Перемога Української Повстанчої Армії над Вермахтом на горі Лопата 8 липня 1944 року
Гора Лопата (світлина з сайту http://www.flickriver.com)
8 липня 1944 року на горі Лопата у Станіславській області відбувся масштабний бій Української Повстанчої Армії з німецькими військами Вермахту.
Цей бій - один з найбільших боїв УПА з німцями, у якому проти українських повстанців німці використали загалом сили трьох дивізій та полку мадяр.
Того дня, 69 років тому, повстанці зайняли вигідні позиції на вершині гори і цілий день витримували атаки німців, які через зарозумілість та гордість свого командування, сподівалися легкої перемоги, але після перших невдач морально зламалися. Навіть прибуття мадяр після обіду не врятувало становища.
Вид з гори Лопата (світлина з сайту http://www.flickriver.com)
Бій на горі Лопата демонструє досконалість партизанської тактики Повстанчої Армії, завдяки якій відділи УПА при мінімальних власних втратах завдавали ворогові нищівних поразок.
Бої у цьому терені (Скільщина й Долинщина) тривали 10 днів (від 6 по 16 липня) і всі закінчилися перемогою повстанських відділів.
Події розгорталися наступним чином.
1 липня курінь "Скажені" на чолі із хорунжим Василем Андрусяком (псевдо "Різун") у складі трьох сотень вирушив із села Грабівка у рейд.
Перед куренем стояло завдання забезпечити оборону мирного населення від червоних "партизанів", які під командуванням майора НКВД Шукаєва, з квітня 1944 року почали масштабний терор проти жителів навколишніх сіл - грабували майно, палили хати, розстрілювали священників, вбивали селян.
Курінь налічував близько 600 вояків. Кожна сотня мала важкий скоростріл, курінний міномет, протитанковий кріс, вибухові речовини для мінування, німецькі "фавстпатрони". Рій - 11 чоловік - мав два легкі скоростріли .
Колона куреня розтяглася майже на 10 кілометрів, в обозі було 25 возів зі спорядженням. Маршрут куреня пролягав через села Грабівка, Ценява, Лоп'яна, Велдіж (Шевченкове), Кальну, Слободу Болехівську, Брязу (Козаківку), Кам'янку. По дорозі курінь проводив мітинги у селах.
6 липня повстанці роззброїли німецький підрозділ із трьома вантажними автомашинами та захопили у полон німецького офіцера, 3 скоростріли, кілька десятків гвинтівок, патрони. Від полоненого повстанці дізналися про планований німцями наступ на села Брязу, Слободу Болехівську, Липу, Лужки, Кам'янку. Також розвідка повідомила про концентрацію німецьких сил у Болехові, Долині та Вигоді. На нараді командирами повстанських загонів вирішено вступити у бій з ворогом.
7 липня сотня "Дружинники" (командир "Черник"), для виконання завдання по ліквідації червоних бандитських угрупувань, що стояло перед куренем "Скажені", вирушає на Сколівщину. А дві інші сотні куреня - "Змії" (командир "Яструб") і "Месники" (командир "Благий") залишаються, щоб стріти ворога.
8 липня вранці починається атака німецьких військ на позиції УПА із використанням артилерії та мінометів. Сотня "Змії" отримала наказ якнайшвидше піднятися на гору Лопата та підготувати становище. Сотня "Месники" тим часом мала зайняти оборону і дати можливість бійцям іншої сотні укріпити позиції на горі. Сотня зайняла напівкругову оборону та відбивала перші атаки ворога. Німці потрапили тут відразу під дуже щільний вогонь повстанських сотень. Важкий скоростріл, керований ройовим Черником, не допускав німців затакувати сотню "Зміїв" з лівого флангу. Німці відступили.
Вичікування німецьких військ повстанці використали для розвантаження обозу та опанування верхів Лопати та Мататів. На попередніх позиціях залишилися тільки застави. Весь курінь зайняв старі австро-угорські позиції оборонної лінії "Арпад".
Гора Лопата, на якій зайняли позиції дві сотні куреня
Командир "Різун" вдало розмістив своїх стрільців. Перша чота сотні "Змії" (командир "Яструб") з мінометом зайняла правий схил Лопати, друга чота (командир булавний "Славко") зайняла середину підніжжя вершини й обладнала позиції для важкого скоростріла. Третя чота 1-ї сотні (командир булавний "Чорнота") оборонялася на лівому крилі сотні і охороняла підступи з боку Сколього. Перша чота сотні "Месники" (командир булавний "Олег") зайняла оборону зі важким скорострілом та мінометом біля підніжжя Лопати. Друга чота (командир булавний "Вершник") стояла на заставі в околицях села Кам'янка, а третя чота (командир булавний "Буйтур") охороняла підступи з напрямку Брези і Сукіль.
