Гайд по службі в ЗСУ від бійця, який воює у Бахмуті: військкомати, навчання, зброя, екіпіровка, забезпечення державою

Директор «Шахтаря» з маркетингу Олександр Мамалига захищає Україну зі зброєю в руках. На початку березня військовослужбовець ЗСУ потрапив у спецефір телеканалу «Апостроф TV» з Бахмута: «Долучайтесь до лав ЗСУ – і перемога буде за нами», – сказав Мамалига.

Олександр – львів’янин. У «Шахтарі» почав працювати з часів, коли клуб грав свої домашні матчі у Харкові.

«Основне завдання у клубі – долучення уболівальників до бренду, та заповнення стадіону. Команди у моєму підпорядкуванні займаються проєктами по Shakhtar Club, реалізації івентів, маркетингової складової і так далі», – пояснив Мамалига.

Після відео з Бахмута Ірина Козюпа написала Олександру, чи можна поговорити і написати його історію. Мамалига скромно відповів: «Я солдат та виконую завдання на Донбасі. У ЗСУ я не так давно, а хлопці воюють з перших днів».

Але запропонував поспілкуватися про мобілізацію та розповісти про свій досвід підготовки до війни. «Мені здається, багато людей мають хибне враження, що відразу після мобілізації вам видають гвинтівку і ви їдете на схід».

Вийшов дуже важливий і потрібний детальний гайд з купою цінних порад. Тому не пошкодуйте часу для його прочитання – можливо, комусь він стане в нагоді.

«Тільки не пишіть, що я якийсь герой. Я ніякий не герой. Пацани, які тут воюють з першого дня в окопах – оце справжні герої зі сталевими яйцями. Я долучився, бо вважаю, що це мій громадянський обов’язок».

«Ваша персональна зброя – це ваша остання лінія захисту і безпека»

У перші дні повномасштабного вторгнення Олександр відправив сім’ю за кордон до родичів, а сам приєднався до тероборони Львова.

«У мене є досвід і є своя зброя. Я тренувався здебільшого сам та частково у стрілецькому клубі, починаючи з 2014 року. Маю досить детальне розуміння зброї як системи, а також інвентаря, екіпіровки – того, що необхідно з точки зору бійця для виконання конкретних завдань.

Я зконтактувався зі своїми знайомими, і одразу прийшов в ДФТГ (Добровольчі формування територіальних громад) Львова.

До нас приїздили інструктори з певних країн, які нам показували, як робляться деякі речі: розвідка, зачистка, елементи бою у міських та польових умовах у складі підрозділу, мінування та мінна безпека і т.д.

Окремо стоїть перша медична допомога – це може не супер весело, але базові знання у вас мають обов'язково бути. З точки зору підготовки перебування у ДФТГ дало, напевно, більше, ніж курс молодого бійця в армії.

Хто думає приєднуватись до ЗСУ – краще це робити через призму ознайомлення функціональних завдань, які теоретично ви можете чи хотіли би виконувати у ЗСУ. Додатково: базове розуміння першої медичної допомоги на базі, наприклад, M.A.R.C.H., стрілецьких систем на базі АК чи AR (М4) також не завадять.

Вони видаються більшості військовослужбовців, але далеко не у усіх підрозділах. Перед тим, як ви поїдете на бойові, у вас буде нагода потренувати першу медичну допомогу, перевірити та пристріляти зброю.

Вам ваші нові колеги з досвідом можуть навіть сказати: «Ми артилеристи, ми завдаємо вогневе ураження 155 калібром. Нам калашмати (автомати Калашникова) – не знадобляться».

Але, незалежно від підрозділу, навіть тих, які знаходяться у тилу, та думки інших побратимів, чи навіть ваших командирів, якщо вам видали зброю, це означає, що вона вам може знадобитись.

Якщо у вас пів шансу або одна тисячна шансу зіткнутись з ворогом, ваша персональна зброя – це ваша остання лінія захисту і безпека. І вона має бути перевірена та приведена до бою.

Від цього може залежати ваше життя та життя ваших побратимів. Коли ці пів шансу зіграють, ви не будете пояснювати ворогу, що вам сказали, що калашмати не знадобляться. Важливо не ігнорувати деталі.

Це не означає, що вам необхідні тактичні курси зачистки приміщення за стандартами ізраїльських спецпризначенців. Армія це не тільки ССО, тут є і бухгалтерія, і забезпечення, та інші функції та позиції.

