Дилетанти чи профі? Хто влаштував теракти проти поліцейських?
Хто насправді стоїть за серією професійних вибухів у Львові, Миколаєві та Дніпрі? Навіщо росія створює армію з 600 000 українських дітей на окупованих територіях? Як вирішила Верховна Рада щодо скандальної спроби МВС взяти під контроль кожен безпілотник?
На ці питання можна знайти відповідь в цьому випуску.
Дилетанти чи профі? Хто влаштував теракти проти поліцейських? | Факти без ілюзій — 2 березня 2026
Вітаю, товариство! Це «Факти без ілюзій» — тут ми говоримо про те, що інші воліють не помічати. У цьому випуску: Вибухи у трьох містах: чому під прицілом опинилася поліція? Чим закінчилася у Верховній Раді спроба МВС контролювати кожен дрон? Ну і про підготовку ворогом українських підлітків до війни проти України. Поїхали.
ТЕРАКТИ ПРОТИ ПОЛІЦІЇ: ХТО ЗАМОВНИК?
Наприкінці лютого Україною прокотилася серія вибухів, у яких постраждали працівники поліції. Географія подій широка: Львів, Миколаїв та Дніпро. Влада та силові структури оперативно охрестили ці події спланованими терактами, за якими стоять російські спецслужби. Але чи все в цій історії так прозоро, як нам розповідають офіційні особи? Давайте розбиратися з усім по черзі, адже питань до цих подій виникає значно більше, ніж ми почули офіційних пояснень.
ЛЬВІВ
Почнемо зі Львова. У ніч на 22 лютого, близько пів на першу, на лінію 102 надійшов виклик про нібито пограбування магазину на вулиці Данилишина, 20. Патрульні прибули на місце, і в цей момент стався перший вибух. Коли ж їм на допомогу приїхало підкріплення — ще два екіпажі поліції та наряд Нацгвардії — пролунали повторні вибухи. Внаслідок цих подій загинула патрульна, а поранення також отримали щонайменше 25 людей серед яких правоохоронці та цивільні.
Тут важливо зафіксувати один момент: найпотужнішим був саме другий вибух. Він стався якраз тоді, коли на місці вже зібралися екстрені служби. Саме він забрав життя патрульної та наніс найбільше ураження.Офіційні джерела спершу говорили про два вибухи, але очевидці, кажуть, що чітко чули три. Місцевий електромонтажник, який обслуговує цю будівлю і приїхав ранком відновлювати мережу, підтверджує: було три детонації.
А тепер давайте спробуємо поставити можливо і незручні питання, але ті, які лежать на поверхні. Нам показали відео з камер, де затримана жінка кладе щось у сміттєву урну. Окей. Але найпотужніший вибух, стався біля електрощитовій або трансформаторній будці поруч.
Але відео, як хтось заміновує цю щитову, нам чомусь не показали.
Слідство каже, що 33-річна підозрювана сама зібрала вибухові пристрої за інструкцією, яку надавав їй куратор з Телеграму. Але на відео з суду вона не може навіть пояснити, що там за речовини були.
Вибачте, але складається враження, що такий «майстерний» теракт з дистанційним підривом в кількох точках та ще так вдало рознесений по часу — це не рівень дилетантки, яку винайняли через Телеграм. Це більше схоже на ретельно підготовлену роботу цілої групи професіоналів. І якщо це так, то як наші спецслужби змогли це проґавити?
І на додачу — запитання до тактики самої поліції. Це у вас протоколом так передбачено, що після першого вибуху на місце мають з’їхатися всі навколишні патрулі? Бо виглядає так, ніби патрульних взагалі не вчили діяти в умовах терористичної загрози. Хіба їхньою функцією не мало бути блокування периметру на безпечній відстані, поки на самому місці працюватимуть вибухотехніки та сапери?
Натомість ми побачили скупчення екіпажів, які в результаті і стали ідеальними мішенями для другого, найпотужнішого удару. Це що — фатальна некомпетентність чи відсутність елементарних інструкцій на п'ятому році великої війни?
