Пістолет для українця: хто і чому позбавляє нас права на самозахист?

Пістолет для українця: хто і чому позбавляє нас права на самозахист?

У більшості розвинених країн світу громадянам вже давно мають затверджене на законодавчому рівні право на придбання, носіння та використання для самозахисту короткоствольної зброї. В Україні ж на цю тему вже не один рік лише точаться безплідні дискусії.

Проти права українців на збройний захист здебільшого виступають керівники держави та високорангові чиновники – мовляв, в Україні економічна нестабільність, народ у депресії, і коли таким людям ще й "видати зброю", то це може призвести до непередбачуваних наслідків.

Разом з тим чимала кількість громадських організацій є послідовними захисниками права українців на самозахист. На їхню думку, цього права наших громадян позбавляють через те, що влада боїться власного народу і відтак не хоче відмовлятися ні від монополії на насильство, ні від прибутків, які їй приносять корупційні «зброярські» схеми.

То ж «де мій чорний пістолет», як йдеться у одній відомій пісні? Чому українці позбавлені права захищати своє життя, яке в інших демократичних країнах існує вже не одну сотню років? Про це «Вголос» спілкувався із головою наглядової ради "Української асоціації власників зброї" Георгієм Учайкіним та представником юридичної компанії «Ореховський та Коломієць», котра відстоює права українців на збройний захист, Віталієм Коломійцем.

Отже, ви виступаєте за те, аби на законодавчому рівні дозволити українцям володіти зброєю?

Георгій Учайкін: Так. У нашій петиції до президента України ми пропонували змінити 27 статтю Конституції щодо володіння зброї з метою захисту, а потім терміново ухвалити закон про володіння зброєю. Тема збройного захисту для нас не нова, ми вже існуємо сьомий рік і аналізуючи ситуацію, яка склалась в Україні в останні роки, ми чітко розуміємо, що повинні на рівні Конституції зробили щось на кшталт того, як це зробили американці двісті років тому зі своєю другою поправкою.

Ми вже пропонували внести такі ж зміни, щоб на конституційному рівні в усіх громадян було право на володіння зброєю, зокрема на захист себе, своєї родини, оточуючих та конституційного ладу. Наш закон вже півтора року без розгляду знаходиться у Верховній раді. Він, власне покликаний чітко регламентувати: хто, якого віку, якою зброєю, за умов якого навчання і на яких підставах може володіти зброєю.

Це два логічних кроки, які потрібно зробити давно. Країна де-факто у стані війни, зростає рівень злочинності, нам потрібно розбудовувати територіальну оборону, треба відновлювати допризовну військову підготовку для нашої молоді. Тобто в Україні потрібно регламентувати ці всі процеси, які відбуваються навколо зброї, Але. на жаль, поки все стоїть на місці.

Віталій Коломієць: Справді, немає закону, який би відповідно до статті 92 Конституції України врегульовував обіг зброї, режим власності на зброю та осіб, які використовують зброю. Це нагальна проблема з часу прийняття Цивільного кодексу, а саме з 2003 року. Ще в 2001 році була резолюція в ООН пор те, що Україна бере на себе зобов’язання законодавчо врегулювати обіг зброї.

Наполягається саме на законодавчому врегулюванні обліку зброї, адже противники і ті, кому не вигідна легалізація зброї, поширюють тезу про те, що йдеться нібито про вільне володіння зброєю, ніби її можна буде купити мало не на ринку тощо. Щодо обігу зброї у нас взагалі діють міліцейські інструкції, а не закони. Тому зараз тривають судові процеси, щоб скасувати ці інструкції.

Хто і чому є найбільшим противником того, аби українці володіли зброєю для самозахисту?

Георгій Учайкін: Наша держава – це сукупність чиновників, які намагаються власним інтересам надати статус державних, а потім цим користатися. Існують монополії на ринку надання охоронних збройних послуг з боку Міністерства внутрішніх справ, є процеси пов’язані з нелегальним обігом зброї, з дозвільною системою, а це все - величезна корупційна схема. І для того, щоб не позбутися своїх прибутків, вони вигадують будь-яку маячню.

В країні, яка веде військові дії, цей закон мав би стояти першим у порядку денному, натомість його саботують. Між тим, люди сьогодні залишились беззахисними віч-на-віч з озброєним криміналітетом. У нас і досі не сформована територіальна оборона.