У вас можуть бути кардинально інші завдання, але розуміння, що робити зі зброєю, як вона працює, як правильно її налаштувати, як правильно з неї стріляти і так далі у вас все ж має бути.

Бо якщо людина вперше приходить і бере той же АК-74, то можуть бути нюанси. Траплялося багато випадків, коли був friendly fire (вогневий контакт проти своїх) навіть на полігоні через те, що люди не дотримувались базових правил поводження зі зброєю. А саме з цього варто починати – вони досить прості.

Є 4 правила поводження зі зброєю:

1. Завжди поводься зі зброєю як з зарядженою, незалежно від того, скільки разів перевірив затвор, від'єднав магазин і т.д.

2. Не направляй ствол у те місце, куди ти не хочеш вистрелити.

3. Дивись, що перед мішенню і за мішенню.

4. Ніколи не клади палець на спусковий гачок до того, як ти будеш стріляти.

«Краще попередньо дослідити, куди ви хотіли би потрапити. Військкомати не у всіх випадках допоможуть почати у тому роді військ, який вас цікавить»

У Львові окрім тренувань Мамалига з побратимами займалися охороною різних об’єктів.

«Спочатку ми охороняли лікарні, мости і т.д. Потім були такі об’єкти, як музеї, щось в центрі міста. Я не бачив, що роблю щось корисне. Весь цей час у мене було розуміння, що наш ДФТГ переформують і ми увійдемо у склад ЗСУ. Але сталось трохи не так. Ми зібрались з хлопцями і почали шукати, як нам самим долучитись до лав ЗСУ.

У таких випадках краще здійснити попереднє дослідження, куди ви хотіли би потрапити. Бо військкомати дуже сильно відрізняються між собою і, на жаль, не у усіх випадках можуть вам допомогти почати службу у тому роді військ, який вас цікавить.

Є такі, куди ти приходиш, і тобі кажуть: «Хлопче, у тебе немає досвіду, немає розуміння, краще залишайся на «гражданці».

А іншим поставили завдання набрати 300 людей під певну дату – і їм все одно, кого брати. Вони будуть ловити людей на вулицях та гребти усіх. Я персонально, дуже скептично ставлюся до ефективності такого підходу. Хоча можу помилятися.

Для багатьох військкомат це перший контакт з військовими. Це по суті структура HR (відділ кадрів), і якщо на першому кроці ви стикаєтесь з певним нерозумінням, це може значно демотивувати потенційних кандидатів. І замість долучення до війська ви отримаєте групу людей, яка буде приходити до військкомату з юристами або шукати в себе нові хвороби.

У цьому сенсі така ініціатива як «Гвардія наступу» – набагато краща, бо вона дає змогу людині плюс-мінус обрати, куди вона йде. Долучаючись до лав, ви отримаєте певні пільги, певну зарплатню, будете займатись тим, тим і тим. З моєї точки зору, це більш правильніший підхід до рекрутингу нових людей, оскільки вона апелює до позитивних сторін служби для громадян».

Олександр розповідає про свій алгоритм дій, як він потрапив в ЗСУ.

«Ми знайшли підрозділ, який, враховуючи наш досвід у ДФТГ, розумів, які завдання ми можемо виконувати. Безпосередньо підрозділ підготував запит на військкомат, згідно якого проходило офіційне оформлення до лав ЗСУ.

Процедура оформлення у військкомат, думаю, по всій території України однакова. Спочатку вони уточнюють ваші контактні дані, де ви вчились, що робили, чим займались і так далі. Вони заносять це у свою базу даних, а тоді направляють вас на медичний огляд.

Медогляд – це штука доволі суб’єктивна. Ви приходите до лікаря, і він вас питає: «У вас є якісь скарги на здоров’я?» Ви кажете, що немає, а він: «Окей, придатний». Якось так. У нашій невеликій групі людей, напевно, всі не пройшли б медогляд, але знову ж таки тут немає бійців, які на сто відсотків здорові. У кожного є якісь нюанси.

Після медогляду вони вже дають вам мобілізаційну повістку, і ви вже маєте прибути у розташування своєї частини. Це може бути постійний пункт дислокації (ППД), або вони можуть вам вказати прийти на конкретну точку збору, звідки вас доправлять на ППД. Не думаю, що це – принципове питання. Коли ви вже прийшли за мобілізаційною повісткою, вас ще мають оформити у цьому підрозділі.

В армії все ж є певна бюрократія – свої кадри, своя бухгалтерія, щоб вам нараховувались гроші, щоб ви були в частині і таке інше. Треба заповнити купу документів, щоб вас вже формально прийняли до лав ЗСУ.