МИКОЛАЇВ
Вже наступного дня, ввечері 23 лютого, черговий вибух пролунав у Миколаєві. Все сталося о 18:10 на території покинутої АЗС, яку патрульні використовували як точку збору для перезмінки. Фактаж тут наступний: семеро поранених поліцейських, двоє з яких у важкому стані. Я перепрошую, але тут в мене знову виникає питання: а чи це взагалі нормально, що перезмінка відбувається саме в такому місці — на покинутій АЗС?
Чи існує якась нормативка або чіткий протокол, який визначає, де саме має проводитись перезмінка патрульних? Хіба заходи безпеки не передбачають цю процедуру на закритій території або безпосередньо в управлінні, а не на відкритому об'єкті, за яким легко вести спостереження? Судячи з того, що нам не показали відео з моментом встановлення вибухового пристрою та моментом вибуху - відеокамер спостереження там не було. Чи були? Але в будь-якому випадку цікаво - що насправді там робили поліціянти?
ДНІПРО
Того ж вечора, 23 лютого, близько 20:50, вибух стався вже у Дніпрі. Місце події — адміністративна будівля відділу поліції в Амур-Нижньодніпровському районі. На відміну від Львова та Миколаєва, тут обійшлося без жертв, проте пошкоджено адміністративну будівлю, вікна приміщення та автомобіль, припаркований поруч.
І тут знову виникає «але», яке важко ігнорувати. Вибух стався не біля входу, не на вулиці, а всередині будівлі. Яким чином вибухівка могла потрапити до райвідділку, де діє пропускний режим і куди сторонній особі зайти практично неможливо?
Чи не означає це, що вибухівку проніс хтось із самих працівників — можливо, навмисно, а можливо, це наслідок кричущої недбалості при поводженні з речовими доказами чи якимись «подарунками»? І чому в такому випадку подію одразу кваліфікували як теракт російських спецслужб, якщо пристрій здетонував у режимному об'єкті, куди у ворожих агентів не мало бути жодного доступу?
Отже, давайте підсумуємо. Лише за два дні ми побачили серію атак у трьох різних куточках країни, де ціллю стали правоохоронці.
Офіційна позиція влади непохитна: це спланована диверсія російських спецслужб, спрямована на залякування та дестабілізацію тилу.
Але водночас ці події оголили серйозні прогалини в безпеці самої системи: від відсутності елементарних протоколів роботи під час терактів до ймовірних витоків внутрішньої інформації про графіки та переміщення особового складу.
Здавалося б, після таких гучних провалів ми мали б почути про службові розслідування, кадрові зміни чи посилення реальної контррозвідувальної роботи. Але замість того, щоб аналізувати власні помилки, влада вирішила піти набагато простішим шляхом і знайшла дуже зручного «винного», на якого можна списати все.
Реакція влади виявилася як завжди швидкою та цілком очікуваною. Заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук першою виступила за обмеження роботи месенджера Telegram в Україні. Вона наголосила, що ворог системно використовує цю платформу для вербування виконавців та координації терактів.
Пікантно, що цей свій заклик Верещук опублікувала саме у своєму Telegram-каналі. Її позицію миттєво підтримали міністр Клименко та заступник голови СБУ Рудницький. Можливо і треба обмежити Телеграм в Україні, я не знаю бо не є фахівцем у цьому питанні.
Проте така синхронність у заявах чиновників викликає чимало питань. Дехто з оглядачів прямо припускає, що така серія вибухів може бути лише зручним приводом для обмеження свободи слова та «закручування гайок» у країні. А у мережі вже з’явилися порівняння цих подій із методами роботи російської ФСБ, зокрема з відомою історією про «Рязанський цукор», коли теракти організовані самими силовиками використовувалися як фундамент для побудови жорсткої диктатури.
Ну і звісно тепер керівництво поліції може впевнено заявляти, що правоохоронці не мають йти на фронт, оскільки в тилу «теж війна» і теракти трапляються один за одним. Це створює зручну ширму для виправдання масової присутності поліції у тилових містах, замість їхнього залучення до бойових дій.
Окремо зауважимо, що в інформаційному просторі ці події пов’язують також із намаганням поліції відволікти увагу суспільства від їхнього гучного провалу у Черкаській області, який закінчився загибеллю ветерана Русінова та чотирьох поліціянтів.