На серйозні ток-шоу нас, прихильників легалізації зброї з метою самозахисту, не запрошують, адже люди, які почали усвідомлювати, що безпека країни здійснюється за принципом «спочатку я можу захистити себе і свою родину, потім своїх друзів, своє місто і зрештою країну», нашій владі не потрібні.

Віталій Коломієць: Відсутність такого закону є дуже вигідним для міліцейських чиновників, оскільки вони роблять непоганий бізнес на дозволах. Тобто, громадянину потрібно проходити дві процедури: дозвіл на придбання зброї і дозвіл на володіння, а потім потрібно проходити додаткові перевірки. Але ні для кого не таємниця, що ці дозволи просто купують у поліцейських чиновників. Ось чому МВС намагається усіма силами зберегти власну монополію на торгівлю зброєю.

А що дасть нашим громадянам право на володіння зброєю?

Георгій Учайкін: Передусім - можливість себе захистити. Це як аптечка, яка має бути у кожної людини, чи зубна паста. Це є скрізь у світі, то чому ми ж не можемо відновити цей історично правильний крок. Чому ми мусимо залишатись у Європі єдиними, хто не має зброї і навіть зброярського законодавства?

Дехто вважає, що коли українцям дозволять легально володіти зброєю, то вони просто перестріляють одне одного. Є такий ризик?

Георгій Учайкін: Насправді противників права людей на вільне носіння зброї немає: існують або люди, які є жертвами провладних ЗМІ, або антизброярське лобі, яке у нас представлене Міністерством внутрішніх справ. Що за термін «роздати» вони використовують? Ніхто нікому нічого не роздає – це просто пересмикування термінів та навмисне забріхування важливої теми. Мова йде про цілком законний спосіб придбання зброї після складного навчання, винятково в спеціалізованих магазинах та під суворим наглядом держави.

Нічого страшного після цього не буде відбуватися, бо сьогодні на руках в Українців є понад 2,5 млн одиниць мисливської зброї і чомусь з неї ніхто не перестрілявся. І відповідь проста: ця зброя є зареєстрованою, можна легко відстежити, хто нею володіє, а відповідно притягнути до відповідальності. То що зміниться, що якщо я, як власник двох одиниць довгоствольної зброї, стану ще і власником пістолета?

Сьогодні мова йде про те, що зброю придбати можна відносно дешево, але на нелегальному ринку. Скажіть, що заважає гопникам купувати зброю там? Їх не хвилюють вимоги держави чи Кримінального кодексу, він просто її купує її за копійки. А при легальному володінні зброєю потрібно пройти навчання, за реєстраційні процедури тощо.

Віталій Коломієць: Це монополія держави, яка не довіряє своїм громадянам. Логічних аргументів, чому в Україні не легалізовують зброю, немає. Легалізація забезпечить людям рівне право на захист, як йдеться у статті 27 Конституції України - кожен має право захищати своє життя від посягання. Якщо є добре озброєний народ, то він ніколи не буде об’єктом нападу. І мені здається, що президент, людина яка говорить про систему територіальної оборони, повинен перший вирішити цю проблему та дати можливість для самозахисту.

А твердженнями на кшталт «перестріляються» банально спекулюють: не зброя вбиває, а людина, не ложка робить гладкою, не п’яні автомобілі нас збивають, а безвідповідальні водії. Кількість вбивств на автошляхах значно вища від кількості вбивств від вогнепальної зброї. Все що нам треба – це вищу правову культуру та культуру поводження із вогнепальною зброєю. То чому для кожного громадянина не встановити ці регламентні рамки та не дозволити себе захищати?

А скільки в Україні є незареєстрованої, тобто нелегальної зброї?

Георгій Учайкін: В нас нелегальна зброя з’явилася у той момент, коли розпався Радянський Союз. Після цієї країни залишилась величезна кількість необлікованої зброї. З цією зброєю почались гігантські оборудки: її продавали військові, вона стріляла в усіх гарячих точках нашої планети. Це був величезний безлад і певні люди на цьому нажили мільярди доларів. Станом на 2007 рік міжнародні експерти визнали, що в Україні є 3 мільйони 100 тисяч одиниць нелегальної зброї в обігу.

Ми пам’ятаємо, що відбувалися і вибухи на військових складах у Новобогданівці, і крадіжки зброї з вищих учбових міліцейських закладів. Зникали сотні одиниць стрілецької зброї і у Харкові, і у Львові. А потім почалися події кінця 2013 року, коли спочатку були пограбовані пограбовані військові склади у Західній Україні, потім почалось активне пограбування військових частин, міліцейських відділків на Сході України. Крім того, через неконтрольовану ділянку кордону до нас завозять військову зброю з Росії.