Гора Лопата - місце основного бою повстанців проти німецьких військ 8 липня 1944 року
Ймовірне розташування повстанських загонів, що оборонялися на горі Лопата
Після перегрупування своїх сил, німці спробували наступати вдруге. Повстанці близько підпустили противника, а потім з середини гори вдарили з усіх видів зброї. По кількох годинах безуспішного наступу німецькі частини з великими втратами відступили. В наступ пішов мадярський полк. Мадяри не встигли розгорнутися з похідної колони в лаву, як їх зустрів мінометний та кулеметний вогонь повстанців. Мадяри кинулися назад, викликаючи цим паніку серед німців. У цій ситуації спрацювала домовленість між УПА та угорською армією. Командування полку обіцяло повстанцям тікати, як тільки їх буде обстріляно.
У перших же боях німецькі втрати становили близько 150 вояків. З боку повстанців налічувалося 7 поранених і 5 вбитих.
Пізніше німці спробували наступати із сіл Либохора і Гребенів. Але й цей наступ не мав успіху. Зазнавши втрат, німці знову відступили й почали зосереджуватися на поляні біля підніжжя гори Лопати. Ввечері на допомогу "різунівцям" прийшли добровольці зі старшинської школи "Олені" і підстаршинської школи "Беркути", чисельністю до 140 вояків.
"Різун" створив із курсантів ударну групу чисельністю 100 стрільців, озброїв їх автоматами , скорострілами і мінометами, та під командуванням сотенного Михайла Галя - "Коника" наказав зайти німцям в тил і вдарити по них раптово з флангів і тилу.
На самій Лопаті після бою відпочивали підвідділи "Месників" та "Зміїв". Спроба раптового захоплення німцями застави не вдалася. Їх виявив один із повстанців і відкрив вогонь. Німці, зім'явши застави, кинулися в атаку. Зав'язався рукопашний бій, у якому повстанці вийшли переможцями. Ворог у паніці втік з гори, залишивши 50 убитих, десятки поранених та зброю. Повстанці втратили 3 убитими і 7 пораненими.
У цей час штурмова група вдарила по скупченню німців під горою, їх підтримали три мінометні батареї з гори Лопати. Серед німців почалася паніка. Завдяки вмінню мінометників, колишніх солдат "Червоної" армії, німці втратили понад 250 убитими. Стрільці із штурмової групи забрали багато зброї та спорядження і повернулися до табору. Цього дня німці більше не наступали.
Курінь "Скажені" залишив свої позиції і пішов на ночівлю у табір "Беркутів" та "Оленів". Інші відділи зайняли довколишні села і гори й стояли заставами. Всю ніч працювала повстанська розвідка. Вона з'ясувала точне розташування гітлерівців та їхні сили.
З'ясувалося, що німці кинули проти повстанців кілька дивізій. Одна з них зайняла Рожанку, Тухлю, Зелем'янку, Гребенів, Кам'янку, Сукіль, Брязу, Тисів, Болехів, г. Лопату і Матагів. Друга дивізія зайняла Долину, Вигоду, Велдіж (Шевченкове). Командування повстанськими силами вирішило, "уникаючи затяжних боїв, бити ворога із засідки, переривати постачання та зв'язки, плановим маневруванням після удару дезорієнтувати у власному положенні".
9 липня німці почали розшуки повстанців, але то тут, то там потрапляли в засідки. Тільки ввечері у бій вступила сотня "Коника" із старшинської школи "Олені". Німці виявили табір школи й атакували його, проте не здобули. Натомість курсанти захопили 2 скоростріли, гвинтівки , гранати, патрони.
10 липня повстанці діяли згідно з обраною тактикою. Німці в кількох місцях потрапили в засідки. Кульмінацією сутичок цього дня стала засідка підвідділів сотні "Заграва" між Поляницею і Тисовом. Німці мали вбитих, спалено кілька вантажівок. Повстанці передислокували старшинську школу "Олені" в табори куреня "Промінь", оскільки німці підтягнули артилерію, з'явилися літаки. Була очевидною загроза обстрілу табору. До кінця дня під ударами повстанців із засідок німці залишили села Брезу, Кам'янку, Сукіль.
11 липня у селах Мізунь Старий та Солотвина Мізунська німці окопали артилерію. Також наказали селянам лагодити мости на шляху Кропивник-Кальна.
