Смертельна зброя української армії: міномети, що вибухають та «криві» кулемети

Зброя української армії

Після того, як стало зрозуміло, що військові дії на Сході України не скінчаться не те щоб через «лічені години», та навіть через «два-три місяці», перед українською армією гостро постало питання нестачі зброї.

Запаси озброєнь і боєприпасів, що залишилися в спадок від армії СРСР, стрімко вичерпувалися. А нові зразки озброєнь, виготовлені за часів незалежності, надходили до армії не часто.

Сформовану потребу в знаряддях війни вирішили покрити за рахунок потужностей Укроборонпрому, до якого увійшло більше сотні підприємств. І дійсно, за паперами попит перекривали справно, ось тільки, коли зброя почала надходити на передову, на думку самих бійців, така підмога швидше могла розцінюватися, як диверсія.

АК-74, АГС-17, РПК, ДШК, ПКМ, РПГ-7. Що об'єднує всі ці абревіатури знає, скоріше за все, не кожен. Хоча, за останні два роки протистояння на Сході України, з ними в тій чи іншій мірі познайомилися сотні тисяч жителів нашої країни. Деякі з них навіть почали відрізняти їх «роботу» на слух. Так ось, всі ці скорочення назв стрілецької зброї різного калібру об'єднує те, що вони і нині перебувають на озброєнні сухопутних військ української армії.

А ще їх об'єднує дата випуску – не молодше середини сімдесятих років минулого століття. І якщо вже цей факт здатний когось здивувати і обурити, можна ще згадати про випадки застосування в рамках АТО славного кулемета Максима, яким за повір'ям користувався ще Чапаєв. Річ безумовно хороша, але, з огляду на те, що вона практично не модернізувалася з 1910 року, виникає ряд питань про її відповідність реаліям сучасної тактики ведення бою.

Описаними вище знаряддями українська армія і стримувала натиск противника на початкових етапах АТО. А місцями і до цього дня продовжує стримувати. Проте, час минав, військовий збір надходив і у держави з'явилася можливість удосконалити озброєння українських військових. Судячи з усього, щоб гроші залишалися, так би мовити, «в сім'ї», було вирішено, що жодні заморські технології нам не потрібні – впораємося і своїми силами. Тим більше, у нас є Укроборонпром, а він «може». Потім були повідомлення про бронемашини, що перекидаються, бронежилети з яких випадають пластини і військову форму, що плавиться.

Одним словом, різних повідомлень було досить багато. Наслідком більшості з них, на щастя, стали виявлення винних і модернізації. Однак окремо хотілося б зупинитися на найбільш затребуваних зразках інженерної думки, що перебувають на озброєнні найбільш задіяного в рамках АТО роду військ – сухопутних. Зокрема, ми поговоримо про наново модернізовані ПКМ-и і гордість вітчизняної оборонної промисловості – міномети «Молот». І той, і інший зразок передових технологій – дітище київського підприємства «Маяк». Того самого, яке в радянські часи підкорювало серця жителів Союзу магнітофонами «Дніпро-2» і «Дніпро-3», а також телевізорами «КВН» і «Рекорд», а згодом і найвідомішою однойменною маркою касетних магнітофонів «Маяк».

Зброя української армії

Основна проблема українських ПКМ-ів, за словами волонтера Романа Доніка, полягає в тому, що вони призначені скоріше не для стрільби, а для її імітації. «Планка (ред .: «планка Пикатинни», яка за ідеєю встановлюється для використання сучасних прицілів) перекриває цілик (прицільне пристосування) до 400 метрів. Тобто, до 400 метрів прицільно стріляти неможливо» – розкриває суть проблеми волонтер. При цьому, основна вина за цей прорахунок, на його думку, лежить не тільки на виробнику, але й на замовнику.

«Відповідно до закону, на заводі після модернізації, повинні були пристріляти кулемети. Це називається приведення кулемета до нормального бою. Пристрілюють кулемет на 100 метрах при установці приціла на 300. Тобто, на заводі не могли пристріляти кулемет. На кожне пристрілювання є акт ОТК. З мішенями і заповненими формулярами по кожному кулемету. Тобто є масова підробка ОТК і масова фальсифікація по пристрілюванню. Ця зброя не просто знівечена. Вона фактично виведена з ладу. Зняти планку просто так не вийде, тому що потрібно заклепати ті отвори які зробили раніше» – розповідає Донік.

Однак, вихід з такої ситуації, за інформацією волонтера, в недавньому часі все-таки був знайдений. Після неодноразових звернень до усіх можливих інстанцій з боку волонтерів, солдат і журналістів, керівництво ЗС заворушилося і пообіцяло повернути продукцію на доопрацювання.

«Що стосується кулеметів, які виробляються на заводі «Маяк», здається проблема з тим, що з них неможливо було вести прицільний вогонь на дистанціях до 400 метрів, потроху вирішується. У всякому випадки, частина з них точно була відкликана і вже пройшла модернізацію. Звісно, що всі кулемети з передової відразу ніхто знімати не буде. Тим більше, що в них є велика потреба. Але поступово їх все ж змінюють» – повідомляє Роман Донік.

Що ж стосується іншого винаходу інженерів «Маяк» – 120 мм міномета «Молот», тут історія модернізації тільки починається. Воно і зрозуміло, адже новинка зійшла з конвеєра порівняно недавно і практично не встигла «проявити» себе в боях. Не вселяє особливого оптимізму і той факт, що ця грізна зброя перемоги була розроблена «в стислі терміни» і на підставі характеристик, взятих з інтернету, про що заявив сам головний інженер заводу.

