Подвиг учителя

Юрій Миколайович Лелюков

29 листопада 1983 року, о 13 годині 30 хв. в Іваничівській середній школі № 2 (Волинська область) під час уроку початкової військової підготовки стався трагічний інцидент.

Розповідаючи учням про будову і принцип дії ручної гранати, вчитель Юрій Миколайович Лелюков взяв до рук один із трьох муляжів, що були в його розпорядженні і продемонстрував, як привести гранату в бойове положення.

Висмикнувши запобіжну чеку та відпустивши спусковий важіль, він почув характерне клацання та побачив легкий димок: нібито учбова граната, отримана ним у місцевому військоматі, виявилася бойовою. На прийняття рішення у вчителя залишалося менше чотирьох секунд...

Поскільки на вулиці за вікном і в шкільному коридорі прогулювалися діти, не існувало жодної можливості якось позбутися небезпечного "гостинця". Юрій Лелюков зреагував блискавично: метнувся в куток і притиснув гранату до себе. Пролунав вибух, який забрав життя героя, але 26 учнів, що перебували тоді в класі, зосталися живими та відбулися легкими тілесними ушкодженнями.

Мужній вчитель, можливо, врятував не лише їх. Після трагедії в Іваничах, у школах республіки були проведені перевірки кабінетів початкової військової підготовки, які допомогли виявити серед учбового інвентаря ще кілька вибухонебезпечних предметів. Також, за чутками, саме тоді корпуси учбових гранат почали просвердлювати.

Безумовно, Юрій Лелюков став жертвою чужого злочинного недбальства. Як і чому бойова граната опинилася на місці учбової? Хто наніс на неї невідповідне маркування? Адже не міг колишній офіцер-прикордонник просто так сплутати одне з іншим.

Тодішні керівники, оберігаючи себе від відповідальності, зробили все, аби замовчати справу. Лише через два роки, коли в газеті "Комсомольська правда" було опубліковано статтю під назвою "Чотири секунди довжиною в життя", про подвиг учителя дізналася вся країна. Військова прокуратура провела відповідне розслідування і винні були суворо покарані.

Заголовок публікації

Юрій Лелюков посмертно був нагороджений орденом "Знак пошани". Школа, де він працював, зараз носить його ім'я. Місцева рада присвоїла йому звання почесного громадянина селища. Хоча, на нашу думку, такі як він варті найвищих державних відзнак.

Ця подія тридцятилітньої давнини вкотре нагадує нам, що місце для подвигу може знайтися в житті практично кожної людини. Але героїзм одних, як правило, часто є просто результатом нехлюйства та некомпетентності інших. Особливо, якщо йдеться про зброю.

Ю. М. Лелюкову було всього 34 роки.