС та місцевих чиновників про необхідність дотримання правил. Але правила мають бути реалістичними та відповідати потребам часу.

Якщо держава вимагає стріляти у відведених місцях, вона зобов’язана ці місця створити, сертифікувати та зробити доступними. А якщо їх немає в цілій громаді — вона не має жодного морального чи юридичного права забороняти громадянам готуватися до захисту власного життя. Капелан фактично взяв на себе функцію держави з підготовки резерву, а держава в особі поліції спробувала його за це покарати.

Суддя Нововолинського міського суду Рибас Алла Вікторівна, вивчаючи матеріали справи № 165/4572/25, винесла рішення, яке ми вважаємо прикладом рідкісної для нашої системи адекватності. Суддя не зважаючи на наявність формального порушення, зрозуміла та подивилася в корінь проблеми.

Цитую фінальну частину:

«Враховуючи встановлені судом обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, відсутність негативних наслідків, ступінь вини, дані про особу порушника, який раніше не притягувався до адміністративної відповідальності, та мотив, яким ОСОБА_1 керувався при здійсненні стрільби у невідведеному для цього місці, суддя дійшов переконання, що ОСОБА_1 необхідно звільнити від адміністративної відповідальності за малозначністю діяння та обмежитись усним зауваженням. 

Суддя вважає, що для досягнення завдань Кодексу України про адміністративні правопорушення та зважаючи на мету адміністративного стягнення, достатнім буде застосувати до правопорушника усне зауваження зі звільненням від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення».

Справу закрили. Рушницю Core Citadel та патрони повернули власнику. Суддя прямо визнала: патріотична позиція, регулярна підтримка боєздатності військ, підготовка до оборони та — що найголовніше — відсутність інфраструктури в громаді є факторами, які стоять набагато вище за формальний протокол поліцейського.

Який висновок ми маємо зробити з цієї історії? 

По-перше, цей кейс вкотре доводить: наша поліція системно займається гонитвою за статистикою там, де треба займатися реальною безпекою та підтримкою громадян. Вилучити рушницю у капелана простіше, ніж знайти реального злочинця.

По-друге, це потужний сигнал місцевій владі. Відсутність тирів та стрільбищ — це не «просто особливість регіону», це порушення прав громадян на самооборону та підготовку. Суддя це зафіксувала, і тепер це документ.

І по-третє — ніколи не бійтеся захищати свою позицію в суді. Коли ви готуєтеся захищати державу, а система намагається вас за це зламати — правда на вашому боці. І це рішення Нововолинського суду тепер буде одним із тих цеглин, на яких ми будуємо нову збройову культуру України. Правда перемогла, зброя повернулася до захисника.

Товариство, на сьогодні це всі факти без ілюзій. Тож поширюйте це відео. Зголошуйтесь до Української асоціаціївласників зброї та Мережі вільних людей. Підписуйтесь на цей канал та підтримуйте його на Монобазі. Всі необхідні посилання ви знайдете в описі до цього відео.

І пам'ятайте — вільні люди мають зброю.

Далі буде.