37 тис. грн за втрачений автомат. Що таке бойовий імунітет і як ним користуватися?

Український військовий має довести, що втратив зброю за обставин, які від нього не залежали, інакше піде під суд Фото: Костянтин і Влада Ліберови

В Україні за втрату зброї військовослужбовця можуть оштрафувати або навіть посадити у тюрму. Історія стрільця зі 113-ї окремої бригади територіальної оборони Андрія Коцара – саме про це. Після кількох місяців полону він, за його словами, змушений доводити у суді, що втратив свою зброю з причин, що від нього не залежали.

Історія з перших уст

Андрій Коцар розповідає, що стояв у черзі до військкомату вже наступного дня після повномасштабного вторгнення. Потрапив в Ізюмську тероборону, на посаду стрільця, його підрозділ базувався на Харківському напрямку.

Андрій Коцар каже, що заховав свою зброю перед тим, як потрапив у полон, а тепер його хочуть оштрафувати за втрату автомата Фото Андрія Коцара

«Коли почалися інтенсивні авіаудари по Ізюму і місто стали оточувати росіяни, було ухвалено рішення евакуйовувати населення. За цивільними евакуювалося і керівництво військової частини, в Ізюмі залишилася лише наша група у складі 20 осіб. Командування обіцяло, що нас також виведуть, але минали дні і зв’язок з нашими втрачався. Тоді ми з хлопцями вирішили залишити «засвічену» будівлю, у якій базувалися...

Ми розділилися, домовилися, де і як зустрічатимемося, щоби обмінюватися інформацією. Зброю ми всі заховали, – розповідає Коцар. – Якийсь час ми ще зустрічалися і обмірковували наші подальші дії. Але 1 квітня у місто зайшли москалі і одразу почали шукати українських військових. Я потрапив у полон – проходив блокпост росіян, мій телефон взяли на перевірку, і хоча я чистив його, щоби не попастися, але якимось чином вони знайшли дані про пересування їхньої техніки, які я збирав».

Андрія, за його словами, били. Тримали у ямі із зав’язаними очима або у крихітній метровій кімнатці, посередині якої лежала протитанкова міна.

«Періодично мене витягували на допити, питали про розташування наших бригад, стріляли над головою… Потім окупанти мене передали у штаб, до свого керівництва. Там мені намагалися втокмачити, що я – гарматне м’ясо, а це все – не війна, а лише політика. Пообіцяли: якщо я принесу їм свою зброю, то мене можуть відпустити. Я їм не повірив, але погодився. Тоді з’явилися думки: якщо знайду зброю – застрелюсь», – згадує Андрій.

Але своєї захованої зброї він так і не знайшов.

«Ми приїхали на місце, почали шукати скрізь, але зброї вже не було. Мені повірили, бо побачили там спальні місця, банки з-під консервів ЗСУ. Коли ми повернулися на базу, били ще «для профілактики». А згодом «відрядили» допомагати у церкві, але попередили: якщо кудись подінусь – мої документи у них є, отже, рідних знайдуть. Цього було достатньо, щоби я не тікав», – пояснює Коцар.

Кілька місяців Андрій, за його словами, жив у храмі, виконував те, що йому наказували: прибирав, рубав дрова, носив воду.

У вересні росіяни втекли з Ізюма, а Андрій переховувався у храмі, доки у місто не увійшли ЗСУ. 10 вересня він пройшов фільтраційні заходи, його вислухали і сказали відпочивати в імпровізованому госпіталі. Невдовзі він отримав розпорядження їхати у Дніпро на розподільчий пункт.

Вже там, коли він підняв питання грошових виплат, його поінформували, що за втрачений автомат він мав сплатити 37 тис. грн штрафу.

«Тож після полону і тортур я ще заборгував за свій автомат, – бідкається Коцар. – А раніше, коли мене ознайомлювали з матеріалами справи, то обіцяли, що все втрачене майно списуватимуть. Проте у результаті причини втрати зброї виявилися «обставинами, що не є бойовими».

Андрій переконує: його випадок – не поодинокий, але побратими вирішили не влаштовувати розбірок з військовою частиною.

Чому командири не хочуть списувати зброю

Командири не хочуть брати на себе відповідальність і списувати втрачену підлеглими зброю, бо якщо вона спливе потім у якійсь кримінальній справі, відповідатимуть вже вони Фото: Костянтин і Влада Ліберови

Юрист Олег Джурбій не заперечує: проблема Андрія Коцара доволі розповсюджена, і пояснює, чому зброю не списують.

«Коли зброю втрачено або знищено, командир має скласти рапорт про те, що її було втрачено або знищено за обставин, що не залежали від військовослужбовця і оперативно повідомити про це у державні органи. Але командири не хочуть брати на себе відповідальність за зброю, оскільки якщо вона десь спливе (на чорному ринку чи у справі про вбивство), то відповідати будуть вже вони. Тому, як розповідають мої колеги-юристи, які працюють у військових частинах, у 95% випадків, коли зброю втрачено, командир не хоче брати на себе відповідальність і перекидає справу на суд», – пояснює Олег Джурбій.

Водночас військовослужбовця, який втратив зброю, тепер захищає закон – з початком повномасштабної війни закон «Про оборону України» доповнили пунктом про «бойовий імунітет».

«Військовослужбовці звільняються від відповідальності, у тому числі кримінальної, за втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна. Тобто вони відповідають, але з урахуванням бойового імунітету. «Бойовий імунітет» може застосовуватися у ситуаціях, які з’явилися під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (чи нейтралізації) збройного конфлікту, під час оборони України та у випадках, які неможливо було передбачити при плануванні завдань з оборони», – йдеться в документі.

Простими словами, військовослужбовці мають імунітет від кримінальних чи адміністративних правопорушень, що сталися під час захисту держави, до яких належить і втрата зброї.

«Зважаючи на практику колег із військових частин, суди посилатимуться на цей «бойовий імунітет» військовослужбовців і здебільшого ухвалюватимуть рішення на користь бійців. Тобто покладатимуть на державу обов'язок компенсувати військовій частині втрачене майно», – пояснює юрист.

Зброю втрачено. Що робити?

Якщо зброю військовослужбовець втратив лише сьогодні, існує алгоритм, завдяки якому потенційно можна спростити вирішення проблеми: вплинути на рішення командира, аби зброю списали і не починалася судова тяганина.

«Уявімо ситуацію: боєць потрапляє під обстріл у якомусь конкретному секторі. Перше, що йому треба зробити після повернення – це взяти витяг з бойового розпорядження, що він справді мав право перебувати у цьому секторі. Потім треба щоби командир поїхав у штаб, знайшов чергового, який веде журнал обстрілів і попросити його дати довідку про сьогоднішню ситуацію у секторі (тобто про той самий обстріл, через який була втрачена зброя). Відмовити можуть лише у тому випадку, якщо боєць не мав права перебувати у тому секторі, тоді у втраті зброї буде винен він сам. Але якщо є бойове розпорядження – відмовити не мають права», – пояснює Олег Джурбій.

Але зрозуміло, що цей варіант у нинішніх умовах тяжких бойових дій складно реалізувати. Тож юрист переконаний, що військовослужбовцям не слід боятися судитися за свої права, адже в умовах війти рішення здебільшого ухвалюватимуть на їхню користь.

Автор: Аліна Євич

* * *

Стати членом УАВЗ

Допомогти УАВЗ