Холодна зброя – холодний розум. Навіщо сучасній людині ножовий бій?

В неспокійний час люди прагнуть додаткових заходів безпеки

Чи не в кожного рано чи пізно виникають думки щодо самозахисту від ножа. Навіть знаючи певні техніки, не кожен зможе впоратися в ситуації озброєного нападу.

Про культуру ножового бою, його специфіку та нюанси розповів тренер школи ножового бою «Мако» Олександр Слєсар. Оригінал статті: life.pravda.com.

Культура ножового бою

В ножовій темі відомі різні види і назви ножів: іспанська наваха, гуркський кукри, американський боуї, філіпінський ніж-метелик. Всі вони різні, мають свою культуру, свою легенду. Що ж їх всіх поєднує?

Науковець і дослідник в темі ножового бою Денис Черевичник написав книгу «Всемирная история поножовщины».

Це єдина наукова праця, яка доводить існування на території деяких країн Європи і Латинської Америки 16-20 ст. ножової культури і культури народної честі. Його монографія одразу отримала титул «Біблії ножового бою».

Денис Черевичник та Олександр Слєсар

«Сама по собі наявність ножа в людини не формує культури його використання. Ніж завжди несе культурний підтекст, – пояснює Денис.

В залежності від цього виділяють риболовецькі, мисливські та воїнські ножові культури. В риболовецькій культурі все було підпорядковано морю та рибам, бо ця культура формувалася навколо рибної ловлі.

Мисливська культура формувалася навколо теми полювання. Навіть у фольклорі ви зустрінете історії про полювання на ведмедів, оленів та інших звірів.

Воїнські культури обов’язково наділяють магічним ореолом свою зброю. В ножовій воїнській культурі все крутиться навколо поєдинків на ножах. Про ці поєдинки складають вірші, співають пісні.

«Ножових воїнських культур без культур честі в світі не було. Не боятися смерті, бути готовими прийняти її. Все як у японських самураїв з катанами», – підкреслює Денис Черевичник.

Ножові культури виникали лише в певних країнах. Основним фактором для їх появи була католицька віра, яка завжди проявляла терпимість до культур честі.

Для прикладу, під час війни з Наполеоном 1808-1814 років іспанські священики благословляли ножі воїнів. І самі священики були спритними фехтувальниками. Це був культурний феномен католицької віри.

В Україні та країнах пострадянського простору, на відміну від Європи, ніколи не було своєї автентичної культури ножового бою.

«Ножі вважалися знаряддям криміналітету. Їх носили, або щоб когось покарати-налякати чи захистити себе від нападу. Вогнепальну зброю дозволити собі міг далеко не кожен, тому ніж використовували як додатковий спосіб захисту. При чому для таких цілей використовували навіть звичайні кухонні ножі, швайки, викрутки тощо», – пояснює експерт.

Досить довгий час діяла заборона на заняття карате, що вже говорити про ножовий бій. Тож не дивно, що як мистецтво в Україні цей напрям почав формуватися лише на початку 2000-х років і в будь-який момент його можуть заборонити.

«Останнім часом в Україні дуже багато прецедентів використання холодної зброї при перевищенні меж необхідної оборони та при вчинені умисних злочинів, – зазначає Олександр: – Часи зараз неспокійні. Тому варто чекати на радикальні заходи з боку держави та правоохоронних органів».

Людина і ніж

Здебільшого на заняття приходять чоловіки, однак, останнім часом, цікавість почали виявляти і жінки. Це люди різного рівня підготовки. Від «0» і до майстрів бойових мистецтв та спорту.

Більшість з них приходять з метою самооборони. В неспокійний час люди прагнуть додаткових заходів безпеки. Коли базові навички отримані, частина людей на цьому припиняють заняття.

Приходять колекціонери зброї, та люди, які постійно носять з собою ніж. Окрема категорія – це люди, які страждають айхмофобією (хвороблива боязнь гострих речей, – ред.), вони приходять, щоб перебороти свої страхи.

Також до занять долучаються ті, хто піддавався насильству, погрозам, нападу, в тому числі збройному.

Більшість купують ніж з метою самооборони (це як аптечка «може не знадобитися, але має бути»). Ніж додає їм внутрішньої сили і впевненості. Ця модель перекладається і на поведінку людини. У чоловіків з’являється «внутрішній стрижень». Особливо коли вони тренуються зі справжніми ножами, це виховує акуратність у всьому.