Того ж дня сотня "Дружинники" з куреня "Різуна", виконуючи своє завдання, в околиці Тухлі розгромила якийсь загін червоних бандитів, чисельністю близько 80 осіб. При цьому загинув 1 стрілець із сотні.
12 липня з Долини прибула нова німецька дивізія. Дії її звелися тільки до обстрілу із гармат залишеного повстанцями табору старшинської школи "Олені" та покинутого шпиталю. Дерев'яні будівлі табору згоріли дотла. До обстрілу лісу та табору старшинської школи "Олені" зводилися дії німців і 13 липня. Але школа "Олені" продовжила свою роботу, оскільки 15 липня курсанти мали скласти іспити.
14 липня дві німецькі дивізії залишили села і відступили на Болехів, а 16 липня третя дивізія відступила до Долини. Цими днями на німців, що знаходилися на марші, повстанці влаштували ще одну засідку між Брязою і Тисовом.
Німці вчергове не добилися жодних позитивних результатів у боротьбі з УПА. Їхнє безсилля було очевидним. Здеморалізовані солдати нарікали на своє командування, що їх сюди послало, та заявляли, що якщо їм пощастить вийти цілими з того положення, то вже ніяка сила не вижене їх другий раз у гори проти українських партизан. Один німецький офіцер жалівся: "Я перейшов французьку та східну кампанію, аж тепер під кінець війни доведеться загинути в цих горах у боях з УПА".
Втрати німців у боях проти УПА 6-16 липня склали загалом понад 450 солдатів і офіцерів. З боку повстанців полягло до трьох десятків вояків. Повстанці опанували терен біля 1000 кв. км. Чергова спроба знищити українських вояків провалилась.
Курінь Андрусяка - "Різуна", хоч і з десятиденною відстрочкою, яку німці подарували совєтським "партизанам", провів наступ на скупчення червоних бандитських угрупувань у районі сіл Росохач-Завадка-Риків. Це був остаточний удар по червоним бандитам у межах групи УПА-Захід. Недобитки з'єднання Шукаєва, покинувши зброю і табір, втекли в Турківщину. Таким чином, повстанці виконали своє завдання з очищення лісових масивів Карпат від червоних "партизанів".
Командир В. Андрусяк - “Різун“ (зліва) і провідник ОУН Станіславщини Я. Мельник - “Роберт“ (1945 р.)
Використанні матеріали:
П.Мірчук "Українська повстанська Армія 1942-1952"
Літопис УПА (т.19, Кн. 1,2), Літопис УПА (т. 3. Кн. 1)
П. Содоль "Українська Повстанча Армія, 1943-49 : Довідник"
А есть ссылочка на немецкий источник ?
Какой нибуть рапорт? Или что то подобное :)
Уважаемый Алекс К.
Согласно пункта 1 наших Правил zbroya.info регистрация на сайте происходит только под собственным именем. Убедительная просьба изменить свой профайл.
Сделано.
Можно вопрос - Вэб Админ, это имя собственное?
Просьба не оффтопить. Вопросы Админу Вы можете задать по почте.
webadmin@zbroya.info
Я, к примеру, живу в маленьком городке Волынской области. Националистом в классическом понимании этого слова навряд ли являюсь. Так вот, 19 августа 1943 года отряд УПА уничтожил тут у нас несколько десятков полицаев (преимущественно поляков) и отдыхаших после праведных трудов пилотов Люфтваффе. Даже не знаю, остался ли в немецких архивах документ, фиксирующий это событие, но факт остается фактом - моя покойная бабушка была всему свидетелем.
Так что, ответ на заданный вами вопрос, скорее всего, искать нужно в Германщине. Но описанный в публикации бой, безусловно, имел место - как и много других подобных.
Ваш пример, это просто эпизод, хотя если пилотов было несколько, даже об должны были написать рапорт и все такое...
В топике описание большой войсковой операции...как войсковая операция может проскочить мимо немецких архивов? Тем более если "Втрати німців у боях проти УПА 6-16 липня склали загалом понад 450 солдатів і офіцерів."
Вот я и говорю - ответ можно найти, только если в архивах хорошенько порыться.
З.Ы. Скромно полагаю, что приукрашиванием боевых сводок грешили тогда все воюющие стороны, без исключения. Даже на Википедии цифры иногда ооочень отличаются в разных языковых статьях.