У підсумку виникає питання: чи справді заборона одного з багатьох месенджерів — це шлях який докорінно посилить контртерористичну діяльність та зміцнить загальний рівень безпеки? Напишіть свою думку у коментарях.
Але поки наші силовики шукають винних у Телеграмі та намагаються приховати власну некомпетентність, ворог діє значно масштабніше. Там не просто шукають окремих диверсантів — там їх виховують у промислових масштабах, готуючи до війни мільйони в тому числі і українських підлітків. Про це — у нашому наступному сюжеті.
А я поки хочу закликати вас підтримати розвиток нашого каналу, звісно, якщо ви вважаєте важливим контент, який ми створюємо. Зробити це можна за допомогою функції спонсорства на Ютуб або підписавшись на нашу МОНОБАЗУ. До речі, для всіх підписників МОНОБАЗИ у нас є подарунки та розіграші. Всі необхідні посилання ви знайдете в описі до цього відео. Ну і звісно підписуйтесь на сам канал та поширюйте наші відео.
ВОРОГ ГОТУЄ АРМІЮ З УКРАЇНСЬКИХ ПІДЛІТКІВ
Ми з вами вже неодноразово говорили про те, як ворог готує свою молодь до великої війни. Ми вже повідомляли раніше, що на Росії мільйони дітей проходять через систему «Юнармії», де їх навчають стріляти та ненавидіти все українське. Але те, що відбувається зараз, — це вихід на абсолютно новий, промисловий рівень підготовки майбутніх вбивць.
Нагадаю - ще з вересня 2024 року у всіх школах росії та на окупованих українських територіях для учнів 8–11 класів запровадили обов’язковий предмет — «Основи безпеки та захисту батьківщини». Мета цієї ініціативи проста: сформувати «російську громадянську ідентичність» та готовність до служіння чинному чи наступному фюреру. Викладають цей курс учасники так званої «СВО».
Послухайте цифри, які мають змусити вас замислитись. На закупівлю автоматів Калашникова, пістолетів Макарова, патронів, бронежилетів та іншого навчального інвентарю для кабінетів початкової військової підготовки вже витрачено у 2,5 раза більше коштів, ніж на устаткування для всіх кабінетів хімії, біології та фізики разом узятих. І це не тільки про теорію — у новому курсі передбачена стрільба бойовими патронами та робота з безпілотниками.
Але найстрашніше відбувається на наших тимчасово окупованих українських територіях. Зараз там за рашистськими стандартами працюють 1980 шкіл, де навчаються понад 582 тисячі учнів. І ворог системно перетворює українських дітей на свій мобілізаційний ресурс.
Окрім «Юнармії», яка вже налічує близько 2 мільйонів учасників по всій Росії, там активно розгортається рух «Двіженіє пєрвих». Наразі цей рух вже охоплює понад 13 мільйонів підлітків, з яких понад 344 тисячі мешкають саме на окупованих територіях України.
Кремль не шкодує грошей на промивку їхніх мізків: на діяльність «Двіженія пєрвих» у 2026 році заклали понад 22,6 мільярда рублів — це майже 290 мільйонів доларів. У межах цього руху проводиться акція «Ми — громадяни Росії», де нашим дітям публічно вручають російські паспорти, що є однією з форм примусової паспортизації.
Через військово-спортивні ігри, такі як «Зарница 2.0», дітей готують за конкретними військовими фахами: оператор БПЛА, штурмовик, сапер та військовий медик. Найбільш критична ситуація в Криму, де до цього двіжу залучено 158 тисяч дітей, та на Луганщині — понад 102 тисячі. Для тих, хто ввагається, ворог запровадив систему стимулів: членство в «Юнармії» чи участь у «Двіженії пєрвих» дає додаткові бали при вступі до вищих навчальних закладів.
Ба більше, мілітаризація дісталася вже навіть до дошкільнят — у 2025 році відділення «Двіженія пєрвих» відкрили у дитячих садочках Енергодара та Сімферополя.
А тепер давайте чесно подивимось на те, що маємо ми. Ми вже п'ятий рік перебуваємо у стані повномасштабної війни, але в Україні досі немає повноцінної державної програми підготовки молоді до національного спротиву. Початкові школи ігнорують цю тему, середня школа обмежується формальними годинами «Захисту України», часто без жодної практики.
