Євросоюз починає нову оборонну політику

| За кордоном | Автор: Web admin
По-русски

Євросоюз починає нову оборонну політикуЄвросоюз починає нову оборонну політику

Лідери країн – членів Євросоюзу на саміті, що відбувся в Брюсселі 22 – 23 червня, у своїй заяві оголосили про створення спеціального оборонного фонду, на який, за уточненнями Єврокомісії, з бюджету ЄС буде виділятися не менше 1,5 мільярда євро на рік. Гроші підуть на розробку для армій країн – членів ЄС різних видів озброєння включно з гелікоптерами та безпілотниками. А після 2020 року у фонд надходитиме вже до 5,5 мільярдів євро на рік.

Також повідомляється,що ключові деталі тісного військового партнерства між членами Євросоюзу мають бути узгоджені впродовж наступних трьох місяців.

Дуже цікава і прикметна новина. По суті, ми бачимо перші практичні кроки на реалізацію ідеї створення потужних збройних сил у Європі. Це ще не спільна армія Євросоюзу з єдиними командуванням, про що давно вже говорять у Європі, але реальний крок до неї, бо втілення будь-якого серйозного наміру починається з виділення на це грошей.

Дуже суттєвий момент цього довгострокового плану спільної оборони Євросоюзу полягає в тому, що фактично йдеться не лише про оборону у вузькому значенні цього поняття. Військовий захист території країн - членів ЄС цілком забезпечений у рамках НАТО, основу військової потуги якого складають збройні сили США. Однак у тім то й річ, що Євросоюзу (у даному випадку краще, мабуть, казати – Німеччині та Франції) цього замало. Нині він практично зовсім позбавлений, внаслідок слабкості національних армій (відносно США, Китаю, Росії), можливості впливати на стрімкі й бурхливі події сучасного міжнародного життя. Приміром, у Сирії, війна в якій сьогодні визначає ситуацію на Близькому Сході, надважливому для Заходу та Росії регіоні, помітну роль відіграють США, Росія, Туреччина, Ізраїль, навіть Іран, але не Німеччина з Францією.

І все тому, що Євросоюз не може задіяти там власну військову силу. Або у ситуації з Північною Кореєю – те ж саме. Там є загроза масштабного військового конфлікту, який безумовно вплине на долю всього світу, і знову Західна Європа може тільки спостерігати. Для Німеччини та Франції, які мають великі геополітичні амбіції і хочуть бути не менш впливовим «полюсом» світової політики, ніж США чи Китай, такий стан справ нестерпний. Зовсім невипадково в інформації про створення оборонного фонду ЄС є рядок про те, що згаданий оборонний план потенційно дозволяє країнам-членам ЄС спільно запускати та нарощувати військові місії за кордоном.

Зрозуміло, реалізація військових планів членів Євросоюзу дасть бажаний результат ще не скоро. Однак, це вже чітка тенденція, напрям прикладання зусиль на довгі роки вперед. Ця тенденція логічно випливає з іншої світової тенденції, яку інколи важко помітити за калейдоскопом різновекторної інформації з життя великих і малих держав цього світу: йдеться про повільний, не завжди послідовний, але незворотний поворот світової політики до нового глобального загострення стосунків у світі.

Поштовхом для Євросоюзу спочатку переосмислити свою попередню стратегію, а потім – починати практичну роботу на зміцнення і посилення військової складової своєї політики, стала зміна характеру міждержавних стосунків, спричинена агресивними діями Росії останніх трьох років. Однак не треба думати, що упокорення конкретного агресора - Росії – знову, як після розвалу СРСР, поверне Західну Європу до зменшення оборонних витрат і ролі військової сили як інструменту своєї зовнішньої політики.

Росія переконливо показала усім на практиці, що добре озброєний солдат – не менш важливий чинник, ніж тверда національна валюта чи високий рівень життя. І хоча, звісно, зброя не може (точніше – не повинна) бути вирішальним фактором у суперечках держав, нехтувати нею, як це досі робили в Євросоюзі, теж неприпустимо. Принаймні, поки ідеї гуманізму та лібералізму ще не запанували остаточно по всьому світу. До речі, США, схоже, раніше за Євросоюз почали перебудовувати свою політику в світлі згаданих тенденцій. Зрештою, їм це легше було зробити, бо американці, на відміну від європейців, ніколи не легковажили військовим фактором.

Україні – еліті та суспільству - теж варто робити для себе стратегічні висновки з нової реальності. Нас, нібито, й не треба особливо переконувати у потребі мати сильну і боєздатну армію, ми вже заплатили за це знання тисячами життів і частиною суверенної території. Однак і нам варто до кінця усвідомити, що потужна українська армія потрібна не лише для відбиття російської агресії на Донбасі чи навіть його та Криму звільнення, а й на подальше майбутнє. І починати будувати таку армію, якщо хочемо утримати незалежність України як гарантію нашого заможного життя у перспективі, нам треба вже сьогодні, не чекаючи, коли рівень матеріального добробуту українців сягне того рівня, яке вже сьогодні мають жителі країн – членів ЄС. Така вже наша історична доля, котра присудила нам такого близького сусіда, як Росія.

Автор: Юрій Сандул

1,0 1 -1 2
Коментарів (1)

  • всегда считал и сейчас считаю, что Украина должна стать вторым Израилем в плане армии, обороны и разведки! Всеобщая подготовка населения Украины к защите своей Родины, а как следствие и своих семей (детей, жен, матерей). Наш шовинистический сосед никуда не исчезнет в ближайшем будущем, а если так и случится, то его место всегда займет другой и может еще более агрессивный, поэтому для нашего выживания как государства, как нации, как народа обязательным условием является сильная высокотехнологичноя и высокоподготовленная украинская армия и сам менталитет нашего народа должен измениться защита Родины - это дело каждого, в меру его сил конечно. Жить в нашем мире без сильной армии и экономики это как находится в компании вооруженных громил - даже если они на вас не нападают то это только их право и их выбор нападать или нет вы же в статусе жертвы - априори. Хватит нашему народу быть жертвой, нужно сломать свое мышление и осознать, что мы имеем не меньше прав на жизнь чем другие народы только для этого нужно решимость и усилие!!! Нужно перестать ожидать манны небесной в виде помощи от ЕС или США, нужно сплотиться и стать силой движущей наш народ к светлому будущему, а иначе нас может постигнуть участь сотен других народов которые просто бесследно канули в лету! Любой колонизатор стремится очистить территорию от коренного народа и заселить своим этносом! Как и россия всегда старалась уничтожить наш язык, нашу культуру, нашу самоидентичность, чтобы потом украинцы растворившись в ней просто исчезли и было невозможно отследить действия на уничтожения народа. Так вот и сейчас россия убедив мир ранее, что украинцы это ее часть, начала открытую агрессию и долгое время мир не вмешивался (да и сейчас если честно не очень вмешивается) считая что это внутренние дела россии..
    подведя итог можно нация имеет будущее только если она достаточно сильна и едина для того чтобы противостоять военно-политическим, экономическим и демографическим угрозам.. верю в нас, наш народ и в Украину!


Будь ласка, залогіньтесь щоб мати можливість коментувати