Как то немного странно для меня следующее. Автор пишет что немцы использовали три дивизии в ходе операции. Штат стандартной пехотной (стрелковой) дивизии более 16 000 человек, более 250 стволов артилерии разного калибра и более 500 ручных и станковых пулеметов. Три дивизии - это соответственно в трое больше. Допустим, что они были потрепаны в боях, изрядно обескровлены и имели только 50% численного состава. Даже в этом случае общая численность немецких войск это около 25 000 человек более 300 стволов артилерии и 750 пулеметов. Протяженность фронта на склонах горы (судя по карте) около 10 км - это максимум. Даже если только половина солдат участвовала непосредственно в контакте с Украинскими партизанами то это получается 1 содат на метр фронта, а учитывая, что в горах наступают обычно на узких участках то плотность в сотни раз выше. ТАк же плотность артилерии на метр фронта около 30 стволов. Для справки - на Курской дуге, в оборонительной части операции Советские войска на флангах (где ожидался главный удар) имели плотность артилерии 92 орудия на километр и это беспрецидентное количество артилерии виспользованное когда либо в оборонительных операциях. Так вот а в описаном автором бою у немцев всего лишь в трое меньше, и это не против регулярной армии, а против партизан, пусть сколь угодно подготовленных, фанатичных и бесстрашных. Ну и на последок, потери в 450 человек для группировки в 25 000 это мягко говоря ничто. При перерасчете на три дивизии - это даже не дотягивает до потери роты. Зачем я все это написал, спрсите вы. А я отвечу - Я не против того, что бы люди имели другое мнение и другой взгляд на определенные моменты истории, а против искажения, преувеличения и передергивания исторических фактов, которые выходят за пределы здравого смысла. Замечу, что я ни сколько не отрицаю возможность тех событий которые описаны автором
Скромно полагаю, что приукрашиванием боевых сводок грешили тогда все воюющие стороны, без исключения.
Мне доводилось видеть отчеты командира красных партизан, иногда действовавших в полесских районах нашей области. Там фигурирует такое количество уничтоженых ж\д составов, что просто смешно, учитывая скромную пропускную способность наших узкоколеек.
Описанный бой имел место - железный факт. А вот цифры, весьма возможно, в реале присутствовали совершенно другие.
В 1943-44 годах УПА в западной части Украины контролировала по несколько месяцев целые районы, где функционировали школы, больницы, предприятия, типографии и т. д. Одна из причин - у немцев просто не хватало человеческих ресурсов со всем эти справляться. Аналогичные или похожие вещи происходили и на территории России (Локотская республика).
Допускаю, что вместо ажно трех дивизий тут воевали части, принадлежащие к трем разным дивизиям (сборная солянка такая). Но это лишь моя догадка.
Річ у тім, що у партизанській війні не було фронту у звичному розумінні. Бій на горі - лишень епізод 10-тиденних сутичок (про що в статті зазначено) Німці не одним днем підтягали сили у той район. Одна з німецьких дивізій. що прибула пізніше, обмежилася обстрілом з гармат старшинської школи і шпиталю (заздалегідь евакуйованих) Дві інші без толку нишпорили по навколішнім лісам, потрапляючі у засідки... Щодо німецьких дивізій напевно стверджувати не буду, але підозрюю то були так звані легкі піхотні дивізії (єгерські), які мали менший особовий склад.... ймовірно одна з дивізій - 8-ма єгерська, судячі зі слів німецького офіцера, що розповідав у наріканнях на важку долю, про Французьку та Східну кампанії, де та дивізія якраз приймала участь у боях...
Я писав в універі дипломну по сухопутних силах Вермахту. "Легка" дивізія у німців відрізнялася від звичайної мотопіхотної меншою (приблизно на третину) чисельністю, меншою кількістю важкого стрілецького й артилерійського озброєння, але до штатного складу входили кілька десятків броньовиків і навіть танків. Єгерська дивізія - це інша назва гірсько-стрілецької. По чисельності вона переважала мотопіхотну, а озброєння і транспортні засоби були придатні якраз для боїв у гірській місцевості. Якщо не бреше у своїх мемуарах фон Тіппельскірх.
Щодо 8 дивізії - вона пройшла чималий шлях, починаючи з Чехо-Словаччини у 1939 році і відзначалася високою боєздатністю.
Р.S. Ви маєте справу з краєзнавчим матеріалом, чи просто цікавитеся історією?
Я так зрозуміла, що 8-ма дивізія у 42 році стала єгерською і у 44-му воювала саме у Карпатах... тому маю нахабство припустити, що однією з тих дивізій була саме ця... може Ви як фахівець могли б це прояснити?) Мені було б це дуже цікаво.