Загалом, правильне оформлення дуже важливе, бо якщо виявиться, що щось не так, ви числитесь на ППД у Львові, а фактично виконуєте завдання на лінії зіткнення, то можуть виникнути проблеми як мінімум з нарахуванням премій за бойові.

Якщо ви працюєте у зоні бойових дій, у вас має бути відповідне бойове розпорядження від вашого командира. Загалом, усі ваші пригоди мусять бути зафіксовані, оскільки потім буде важко щось комусь довести».

«Я не брав плити і бронежилети, які мені видали в армії»

Наступний етап – екіпіровка і що треба про це знати.

«Те, що вам видає ЗСУ, наприклад, зимовий комплект взуття, одягу – ви в ньому не замерзнете. Воно достатньої якості, щоб ви могли виконувати свої завдання. Але є нюанси. В мене було частково своє екіпірування, і те, що мені видали – я поскладав його збоку.

Якщо ви виконуєте певні завдання, наприклад, патрулювання чи рекогностування (розвідка) місцевості для роботи, і треба швидко понизити силует, то він понижується за рахунок того, що людина стає на коліно або лягає.

Якщо ви стаєте на коліна без наколінників, то вони можуть як мінімум промокнути, якщо це сніг чи якась волога, або розбитися. І такі травми – ніби нічого, але якщо ви починаєте кульгати – ви не тільки губите свою мобільність, але і підводите своїх побратимів, загубивши певну дієздатність.

В усіх комплектах штанів, які мені видали у ЗСУ, наколінників або місця під них – немає. Тому на бойові виходи беру свою екіпу.

Я не брав плити і бронежилети, які мені видали в армії. Тут купа нюансів. Плити одного і того ж класу захисту можуть коштувати 50-150 доларів, в залежності від того, з чого вони зроблені (сталь, керамічна броня або надвисокомолекулярний поліетилен) та країни виробника, як Китай. А керамічні плити вироблені у США можуть коштувати $500 і більше доларів (наприклад, NIJ Level 4).

Також комплект плит може коштувати й $3000 доларів (плити Hesco серії 4800). І в цьому насправді треба розбиратись. Зазвичай при найвищому рівні захисту (NIJ Level 4) преміум ви платите саме за вагу плити, тобто легша плита коштує більше.

В ЗСУ з того, що я бачив, видають плити розміру Medium. Мені, наприклад, потрібен розмір Large. Вони трохи більші, трохи важчі, але моє екіпірування розраховане на плити розміру Large, і мені потрібні плити, які будуть такого розміру. Якщо таких немає, то це вже певна незручність.

Якщо я важу 90 кг, то зі своїм екіпіруванням я важитиму 117-122 кг. А кожний кілограм має значення. Тому я можу на індивідуальному рівні сам собі замовити і купити у Штатах плити, які будуть важити на 2,5 кг менше, ніж ті, що видають. При однаковому рівні захисту та більшій площі захисту.

Але вони будуть коштувати набагато дорожче. І для мене ця різниця має значення. Якби Міністерство оборони закупляло такі плити, я б хотів, щоб всі наші бійці мали можливість воювати з такими плитами.

І знову ж таки, ви не можете просто взяти свої плити та поїхати з ними на бойові. Бажано, щоб ваше тилове забезпечення перевірило ваші плити та дало відмашку у будь-якій формі, що ви можете використовувати ваші плити на бойових виходах.

Якщо вас підстрелять або травмують, а ви будете не в тій плиті, що видаються, – ви можете отримати додатково головної болі з медичної та бюрократичної точки зору.

Коли пишуть, що Міністерство оборони закупляє певне екіпірування чи апаратуру по певній ціні, треба розбиратися у кожній деталі. До прикладу, взяти бойові штани (combat pants). Бійці, які у темі, розуміють, що Crye Precision G4 FR combat pants коштують $300-400 за пару.

І уявіть собі, що МО анонсує, що закупляє бойові штани за $400. Усі диванні експерти та соцмережі зразу поженуть зраду і будуть клястися, що такий аналог вони пошиють у підвалі за $30.

Такі «аргументи» викликають сміх, бо є бойові штани, і вони коштують таких грошей, а наші хлопці воюють у варіантах за $20-30, які перетворюються на шмати досить швидко. Насправді, було б круто, якби всі наші підрозділи були екіпіровані на вищому рівні, але кожен покращений елемент екіпи коштує х2, х10 разів більше, ніж китайський аналог.

