Проблемний Калашніков: на що нарікали радянські солдати

У багатьох людей, автомат Калашникова закріпився у свідомості як зброя «виключно надійна, проста і дуже ефективна».

Варто сказати, що, за великим рахунком, популярність АК обумовлена ​​не стільки їхніми бойовими якостями скільки тим, що Радянський Союз, підтримуючи різні тоталітарні, а іноді й відверто терористичні режими, постачав їх зброєю фактично безкоштовно, в борг або за символічну ціну (іноді навіть по бартеру, за фініки або в’ялені банани).

Тому, зовсім не дивно, що «безкоштовні» автомати Калашникова розбирали з більшою охотою ніж аналогічну Західну зброю за яку, в більшості випадків, потрібно було платити «дзвінкою монетою». Саме завдяки цьому СРСР буквально завалив своєю зброєю, і автоматами Калашнікова зокрема, весь світ.

Однак, при усій своїй «мегапопулярності», автомат Калашнікова все ж ніколи не був найкращим в світі, так, він дуже надійний і дешевий, але далеко не найкращий.

Скарги солдатів на автомат Калашнікова АК-74

Сьогодні ми поговоримо про те які недоліки цього автомата викликали найбільшу кількість нарікань радянських солдатів, котрі воювали в Афганістані.

Відразу варто обмовитися, що, можливо, комусь ці претензії можуть здатися досить суб’єктивними або навіть спірними, але, як то кажуть-з пісні слів не викинеш.

Найбільше радянських солдатів, що пройшли Афганістан, бентежило в автоматі Калашнікова три речі: магазин, скоба спускового гачка і прицільні пристосування.

У магазині радянських солдатів найбільше бентежив його колір. Справа в тому, що магазини АК-74 робилися з технічного пластику – бакеліта, який мав характерний помаранчевий колір.

Солдати були переконані, що яскраві магазини демаскують стрілка під час бойових дій.

Крім того, опинившись на сонці бакелітові магазини дуже сильно «смажили» патрони в результаті чого останні періодично приходили в непридатність (досить спірне твердження, але знову таки, така думка все ж була).

Цікаво, що з металевими магазинами і сучасними пластиковими такої проблеми не спостерігається.

Не подобалася радянським солдатам і скоба, що прикривала спусковий гачок. Правда, варто відзначити, що дана претензія від солдатів різних армій виходить на адресу майже всіх штурмових гвинтівок і автоматів, коли мова заходить про експлуатацію останніх в зимовий умовах. Все тому, що не дуже велика скоба не дозволяє комфортно просовувати палець в рукавичці.

Нарешті, радянські солдати в Афганістані постійно скаржилися на те, що на штатних АК-74 була відсутня можливість установки оптичних або нічних прицілів. Звичайно ж були модифікації АКМН2 (АКМСН2), АК74Н2 (АКС74Н2), які мали кріплення під оптику, але вони були на озброєнні виключно спецназу.

У числі недоліків відзначалася так само низька влучність автомата Калашникова, недостатня бронепробиваємість (мається на увазі автомати під патрон 5,45х39) і схильність кулі до рикошету навіть при зустрічі з незначними перешкодами.

Описувалися випадки, коли кулі АК-74 рикошетили навіть від шибок! Що, можна сказати, відродило популярність старих АКМ в калібрі 7,62 мм.

Радянська інтервенція в Афганістан

Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан — збройний конфлікт за участю Радянського Союзу на території Афганистану. Розпочалася у грудні 1979 році і тривала до 15 лютого 1989 року.

Рішення про введення радянських військ в Афганістан було прийняте на підмосковній дачі Брежнєва Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико. Фатальне рішення було ухвалено неповним складом політбюро. На той час Брежнєву виповнилось 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громико — 70.

25 грудня 1979 року так званий «обмежений контингент радянських військ» висадився в Афганістані на летовищах Кабула, Баграма і Кандагара. Приводом для вторгнення стало бажання тогочасного керівництва Кремля змінити очільника Афганістану – Аміна. Це поглибило протистояння всередині країни, яке переросло в громадянську війну, що триває досі.

Участь громадян Радянського Союзу у війні в Афганістані замовчувалася комуністичною владою. Про це відкрито ніде не говорили, але приховати загибель солдатів строкової служби у далекій країні було неможливо. На похорони молодих хлопців, яких привозили на батьківщину у запаяних цинкових трунах, приходило багато людей.

Ті, хто повернувся після «служби в Афганістані» додому, хоч і підписували документи «про нерозголошення», однак з часом почали розповідати де вони були і що там довелося пережити. У народі їх назвали «афганцями», а радянська влада – «воїнами-інтернаціоналістами».

Через радянсько-афганську війну пройшло біля 620 000 військовослужбовців. Унаслідок цієї війни загинуло (за міжнародними даними, прийнятими також і СРСР) близько 1,5 млн або 10 % з числа тодішнього населення Афганістану. За уточненими даними, всього у війні Радянська Армія втратила 14 427 чоловік, КДБ — 576 чоловік, МВС — 28 чоловік загиблими і зниклими безвісти. Поранення і контузії отримали більше 53 тисяч чоловік. Медична допомога була надана 463 тисячам військовослужбовців.

Пам'ятник “афганцям”, м. Київ, Україна

За етнічним походженням, із «обмеженого контингенту радянських військ» в Афганістані найбільше загинуло росіян, українців та узбеків.

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.

Попри те, що Україна визнала цю війну Радянського Союзу агресією проти Афганістану, вояки-українці, котрі брали в ній участь, все одно прирівняні до учасників бойових дій — «особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини» — та користуються відповідними державними пільгами, а пам’ятники учасникам війни в Середній Азії не підпали до пунктів Закону про декомунізацію.