Я маю справу у тому числі з архівними документами, до яких в силах дотягтися... зі своєї рідної Слобожанщини вивчати краєзнавчий матеріал західних областей змоги, на жаль, не маю.
Я цікавлюся історією наших перемог. Про поразки і без мене напишуть вороги.
Цілком логічне припущення:
1) ця дивізія брала у часть у Французькій кампанії;
2) у травні 1944 року її з-під Ленінграду перевели до Карпат.
Оффтоп. Чомусь подумав, що ви з південного заходу (прізвище таке - зі словацьким або чеським присмаком). А виявляється - з протилежної частини глобуса України)))
Дякую за роз'яснення, пане Олександре. Тепер буду знати до кого звернутися, якщо виникнуть питання по силах Вермахту... якщо Ви, звісно, не проти)
Будь-ласка, що не знатиму точно - попробую знайти)
))) Так дивізію в гори запхати раз плюнути, та швидкість пересування дивізії там просто шалена )).
Я забув згадати про хайвеї які облаштовані в горах для пересування військ.
Я за те, що б люди знали свою історію, але не варто прикрашати треба говорити тільки правду, інакше люди перестануть вірити вам взагалі. Слава героям.
Біда в тому, що подібна тематика багато десятиліть була просто заборонена.
Всё страньше и страньше.
Три дивизии (на минуточку) воевали 10 дней (!) и потери составили 450 солдат?
Что ж это за бои такие были-то?
Тут уж никакой партизанской тактикой не объяснишь.
К слову, мадам Ярина. В открытом бою повстанцы всегда проигрывают регулярной армии, это аксиома. Партизанская тактика работает, пока патризаны могут отступить. Если же отступать некуда - их уничтожат.
Так что в этой истории всё несколько странно.
Про тактику - не нужно мне говорить, господин Деркач курсовые писал по вермахту, а я - как раз по партизанской тактике и прочим похожим вещам.
Ну наскільки я знаю, багато сотень УПА були добре озброєні і мали всі ознаки регулярної армії, хоча в той же час і залишались партизанами-повстанцями. Справжніми партизанами, які обороняли свою землю, а не засилались на зразок червоних.
И как это связано с тем фактом, что потери составили 450 человек?
10 дней бои шли! ДЕСЯТЬ!
Панове, не слід надто прискіпуватися до слів із повстанських звітів. У страху очі великі, тож за дивізію могли приняти звичайний батальйон (не виключено, що він належав до якоїсь дивізії, що стояла неподалік). Тож всюди, думаю, замість "дивізія" слід читати "батальйон". Як уже зазначалося, перебільшення ворожих чисельності та втрат характерне для армій всіх часів і народів.
А бій проти німецьких військ на г. Лопата дійсно мав місце. Про це є радянський документ - протокол допиту Олександра Луцького - командувача УПА в Галичині в 1943 р.:
Выдержка из прoтoкoла дoпрoса Луцкого Александра Андреевича oт 25 янвapя 1945 гoдa:
31. «РЕЗУН» - сначала сотенный, а после куренной. Лет 36, среднего роста, плотного телосложения, шатен, на лицо некрасивый.
Начал свою деятельность в УПА еще при немцах. Сотня «РЕЗУНА», а впоследствии курень, считаются одним из лучших не только в Станиславской области, но и в крае. Сотни «РЕЗУНА» хорошо обучены, вооружены и верят в своего командира.
Познакомился я с «РЕЗУНОМ» в Карпатах на территории Дрогобычской области. В июле месяце 1944 г он прибыл туда со своей сотней в рейд из района Черного леса, где он постоянно дислоцируется. В Дрогобычской области УПА действовала очень слабо и немцы вели себя на территории области беспечно. «РЕЗУН» решил этим воспользоваться и пополнить запасы оружия и боеприпасов нападением на отступающие мелкие немецкие подразделения. С этой целью он и прибыл на территорию Дрогобычской области в район с. Ясионка-Масинова [Ясенка-Стецова] 30 клм. на юго-запад от Дрогобыч[а].
Сотня «РЕЗУНА» провела там ряд удачных операций против немцев и захватила большие трофеи.
ДA СБ Укpaїни, - Ф. 5. – Cпp. 67418. – Т.1 – Аpк. 10-32. Оpигiнaл. Мaшинoпиc.
Цит. за: Літопис УПА. Нова серія. — Т.9. — Торонто—Львів, 2007. — С.279—280
А найдокладніше дослідження бою зробив Руслан Забілий у статті "Нарис історії куреня "Скажені", див. на С. 125 shron.chtyvo.org.ua
Будь ласка, залогіньтесь щоб мати можливість коментувати