До теми “Озброєння”

В магазині зброї

Зі зброєю в суспільній думці українського суспільства пов’язано цілу низку міфів. Публічне обговорення громадського закону про зброю, окрім звичайно прийняття власне закону, має на меті також розвіяти міфи, які оточують легальний обіг зброї.

Зупинимось на деяких міфах більш докладно.

Міф 1. Громадянин України не готовий до володіння зброєю. Якщо українцям дозволити мати зброю вони перестріляють один одного.

Для багатьох наших співгромадян справжнім сюрпризом стає той факт, що згідно існуючих нормативних документів, кожен громадянин України, за умови психічного здоров’я, відсутності судимості (що засвідчується відповідними документами), та проходження курсів з безпеки поводження зі зброєю, має право придбати практично всі різновиди вогнепальної зброї за виключенням короткоствольної нарізної зброї (пістолетів та револьверів) та зброї що веде вогонь чергами.

Пневматичну зброю громадяни України мають право придбати з 18 річного віку. Гладкоствольну вогнепальну зброю(за додержання вищезазначених умов) з 21 річного віку Нарізну вогнепальну зброю (також за додержання вищезазначених умов) з 25 річного віку Документом, яким встановлюються правила з обігу зброї в Україні є «Наказ МВС №622 від 21.08.1998»

Крім того окремі категорії громадян (держслужбовці, журналісти, члени громадських формувань з підтримання правопорядку та захисту державного кордону, та ін.) мають право придбати так звану травматичну зброю (в нормативних документах вона має назву «пристрій для відстрілу гумових куль несмертельної дії»).

Також ще одна, ще більш «окрема» категорія наших громадян, до якої за «дивним» збігом обставин належить сила-силенна депутатів та високопосадовців, має право на отримання та носіння наградної короткоствольної вогнепальної зброї (пістолетів та револьверів).

Чи багато українців скористалося можливостями з володіння зброєю? За офіційною статистикою МВС, українці легально володіють 724 000 одиниць гладкоствольної вогнепальної зброї, майже 100 000 одиницями нарізної вогнепальної зброї. Крім того українці легально володіють 180 000 одинцями травматичних пістолетів та револьверів.

Навіть зважаючи на можливість володіння одним власником кількома одиницями легальної зброї, чисельність легально озброєних громадян України сміливо можна вважати таким, що складає десь біля одного мільйона осіб. Якщо прийняти чисельність населення України в 40 мільйонів осіб, то виявиться що кожен 40-й громадянин України вже озброєний цілком легальною зброєю.

Багато це чи мало? Для наочності уявімо звичайну дев’ятиповерхівку на п’ять під’їздів, з чотирма помешканнями на кожному поверсі. Всього помешкань в будинку – 5х9х4=180 Беручи в середньому трьох мешканців на кожне помешкання, розуміємо (180х3=540), що навіть за офіційними даними МВС у кожному подібному будинку мешкає в середньому 10 цілком легально озброєних українців.

Тепер спитаємо себе, як часто ми чуємо стрілянину, вчинену нашими легально озброєними сусідами? І невже, навіть під час таких трагічних подій як Врадіївка, в жодного мешканця, який вийшов на вулиці цього міста, не було вдома легально зареєстрованої зброї?

Відповідь лежить на поверхні. Легальна зброя стріляє надзвичайно рідко, в преважній більшості випадків лише тоді, коли її власник цілком впевнений у законності своїх дій.

Міф 2. Закон про зброю потрібен ділкам «кривавого» збройного бізнесу, для викачування грошей з кишень довірливих українців.

Інформаційна база даних “Законодавство України” офіційного веб-порталу Верховної Ради України зберігає інформацію про п’ятнадцять спроб ініціювання за період з 1995 року по вересень 2013 року розгляду законопроектів з питання регулювання обігу цивільної вогнепальної зброї, жоден з яких так і не став відповідним Законом.

Чому так склалося? Відповідь знову лежить на поверхні. Кожному більш-менш тверезо мислячому українцю зрозуміло, що інструкцію одного з міністерств (а саме нею регулюється зараз оборот зброї в Україні) можна змінювати, за бажанням, майже не щодня.

Інша справа закон, який набув чинності, внесення змін до якого потребує додержання не тільки низки процедур, а й відповідного порозуміння серед різних політичних сил. Зважаючи на реалії нашого життя, такий інструмент регулювання, як інструкція, дуже зручний ділкам нецивілізованого бізнесу, які можуть гнучко змінювати правила гри на власну користь.

Саме відсутність прозорих правил обігу зброї, які враховують не лише бажання функціонерів МВС, ай думку суспільства, призвело до події яка досі не мала прецеденту в нашій країні – громадської ініціативи зі створення громадою закону про зброю.

Міф 3. Країни з великою кількістю легальної зброї, мають великий рівень злочинності.

Для обґрунтування цього міфу почасту наводиться приклад Сполучених Штатів, де біля 90 відсотків населення мають в особистому користуванні легальну вогнепальну зброю (http://en.wikipedia.org/wiki/Number_of_guns_per_capita_by_country).

На перший погляд дійсно, більшість вбивств у США здійснюються за допомогою вогнепальної зброї. Але поверхневе рішення – «приберемо зброю і вбивств стане менше» не призводить до результату. Вбивств тільки більшає, а в якості знарядь на перший план виходять ножі, пляшки та інші «побутові предмети», та звісно нелегальна вогнепальна зброя.

На користь цього говорить промовиста статистика за якою наочно видно сплески вбивств в США пов’язані, часто-густо, з обмеженнями легального обігу зброї.

Стан речей у світовому масштабі ще більш промовистий. Порівняння кількості (питомої на кількість населення) легальної зброї та кількості (питомої на кількість населення) вбивств у світі говорить само за себе.

Дмитро Левицький