"Створіння тремтяче чи право маю?" Про зброю у цивільному застосуванні в Україні

 AF2011-A1 "Second Century"

У сучасній Україні дебати щодо обігу короткоствольної вогнепальної зброї тривають вже давно і з чималим запалом пристрастей. Супротивці закону про зброю лякають людей картинками "дикого Заходу" і Чикаго на взірець часів сухого закону. Прихильники легалізації цивільного застосування зброї часто наводять як приклад Естонію.

То які ж аспекти цього питання насправді актуальні і як можна розв'язати проблему зброї в сучасній Україні?

Питання вільного володіння вогнепальною зброєю громадянами є, на мій погляд, принциповою основою громадянського миру і безпеки. І річ тут не у тому, що в країні, де закони не працюють, лише "містер Кольт" робить людей рівними в правах, а в принциповій свідомості громадян і зрілості громадянського суспільства.

Народний депутат України Антон Геращенко нещодавно заявив, що дозвіл короткоствольної зброї в країні викликав б хвилю насильства, коли в побутових сварках і з'ясуванні стосунків п'яні українці почали б безщадно одне одного розстрілювати.

Я вважаю, що в цих словах виявляється недовіра і страх перед своїм власним народом. Можливо, це навіть залежить не стільки від позиції нинішньої влади, як, хутчіш, є старою традицією Радянського Союзу. А радянська влада, в силу відомих причин, побоювалася власного народу більше, ніж будь-якого кримінального елементу.

І навіть тут потрібно зрозуміти, що організована злочинність має вогнепальну зброю у будь-якому випадку. Дозвіл же легально мати і використовувати вогнепальну зброю громадянам для захисту свого будинку і власності лише знизить ризики злочинів проти особи та майна з тієї простої причини, що злочинець буде знати, що за вторгнення до чужої оселі він може отримати кулю.

Слід зауважити, що після набуття чинності закону про зброю в Естонії також не спостерігалося зростання злочинності.

В Україні часто плутають аспект доцільності застосування зброї, закликаючи українців захищатися від злочинців вже наявною гладкоствольною мисливською зброєю і пневматикою.

Згідно із законом про зброю в Естонській Республіці, передбачається три основні мети володіння вогнепальною зброєю: полювання, охоронна діяльність та особисте користування з метою самооборони. Чіткий поділ цілей використання вогнепальної зброї означає, що призначена для полювання зброя не може використовуватися проти людини, як і особиста зброя не може застосовуватися для охорони чужого, наприклад, навіть державного майна.

Важливим питанням використання вогнепальної зброї в цивільному побуті є юридичне та практичне розуміння т.зв. "небезпечної ситуації". Надавши оцінку ситуації, громадянин повинен також визначити міру вихідної небезпеки і застосувати зброю відповідно до цього. Це означає, що якщо зловмисник здійснює напад з палицею, якою неможливо на дистанції миттєво відразу вбити людину, то громадянин для запобігання нападу, керуючись розсудливою оцінкою ситуації, може використовувати зброю після попереджувального пострілу і не на смерть.

Інакше, застосувавши нерівномірну силу протидії зловмисникові, громадянин понесе відповідальність. У будь-якому випадку, перед придбанням зброї громадянин обов'язково проходить курси підготовки стрілка, складає іспит в стрільбі в практичній частині і теоретичній – щодо знання закону. Регулярно раз на 5 років громадянин оновлює свій дозвіл на володіння та використання зброї, а поліція має право в будь-яку мить упевнитися у цілості зброї за місцем проживання власника.

Уся приватна легальна зброя в Естонії реєструється в двох регістрах – поліції і Кайтселійту. Поліцейський регістр містить дані про зброю, яку мають цивільні особи, а кайтселійтовскій регістр – дані щодо приватної зброї, наявної на руках у членів державної добровольчої військової організації Кайтселійт (Союз Оборони).

Зброя як одного, так і іншого регістра є особистою і обов'язкова до регулярного догляду владою (поліцією або місцевої дружиною Союзу Оборони).

Однак, крім особистої зброї, якою дозволено захищати державу, члени Кайтселійту можуть клопотати про зберігання вдома службової зброї, наприклад, автомата. У разі тривоги доброволець миттєво готовий до оборони країни і не витрачає зайвий час.

Відтак, в основі цивільного обігу зброї лежить принцип свободи особистості і його права на самооборону, а також довіра влади до своїх власних громадян. У цьому немає нічого дивного, оскільки в демократичній країні держава підпорядковується інтересам громадянського суспільства, а не навпаки.

В сучасній Україні, на мій погляд, зброю мають всі, крім народу. Озброєно владу, поліцію, армію і Нацгвардію, кримінал і терористів, словом, всіх, крім простої людини. Для вирішення проблеми має бути створено працездатний Основний Закон і вироблено його механізми.

А поки питання про зброю в Україні нагадує тезу Раскольникова з роману "Злочин і кара" російського класика Ф.М. Достоєвського, який вимірював свій вчинок вбивства в площині понять "створіння я тремтяче чи право маю?".

Ігор Копитін, історик, публіцист (Естонія)