І в недалекій перспективі ми ризикуємо програти саме у віковій категорії 8–15 років. Якщо ми нічого не змінимо, то через 10 років наші діти, більшість з яких вміють лише, скролити рілси, зустрінуться з мільйонами підготовлених «вовків», які з дитинства розуміють тактику бою та навчені поводженню зі зброєю. І якщо не відбудуться докорінні зміни на державному рівні це буде зустріч «вовків із рожевими поні».
Ми вже раніше наголошували, що приклади правильної підготовки є у країнах Балтії, Польщі та в Ізраїлі, а ми ж поки відстаємо навіть від базового рівня. Держава вкотре демонструє нам, що порятунок потопельників — справа самих потопельників. І якщо за 12 років війни влада не спромоглася запровадити адекватну допризовну підготовку, то тепер це — наша з вами особиста відповідальність.
Мій заклик до вас залишається незмінним: купуйте зброю собі, тренуйтеся і навчайте поводженню з нею своїх дітей. Вони мають знати, як надати першу медичну допомогу, як поводитися з автоматом чи гранатою та як діяти в бою. Це не мілітаризація — це адаптація до реальності XXI століття, де війна може стати частиною їхнього життя, хочемо ми цього чи ні.
Проте, товариство, ми маємо усвідомити: особиста відповідальність — це не тільки про індивідуальні навички. Це також про нашу здатність об’єднатися, щоб вибороти законне право на цей захист. Бо навчити дитину поводитися зі зброєю — це лише половина справи; ми повинні забезпечити їй країну, де право на самозахист є непохитним і захищеним законом.
І саме тому, варто підтримувати діяльність тих, хто послідовно відстоює право громадян на збройний самозахист. Тож підтримуйте діяльність Української асоціації власників зброї.
Єдиної в Україні профільної організації, яка лобіює ухвалення Закону про зброю, що передбачав би зокрема право українців на придбання та приховане носіння короткоствольної нарізної зброї. І кожен з вас може допомогти діяльності Асоціації. Зробити це можна набувши членство в Українській асоціації власників зброї. Тим більше, що зараз саме час це зробити, бо триває розіграш 12 напівавтоматичних рушниць TUDORS серед членів Асоціації.
Переходьте за посиланням в описі до цього відео, уважно читайте умови та зголошуйтесь до УАВЗ.
Ми кажемо: купуйте зброю, тренуйтеся і готуйте своїх дітей, бо реальність майбутнього не залишає нам іншого вибору. Але у МВС на це свій погляд. Замість того, щоб сприяти розвитку оборонних навичок суспільства, вони вирішили піти шляхом тотальних заборон.
Керівництво поліції вирішило взяти під повний контроль усю українську безпілотну індустрію: від виробника до оператора, і поставити на облік кожен дрон. Чи вдалося лобістам у погонах прибрати до рук цілу галузь під приводом боротьби з тероризмом? Дивіться далі, як у Верховній Раді вирішувалася доля законопроєкту 13600.
ДОЗВОЛИ НА ДРОНИ: АПЕТИТИ МВС
25 лютого 2026 року Верховна Рада України поставила остаточну крапку в одній з найбільш резонансних дискусій останнього року — питанні обов’язкової реєстрації поліцією дронів та ідентифікації їхніх операторів. На голосування був винесений Законопроєкт 13600, який мав назавжди змінити правила та запроваджував тотальний поліційний облік кожного дрона та облік тих, хто ними керує.
Формально автором законопроєкту виступив народний депутат Максим Павлюк, колишній прокурор та член правоохоронного комітету. Проте "вуха" справжнього замовника цієї ініціативи були помітні навіть неозброєним оком. Голова Національної поліції Іван Вигівський не лише публічно підтримав документ, але і прямо назвав його ініціативою свого відомства.
Щоб підготувати підґрунтя, силовики вдалися до перевіреної тактики — залякування суспільства. Головним медійним приводом став інцидент у Сокільниках, де дрон влучив у приватний будинок. Керівництво Нацполіції миттєво використало цей випадок, щоб заявити: країні негайно потрібен закон 13600, інакше "дроновий терор" стане буденністю.