У той же час, я не за те, щоб жити «по-багaтаму». Дуже важливо розбиратись в деталях і будувати свій сетап (комплектацію форми) під свої завдання та місії.

У той же час, якщо сумнозвісні яйця коштують певну суму, а за них платять більше, то тут можуть бути питання. Якщо Мавік певної модифікації коштує $3000, а її продають за $5000 – то це питання, це проблема і це корупція».

«Не кажу, що я Джон Рембо, але я знаю, як стріляти зі своєї зброї»

Олександр відразу поїхав на фронт після мобілізації, але все було за домовленістю і власним бажанням. Ось його мотивація.

«Ми одразу поїхали у Донецьку область у Бахмут, щоб перейняти знання у тих підрозділів, які вже досить довгий час займаються роботою на лінії зіткнення. Тобто ми з першого дня розуміли, що у нас буде такий розвиток подій, і нам це було окей. Ми тренувались, готувались – і у нас була певна підготовка.

Ми розуміли, що нам не треба розповідати, як розбирається автомат Калашникова. Я взагалі не розумію, навіщо це робиться. Ясно, що треба вміти чистити зброю, але оце швидкісне розбирання та збирання – воно не допомагає. Головна ціль вашої стрілецької зброї – швидко і влучно стріляти та влучати, а не круто її розбирати.

Саме враховуючи основні цілі використання зброї – влучну стрільбу, та специфічні параметри ваших завдань, ви можете модифікувати свою зброю таким чином, щоб ви могли ефективніше виконувати свої бойові завдання. Обвішувати свій карабін усім чим можна – не варто.

Не кажу, що я супервлучний стрілець, Джон Рембо і так далі, але я знаю, як стріляти зі своєї зброї. Враховуючи цей досвід, я можу кастомізувати (адаптувати та налаштувати) автомат Калашникова, який мені видали, враховуючи ті нюанси, які потрібні саме мені. Без розуміння нюансів роботи та параметрів ваших завдань не варто займатись модифікацією виданої зброї».

Мамалига та його побратими долучилися до одного з підрозділів, які безпосередньо виконують завдання у Бахмуті.

«Атмосфера була дуже класна і хлопці нас дуже добре прийняли. Розповіли, як вони працюють, робили окремі вже детальні та специфічні тренінги. Коли ми вже самі поїхали на бойові завдання, то вони дуже допомогли.

З точки зору долучення до війська, єдине з моїх побажань – це робота у підрозділі з бойовим досвідом. Бо якщо ви долучаєтесь до підрозділу, у якого його немає, то знову ж таки є моменти, а здобування нових знань на війні інколи коштує крові.

Наприклад, ми виїжджаємо на бойове завдання, і є певний алгоритм дій, який описаний в документах підрозділу. Ви маєте розкласти певну апаратуру, щоб зробити певні дії. Але коли йде обстріл, і у вас немає нікого з бойовим досвідом, то такі нюанси, як швидко скрутити шнур, щоб покинути позицію, коли закінчився обстріл, дуже важливі.

Скручування шнура у вас може зайняти 30 секунд, а може 3 хвилини. Якщо це 3 хвилини, це на 2:30 хв більше, ніж вам потрібно бути у потенційно «засвіченому» місці – такі нюанси роботи загальні положення рідко описують. І коли тобі показують, як це можна швидко зробити, то ти не тупиш і робиш все швидко – але це фактор досвіду, окремої, ніби елементарної задачі.

Як результат, весь ваш невеликий склад, який вийшов на позицію, стає більш непомітним і більш ефективним. Вас не «палять», і ви можете активніше та безпечніше виконувати свої завдання».

«Не може бути такого, що вам видають гвинтівку, 3 набої, а все інше ви маєте здобути у бою»

Олександр щиро зізнається про свій досвід в ЗСУ – думав, що буде гірше.

«Те, що нас досить швидко привезли в Бахмут – це було погоджено з нами. Ми це зробили добровільно. Нам не сказали: «От вам Бахмут, їдьте туди». Коли ви долучаєтесь до ЗСУ – є різні підрозділи, різні військкомати і різні люди. Це все досить індивідуально. Деякі дуже просунуті, деякі – не дуже. Але в будь-якому разі вас мають підготувати.

Не може бути такого, що вам видають гвинтівку, 3 набої, а все інше ви маєте здобути у бою. Якщо хтось таке робить, ви маєте право сказати як солдат: «Чуваче, я, звісно, все розумію, але я не готовий на такі завдання».