Зброя української армії

Наскільки добре їм це вдалося, ми вирішили поцікавитися безпосередньо в українських артилеристів, в розпорядження яких потрапило це диво техніки. І ось що ми дізналися. За словами Миколи (ред .: ім'я змінено) бійця мінометного розрахунку збройних сил України, міномети «Молот» – це провал Укроборонпрому.

«Почнемо з металу. Він дійсно поганої якості. Після обслуговування, проходить пару днів, ствол і механізми іржавіють! Міномет новий, приціли ще радянські. Оборонпром про це, напевно, забув. Колісний хід – жахливої якості, я не знаю скільки він витримає по дорогах Донбасу, але на полігоні, ми не доїхали до вогневих позицій, лопнув амортизатор. Також, на нього немає таблиці стрільби, доводиться стріляти по таблиці 2Б11 (сани), але це зовсім не те» – розповідає військовослужбовець.

Не змусили себе чекати і перші дані про жертви нових мінометів, що надійшли в розпорядження українських військових. Влітку цього року на полігоні Широкий лан під час навчань загинув командир мінометного розрахунку. Ще 10 осіб – отримали поранення. Однак однозначно стверджувати, що постраждали вони саме через дефекти самого «Молота», ніхто не береться. За словами нашого джерела з ВС, це могло статися і з вини неякісних боєприпасів.

«Про боєприпасах щось особливо конкретне не можу сказати, чув, що були випадки, коли міна розривалася в стволі і в старих ПМ і в санях. Як на мене, це помилка людей, які відвантажують ці самі боєприпаси зі складів, не перевіривши. Також хочу зауважити, що за технікою безпеки, рекомендовано стріляти тільки зі шнурка. Але коли потрібно зробити роботу швидко і піти, це займає більше часу, ніж просто поставити міномет на голку».

Не наполягає на тому, що нові українські міномети небезпечні для своїх же і волонтер Роман Донік. За його словами, деякі похибки в його конструкції безумовно є, однак основна проблема з цією розробкою полягає в її ціні, що досягає позначки в півмільйона гривень.

«Думаю, що проблема не в самих мінометах. Зрозумійте правильно, міномет – це залізна труба, розрахована на вибух порохового заряду, що приводить міну в дію. Про інші механічні деталі я не кажу, з їх приводу у бійців питання виникають справедливо. Однак в те, що сама ця труба стала причиною нещасних випадків, про які повідомляли, – малоймовірно. Хіба що, якщо сам міномет довгий час лежав у воді і метал встиг прогнити. Таке могло, звичайно, статися, оскільки сучасні сплави, вони більш пористі і більше схильні до корозії.

Мені здається, тут скоріше справа в якості боєприпасів. Або в подвійній зарядці. Дійсно в стресовій ситуації мінометник міг не дочекатися виходу першої міни зі ствола і закласти другу, об яку спрацював підривник першої. Але я не думаю, що такий випадок зареєстрований десь в офіційній статистиці.

Інша справа – питання про вартість виробництва такого міномета. Цілком ймовірно, і я чув таку інформацію, що якщо враховувати якість металу, з якого цей міномет вироблено, його ціна повинна бути на порядок нижчою за ту, по якій він зараз надходить у збройні сили» – резюмує Донік.

Про дорожнечу, виробленої для української армії техніки, і про непрозорість державних закупівель в цьому секторі неодноразово заявляли і багато політиків. Зокрема, за словами заступника голови ВРУ Оксани Сироїд, той факт, що держзакупівлі в оборонному секторі на даний момент засекречені – допомагає швидше приховати правду не від ворога, а від своїх же співгромадян: «Не вірте нікому і ніколи, коли вам будуть говорити, що ми не можемо оприлюднити, що ми купуємо за бюджетні кошти. Нам будуть говорити, що це велика таємниця, що ворог може про це дізнатися. Це не правда. Тому що ворог те, що йому потрібно, знає давно. А те, що купується за державні гроші, люди мають право знати».

Тим часом, діяльністю Укроборонпрому зацікавилися не лише українські депутати, але й західні партнери нашої країни. Щоб підняти завісу над таїнством процесу, при якому держава купує зброю саме у себе, за підтримки Transparency International був створений Національний антикорупційний комітет з питань оборони. Свою роботу він розпочав у жовтні цього року. І, за словами одного з його членів Севгіль Мусаєвої-Боровик, вже в цьому грудні ми зможемо побачити перші результати їх діяльності. Основна мета організації – підвищення прозорості державних закупівель в оборонній сфері. Один з основних об'єктів досліджень – діяльність Укроборонпрому.

«Проблема із засекреченням всіх даних, пов'язаних з оборонкою, дійсно є. Ми будемо піднімати питання про те, які з цих даних можуть стати публічними, а які не можуть. Наші експерти розуміють, що мають справу з країною, яка перебуває в безпосередньому конфлікті, і не будуть вимагати опублікування даних, які могли б зашкодити. Але також ми бачимо, що є речі, які не можуть бути під грифом секретності, оскільки не несуть ніякої загрози, але при цьому, вони представляють собою благодатний грунт для зловживань» – зазначає Севгіль.

Може так статися, що після виходу цієї статті хтось, наприклад, виправить конструкційні похибки того ж міномета «Молот», як це було з ПКМ-ом, за «перековування» якого взялися тільки після того, як він потрапив до поля зору преси і громадських організацій.

Автор: Юрій Кравчук