Проте за ширмою турботи про безпеку ховався холодний розрахунок. Поява такого реєстру обов'язково передбачала б контроль над усією безпілотною галуззю — від розробників софту до виробників заліза. А як ми знаємо з досвіду, там, де з'являється тотальний контроль і можливість створювати штучні перешкоди, одразу виникає корупція. Лобісти у погонах прагнули отримати право визначати допуски, дозволи та штрафи, перетворюючи технологічну екосистему на свою "приватну годівничку".
При цьому аргументи експертів ігнорувалися: жоден реальний злочинець чи терорист не піде реєструвати свій апарат у поліції перед замахом, а дрон-камікадзе можна легко зібрати "на колінці". Тож цей реєстр вони хотіли створити не для злочинців, а для торгівлі впливом і тиску на бізнес та волонтерів.
У день голосування, попри аргументи експертів та спротив спільноти, лобісти в погонах зробили свою останню ставку. Перед депутатами виступили троє так званих "слуг МВС", які палко переконували депутатів у необхідності негайного прийняття закону 13600 за основу.
Першим трибуну зайняв формальний ініціатор, Максим Павлюк, який знову вдався до тактики залякування: «Застосування безпілотних літальних апаратів дедалі частіше пов'язується з учиненням правопорушень, у тому числі кримінальним наслідком яких є заподіяння шкоди життю та здоров'ю осіб...»
Його тезу підхопив голова комітету з питань правоохоронної, прости Господи, діяльності Сергій Іонушас, намагаючись надати ініціативі "європейського лоску": «Дрони можуть бути не тільки боронити нашу державу, а використовуватись в інших кримінальних цілях... цей законопроект повністю відповідає директиві Європейського Союзу щодо регулювання і внесення цих дронів»
Не виключенням став і виступ Олександра Бакумова, який апелював до безпеки майбутніх поколінь: «Ми маємо думати про те, в яких умовах буде жити завтра українське суспільство... безпілотники, які на сьогоднішній день стали дуже потужною зброєю, можуть потенційно бути використані всередині країни за цивільного мирного часу»
Зрештою, після палких промов лобістів та інших депутатів настала мить істини. Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук перейшов до процедури, яка мала стати тріумфом для МВС, а перетворилася на їхнє публічне приниження. Просто дивіться, як руйнувалася спроба встановити повітряну диктатуру.
Руслан Стефанчук: «Я ставлю пропозицію прийняти за основу... проєкт закону... 13600. Готові голосувати? Я прошу народних депутатів голосувати».
На табло — лише 174 голоси «за».
Руслан Стефанчук: «Рішення не прийняте. Я ставлю пропозицію направити цей проєкт закону на повторне перше читання... прошу голосувати».
Друга спроба — 194 голоси. Знову провал. Стефанчук робить останній крок.
Руслан Стефанчук: «Рішення не прийнято... Я ставлю пропозицію повернути суб’єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання... Хай попрацюють. Ставлю цю пропозицію, прошу голосувати».
Результат — 199 голосів.
Руслан Стефанчук: «Рішення не прийнято... Дякую. Закон відхилений».
Ініціатива Максима Павлюка та його кураторів із Нацполіції «пролетіла, як фанера над Парижем». Попри залякування, маніпуляції та тиск правоохоронного комітету, лобісти в погонах пішли ні з чим.
Ми, команда каналу «ЗБРОЙОВИЙ ЛОБІСТ», відчуваємо щире задоволення від цього результату, бо доклали чимало зусиль, щоб кожен депутат і кожен глядач зрозумів: цей закон — не про безпеку, а про корупцію та контроль. Сьогодні всі ми перемогли, а галузь безпілотників зможе розвиватися без поліцейських кайданів.
Українські дрони будуть нищити справжнього ворога ще дужче, а дрони журналістів-розслідувачів і надалі викриватимуть приховані маєтки та реальний спосіб життя можновладців, які намагаються сховати свої статки від суспільства.
Товариство, на сьогодні це всі факти без ілюзій. Тож поширюйте це відео. Зголошуйтесь до Української асоціації власників зброї та Мережі вільних людей. Підписуйтесь на цей канал та підтримуйте його на Монобазі. Всі необхідні посилання ви знайдете в описі до цього відео.
І пам'ятайте — вільні люди мають зброю.
Далі буде.