«За кожний невірний і різкий рух ніж жорстко карає. В ножа своя енергетика. Ми набуваємо з ножем тих якостей, яких нам не вистачає», – зазначає Слєсар.

За допомогою реального ножа ми працюємо зі своїми страхами. Адже чим більша швидкість виконання технік, тим більша небезпека і тим більше виділяється адреналіну та кортизолу в крові. Що вже говорити про роботу в парі? Тут рівень страху ще вищий.

Чоловіки мусять отримати цю дозу адреналіну і кортизолу як ін’єкцію, щоб це не було несподіванкою в екстремальній ситуації.

Ножовий бій вчить тримати дистанцію: і це набуте відчуття оптимальної дистанції ми перекладаємо на повсякденне життя, роботу та бізнес. Ми маємо уміти окреслювати межі.

Цей вид мистецтва також вчить працювати на випередження, відчувати загрозливу ситуацію і наперед прораховувати кроки. Коли людина в спарингу більше займається тактикою, це розвиває в ній спритність, хитрість, моторність. А без таких якостей дуже складно існувати в сучасному світі.

«У штаті Вермонт дозволено носити зброю без ліцензії – і в ньому ж один з найнижчих показників умисних вбивств, пограбувань і зґвалтувань на душу населення. Там всі дуже обережні один до одного, не дозволяють собі хамства і зухвальства, бо знають до чого така поведінка може призвести, – розповідає Олександр: – Зброя вчить поважати один одного, як не дивно».

Цей вид мистецтва також вчить працювати на випередження, відчувати загрозливу ситуацію і наперед прораховувати кроки

Дуже серйозна і небезпечна тема

Існування якихось специфічних бойових ножів – це міф. Їх ніколи і ніде не існувало у світі. Те ж саме стосується і армійських ножів. Ніколи їх не було. Відколи в кінці 19 ст. винайшли прилади безшумної стрільби і з відстані 100 метрів стало можливим відстрелити голову людині, спеціально ножовому бою в армії не вчать. Це все не більше ніж модний тренд, який змушує людей купувати та колекціювати ножі.

Роботу з ножем як окремі розділи практикують в багатьох бойових мистецтвах: рукопашний бій, самбо, крав мага, айкідо, карате, в армійських дисциплінах. Це логічно, адже завдання самооборони – навчитися працювати, в тому числі, проти озброєної людини.

Проте дуже важливо для тих, хто практикує бойові мистецтва, критично оцінювати свої можливості. Наскільки ви зможете, використовуючи свої знання і вміння, протистояти ситуації збройного нападу. Не літати в хмарах і не підживлювати рівень свого его, а критично ставитися до себе.

Як правило, люди працюють з дерев’яними чи гумовими ножами і, демонструючи техніку, не звертають уваги на реальні загрози. Зрозуміло, що займатися ножовим боєм можна психологічно стійким, адекватним особам.

«Часто люди приходять на заняття з прихованими мотивами: щоб домінувати в колективі, вести себе брутально. Їх цікавлять дивні питання: як мені так бити, щоб влучити в серце і вбити людину миттєво, як мені зарізати собаку при нападі тощо», – розповідає Олександр.

В екстремальній ситуації може відбутися все що завгодно. І не все залежить від рівня підготовки бійця. Як свідчить статистика, є люди, які займалися бойовими мистецтвами і змогли протистояти озброєному нападу, є такі, які не займалися, і теж змогли, проте, на жаль є й такі, які не змогли застосувати свої знання навіть займаючись довгий час.

Де правда?

Дуже важливо критично оцінювати свої можливості. Наскільки ви зможете, використовуючи свої знання і вміння, протистояти ситуації збройного нападу. Важливо не літати в хмарах і не підживлювати рівень свого его, а критично ставитися до себе.

У випадку, коли буде атакувати людина, добре обізнана з ножовим боєм, то шансів їй протистояти дуже мало, оскільки вирішальним фактором атаки буде неочікуваність.

Якщо ж ситуація переросте в безвихідну, то ніж чи інша зброя – це крайня можливість для самозахисту.

За матеріалами статті Тетяни Крижанівської