Жертви "правосуддя", або закони - для людей, а не проти них

Чиновницька Феміда, Данія

Давно збирався викласти свою думку з приводу деяких деталей правосуддя. А тут, останнім часом, відбулися події, які можуть послугувати ілюстраціями до моїх роздумів.

Йдеться про трактування "винен/не винен" у випадках із застосуванням зброї. А також і про деяку упередженість щодо озброєних людей.

Справа у тому, що люди, які знаходяться у звичній, спокійній, обстановці, намагаються судити тих, хто знаходився у стресових умовах - умовах підвищеної небезпеки та несприятливого навколишнього середовища, використовуючи при цьому правила спокійного життя, і не враховуючи деяких «нюансів».

Наприклад таких, що людина, будучи у «бойовому» (ну не знаю, як іще цей стан охарактеризувати) стані, почувається і сприймає зовнішнє оточення зовсім не так як та, що оцінює його поведінку у спокої. Мені не відомо, чи існують взагалі люди, які однаково сприймають навколишнє середовище і в стресовій (небезпечній) і в спокійній (безпечній) ситуаціях. Хоча, в книгах про таких часто пишуть і в кіно показують. ☺

Отже, на виході маємо дві точки зору, які сформувалися під впливом різних факторів:

• в одному випадку під впливом кави, кондиціонованого повітря і неспішних роздумів;
• а в другому під дією стресу, коли обстановка може змінитися за лічені долі секунди, коли від цих змін обставин може залежати чиєсь (і твоє теж!) життя.

І розповідати про спецпідготовку, ретельно навчених вояків і правове поле може тільки той, у кого ніколи біля вуха не лунали постріли. Або той, хто ніколи не чув, як смердить з рота у покидька, який стоїть поруч з тобою з ножем біля твого горла.

У ретельно навчених людей може бути в тих обставинах, де обліковуються долі секунди, тільки одна перевага – рефлекси. А «рефлекси» нічого не чули про закони, чи юстицію, чи тим більше про «гуманізм» у поганому його варіанті. Це я про об’єктивність суджень.

Один каже, сидячи у монітора:
- він стріляв у спину втікачу;
- він добив пораненого і беззахисного;
- він не повинен був взагалі виймати зброю.

А другий відповідає:
- він не втікав, а шукав укриття щоб почати відстрілюватись;
- той поранений міг вистрелити у спину чи підірвати бомбу;
- я вийняв зброю, бо якщо б я цього не зробив, той з пляшкою міг би мене б зарізати (Усі ж пам’ятають на скільки зменшується ефективність КС на близький дистанції?).

І «правий» може бути і «поганий» хлопець. У терориста може не бути бомби, чи пістолета, грабіжники могли дійсно тікати, а «підозрілий» тип на узбіччі тільки й чекав коли «фраєр» у дорогих окулярах підійде ближче. Але ж це не абсолютне право!

Абсолютним, як на мене, є те, що військовий оборонявся і захищав життя цивільних, а терорист вчинив напад; поліцейський захищав своє життя і майно від злодіїв, а Пашинський взагалі не мав опинитися на тому узбіччі, а «чесати» собі далі у своєму членовозі, якщо вийти і допомогти постраждалим на дорозі йому «не по поняттям»!

Та мені здається, що за наявності сучасних технічних засобів, ми не в змозі об’єктивно оцінити і відтворити реальний стан справ на місці події. Бо ми сидимо біля моніторів, а не в стресовому стані на спеці чи у холоді. З нас не тече кров, голова від удару не паморочиться, ноги не роз’їжджаються у багнюці, і дощ, сонце чи сніг не сліпить очі. Та і люди, які розслідують ці події і збирають докази, далеко не завжди мають відповідну кваліфікацію і бувають безпристрасні (а то з чого б  наші "найчесніші" працівники юстиції мали б такі захмарні статки?).

Часто при розгляді таких випадків, як із бразильським таксистом Uber і гопотою, ізраїльським військовим і терористом, чи з депутатом Пашинським і Хімікусом виникають сумнівні моменти, які я вважаю повинні трактуватися на користь ПРАВОЇ сторони.

На користь солдата який вбив терориста, на користь Хімікуса, який штовхав автобус а не вилазив з шикарного мерса з’ясовувати стосунки, на користь таксиста який не побоявся дати відсіч трьом покидькам одразу.

Бо там, на місці події, правда і кривда виглядають інакше!

Я не юрист, не мені писати закони, але мені не однаково, з ким мені далі ділити цю землю. І я анітрохи не засмучений, що терорист і бразильські гопники годують хробаків у могилах, і ще більш був би радий, якби пан депутат сів за грати. І в скрутну хвилину, десь на узбіччі я б краще б хотів мати поруч того військового, таксиста чи випадкового перехожого із пляшкою слабоалкоголки.

А закони…

вони ж для людей, а не проти них, чи не так?