Станом на сьогодні, за нашими оцінками, в Україні перебуває 4,5 – 5 мільйонів «стволів». Проблема в тому, як потім вилучатимуть цю зброю. Адже ці всі місячники добровільної здачі зброї, які час від часу оголошує Міністерство внутрішніх справ, ніякого ефекту не мають. Слід враховувати українську ментальність: людина, яка свідомо купила собі пістолет, витратилась на це, пішла на конфлікти з Кримінальним кодексом, не захоче безкоштовно повернути свою зброю МВС. Це не дієва програма, бо здають старий дідівський мотлох, який нікому не потрібен, а те, що вилучається – це лише крапля в океані.

Хто в Україні може легально носити зброю?

Георгій Учайкін: У нас короткоствольну зброю, себто пістолети, поділяють на травматичну та нарізну. Травматичною зброєю згідно указу, який перебуває під грифом «для службового користування», можуть володіти депутати, помічники депутатів, журналісти, позаштатні журналісти, працівники правоохоронних органів, особи, що беруть участь у кримінальному судочинстві. Тобто лише окрема каста людей. Відтак, коли ми чуємо про те, що когось вбили чи розстріляли з травматичного пістолета, то маємо розуміти: це були або ті, кого я перерахував, або ті, хто володіють цією зброєю нелегально.

Короткоствольною нарізною зброєю серед громадян України володіють приблизно 50 тисяч нагороджених - це ті люди, які отримали нагороди від МВС, Міністерства оборони, Служби безпеки України, Адміністрації президента. Ці нагородження, з одного боку – схема, за якою «своїм» людям надають необхідний інструмент для самозахисту, а з іншого – така ж сама корупційна схема, за якою вони продають це право бути нагородженим.

Тобто знову ж таки бізнес. Перелік цих осіб старанно приховується, адже якщо суспільство побачить прізвища, які там є – це буде як вибух атомної бомби. Виходить так: влада розповідає, що людям зброї не потрібно (мовляв, вас захистять правоохоронні органи), а натомість сама озброюється, нагороджує себе кулеметами, автоматами.., Тому ми постійно ведемо боротьбу, щоб нарешті зламати усі ці схеми, зробити процедури прозорими і прибрати корупційну складову.

Віталій Коломієць: Додам, що нагородна зброя – це зброя видана людям, які не проходять спеціальної перевірки, які є сумнівно нагороджені, бо ніхто не знає, чи вони гідні цієї нагороди.

Чи впливає право на носіння зброї на криміногенну ситуацію? Що про це говорить досвід інших країн, де таке право існує?

Віталій Коломієць: Такими країнами, де після легалізації зброї зменшився рівень злочинності є країни Прибалтики, наш сусід Молдова. В Україні ж лише за минулий рік 105 тисяч осіб притягнено до кримінальної відповідальності. З них

51 тисяча - це ті, які вчиняли насильницькі злочини проти майна, статевої рівності тощо. Між тим, пістолет є зброєю самозахисту й існує статистика, що при травмуванні з пістолетів імовірність виживання є на 80% вищою, ніж від мисливського дробовика. Переконаний: якщо українці отримають право на нарізну коротко ствольну зброю, то вже впродовж першого року вулична злочинність впаде щонайменше відсотків на тридцять.

Мовою цифр

У Німеччині в легальному обігу перебуває близько 10 мільйонів одиниць вогнепальної зброї, причому за період 1971-1994 років кількість злочинів із застосуванням зброї там знизилася більше, ніж на половину.

Уряд Молдови дозволив населенню купувати стрілецьку зброю, що сприяло зниженню рівня злочинності вдвічі. При цьому придбана легально вогнепальна зброя майже не використовувалася в кримінальних цілях.

У Швейцарії всі, хто йде в запас з армії, мають право зберігати зброю. Під час військового призову кожен майбутній солдат отримує гвинтівку М-57, яку потім можна зберігати вдома, і більше двох десятків комплектів боєприпасів до неї. Після настання пенсійного віку чоловіки гвинтівки здають, але натомість отримують помпові рушниці.

В Естонії дозвіл на придбання короткоствольної вогнепальної зброї було узаконено в 1992 році. Як результат, за сім наступних років рівень злочинності знизився на 80%.

У Польщі громадяни також отримали можливість вільно купувати, носити й зберігати зброю, що призвело до зниження рівня злочинності на 34%. У Словенії ж цей показник знизився на 50%.