Як не стати "крайнім" під час перевірки власників зброї

По такій методичці проводяться допити власників зброї у зв'язку із замахом на першого помічника президента Володимира Зеленського Сергія Шефіра.

То що, шановні… «Злочин століття», а саме замах на радника президента, спричинив абсолютно безпрецедентні наслідки для роботи поліції. А, радше, імітацію бурхливої діяльності з перевірки усіх (!) власників цивільних версій АК за зброї під радянський набій 7,62*39.

Втім, перевіряють багатьох власників зброї калібру 7,62 мм., навіть під «гвинтівковий» та «НАТОвський» набої, хоча у пресі неодноразово траплялися фото з місця події, де чітко видно сталеві лаковані гільзи до набою 7,62*39 з маркуванням на корпусі гільзи.

Фарс? Фарс! Особливо зважаючи на те, що у власника «підозрілого» 7,62 не завжди той набій у ствол залізе… Ну, ми ж розуміємо, що калібр чи ненайрозповсюдженіший і набоїв під нього навіть в Україні однозначно більше десятку – РІЗНИХ.

Але апогеєм цього фарсу стало проведення опитувань співробітниками поліції власників зброї калібру 7,62, причому у переліку (дивись фото) є питання, скажімо так, особистого характеру.

Очевидно, що особисто пана Шефіра (та його шофьора) ми маємо щастя не знати, але повідомляти поліцію про те, де ми були та куди виїжджали якось не хочеться. Бо – особисте. Тож що нам треба знати, коли до нас завітали з такого «інтимного» питання?

Перш за все, відповідно до ч.1-2 ст. 39 Закону України «Про національну поліцію» (далі коротко – Закон про поліцію), «поліція в порядку, визначеному Міністерством внутрішніх справ України, може оглядати за участю … фізичних осіб чи їх уповноважених представників приміщення, де знаходяться зброя, спеціальні засоби, боєприпаси, вибухові речовини та матеріали, інші предмети, матеріали і речовини, щодо зберігання і використання яких визначено спеціальні правила або порядок та на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, а також безпосередньо оглядати місця їх зберігання з метою перевірки дотримання правил поводження з ними та правил їх використання.

Поліція може оглядати зброю, спеціальні засоби, боєприпаси, що знаходяться у фізичних та юридичних осіб, інші предмети, матеріали і речовини, щодо зберігання та використання яких визначено спеціальні правила чи порядок та на які поширюється дозвільна система органів внутрішніх справ, з метою перевірки дотримання правил поводження з ними та правил їх використання».

Отже, оглянути місце зберігання зброї та саму зброю поліція має право. Але нюанс: якщо вас немає вдома, оглянути можна тільки сейф. Бо власник «не присутній». І, нагадаю, члени вашої сім’ї права доступу до зброї не мають, тож якщо дружина відкриє сейф на прохання поліцейського, на вас чекає протокол про адмінправопорушення. А чому так? Бо МВС з упертістю, яку б варто витратити на пошук злочинців, ігнорує пропозиції громадськості про введення права на спільне користування зброєю кількома особами.

Очевидно, що наявність у сейфі того, чого там бути не повинно, приверне увагу до вас, і навряд чи це буде приємний досвід: кожної слушної миті я нагадую, що купувати та зберігати набої з військовим маркуванням «з рук», прикручувати до рушниць руків’я замість прикладу або ж встановлювати складаний приклад туди, де довжина з таким прикладом менше 800мм – незаконно. І є вироки! Тож менш розумних колег, на жаль, чекатимуть неприємні наслідки за результатами таких «оглядів».

Але презюмуємо, що все в нас добре. Аж раптом поліціянти пропонують вам «відповісти на кілька запитань». Чи можуть вони так зробити? Можуть, оскільки відповідно до ч. 1 ст.33 Закону про поліцію, «поліцейський може опитати особу, якщо існує достатньо підстав вважати, що вона володіє інформацією, необхідною для виконання поліцейських повноважень. Для опитування поліцейський може запросити особу до поліцейського приміщення».

Бачите? Може. Але частина 2 тої самої статті говорить нам чітко і однозначно: «надання особою інформації є добровільним. Особа може відмовитися від надання інформації».

Нагадаю принагідно, що ст.19 Конституції однозначно стверджує, що «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».

А отже «вигадувати» відсутні у законодавстві процедури та змушувати вас їм слідувати жоден чиновник, аж до президента, права не має. Тим паче, не має права так чинити поліцейський.

Тобто, відповідати на запитання чи ні – ваш вільний вибір. Ви можете ввічливо відмовитися від повідомлення про те, «де ви були та де саме полювали», причому «мотивувати» можете у стилі булгаковського професора: «Не хочу!».

Ну а формулювання «допитуваний» у документі викликає щире обурення: ну як можна довіряти правоохоронцю, який того охоронюваного права геть не знає і не читає ст.19 Конституції?

Як ми з’ясували, опитування є добровільним. А от допит – ні. Проте, просто так «прийти та допитати» поліцейський не може, звісно, якщо ви добровільно не погодитеся йому допомогти.

Допит – це слідча дія, яка проводиться виключно відносно особи, яка має процесуальний статус у кримінальному провадженні, причому чинним Кримінальним процесуальним кодексом (далі називатимемо його КПК) допит суворо регламентовано.

Ну, по-перше, на допит вас мають викликати. Ст.135 КПК каже нам, що «особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою».

А от частина 9 тої ж статі визначає, що «особа має отримати повістку про виклик або бути повідомленою про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли вона зобов’язана прибути за викликом». Отже, «просто вже», «завтра зранку», та ще й на словах – це не виклик на допит, а отже, ніякого допиту поза вашим бажанням і бути не може.

Уявимо, що «просто зараз» вам таки виписали повістку у справі щодо замаху на Шефіра (хоча уявити це навіть я можу з певними ускладненнями…). Перше, що треба знати – який ваш процесуальний статус, бо від цього залежатимуть і ваші права як сторони процесу. Скоріше за все, ви свідок, тож варто ознайомитися зі ст.66 КПК, яку, через значний обсяг, тут приводити я не буду.

Допит проводиться виключно під протокол (ст.104 КПК), в якому свої свідчення ви можете викласти власноручно або який підготує з вашиз слів сам слідчий. Такий протокол перед підписанням треба дуже уважно прочитати, бо перекручення у ньому трапляються дуже часто.

А власне, навіщо то вам… Запам’ятайте як «отче наш» - НЕ ХОДІТЬ НА ДОПИТ БЕЗ АДВОКАТА! Це перше та головне, що слід знати. А скористатися правовою допомогою ви можете на будь-якому етапі розслідування. От просто: вимагайте участі адвоката щойно відчули хвилювання за свої права та відчули, що робиться щось незаконне: як казав відомий митець, «Це знають ще у яслах малі діти, що лучше перебдіть, ніж недобдіти».

І доки адвокат їде (а краще – заздалегідь) усвідомте зміст ст.63 Конституції «особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом». Зрештою, ст.18 КПК містить ті самі положення. Практика ж простіша для сприйняття: «риба, що не відкриває рота, ніколи не втрапить на гачок», тож доки на ДОПИТ їде ваш адвокат, краще поговорити зі слідчим про погоду, особливості вирощування помідорів, історію (не вашої) зброї… але не по суті справи. А краще – помовчати.

Краще б не було ані цієї статті, ані приводу для неї. Але привід є. Тож знайте свої права, і вас змушені будуть поважати.