Насправді, це злочинні накази. З легальної точки зору вони не можуть цього робити. Вас мають підготувати. Але з таким ставленням я персонально не зустрічався у ЗСУ. Люди та особовий склад – це головний ассет (ресурс), який за будь-яких умов треба зберігати».

Мамалига відзначає, що найважливіше – це моральна та психологічна підготовка до нової реальності.

«Ми зараз живемо в такому місці, де немає ні води, ні якихось базових побутових зручностей. Що стосується житла, то ясно, що це війна і тут не 5-зірковий готель «Каліфорнія». Тобто основна порада для молодого бійця з мого боку – бути максимально підготовленим з моральної точки зору.

Наприклад, ви приїжджаєте на місце розташування, і бачите, що немає туалету. І одразу настрій падає. Ще вчора ви ходили на стадіон, відпочивали, а сьогодні немає куди банально сходити в туалет. Таких моментів – купа, і головне не фокусуватись на часткових незручностях.

Стосовно контакту з ворогом та обстрілів, тут може бути паралель з єдиноборств: якщо ви виходите на спаринг проти суперника, ви розслаблені і не готові до того, що вас можуть вдарити, то навіть не важливо, наскільки сильний буде удар. Скоріше за все, ви посипитесь.

В фільмах показують, що коли настають труднощі, то герой піднімається і знаходить в собі сили. Ні. Коли ви потрапляєте у халепу – ви падаєте до найнижчого рівня своєї підготовки. У першу чергу, морально-вольової підготовки.

Наприклад, ви виїжджаєте на свій перший виїзд і не знаєте, що буде. Незнання, невідомість завжди викликає певний стрес. І якщо ви розумієте, що буде стрес, то ви можете поговорити з друзями, з тими, хто вже воює, як вони ставляться до цього.

Американці кажуть «Embrace the suck». Це означає «Так, буде не весело, але обніми та прийми ці обставини». Вікінги вірили в те, що їхня дорога у житті визначена заздалегідь. Тобто ти все одно від своєї кулі не втечеш, і переживати, що станеться завтра, немає ніякого сенсу, бо твій шлях вже визначений.

Всі ці приклади – різні підходи з точки зору психології, як люди можуть з цим жити і миритися. Але бажано звернути увагу саме на психологію: як реагувати на певні обставини, які можуть виникнути на війні. І підготуватися заздалегідь.

Зрозуміло, що до реакції першого контакту чи обстрілу ви не будете готові на 100%. Буде страшно, неприємно, але якщо ви приділите цьому питанню ваш час, тупити ви будете все ж менше, і ваша виживаємість буде вища».

Ще дуже важливою є фінансова підтримка, адже війна – це дуже дорого.

«З мого досвіду та в залежності від завдань, у вашій групі має бути людина, яка, наприклад, спеціалізується на медицині, безпілотниках, автомобілях, але найголовніша людина – це «банкір».

У ЗСУ вам видають те, що необхідно. Але є певні нюанси. Наприклад, в частині може не бути розкладачки. Ви заїжджаєте на позицію, і якщо ви просто лягаєте на каремат на якусь брудну підлогу, то це може бути зручно перші півгодини. Потім воно промерзне. І, знову ж таки, ви не відновитесь у достатній мірі і як результат не зможете ефективно виконувати свої завдання.

А розкладачка за 1000 гривень вирішує ці питання. Тому добре, якщо є нагода докупити якісь речі. Як би смішно це не звучало, але у вас має бути фінансова допомога. Можливо, від ваших родичів чи знайомих, бо без цього досить важко.

Якісь банальні речі треба швидко отримати, і вони, насправді, роблять різницю. Ваш комфорт та зручність – це ваша бойова ефективність та відповідальність. Це дуже важливо для розуміння людей, бо війна на індивідуальному рівні – це супердорого».

«Я не бачив свою дитину вже рік. Таку штуку не пробачають і не забувають»

Говоримо про глибокі речі – вибір йти на війну, ставлення до чоловіків, які не воюють, і що не можна забути та пробачити ворогу.

«Моя мотивація дуже проста – я долучився до лав ЗСУ, тому що наші північні сусіди віроломно напали на нас. Це несправедлива війна. Вони вбивають наших людей і дітей. І я розумію, що можу бути корисним на полі бою. Я розумію, що у мене є певний досвід і що в мене вистачає фізичної підготовки, щоб робити якісь речі, які банально потребують фізухи.

Казати, що «всіх під ружжо», що всі, хто не воює – боягузи, і вони мають йти воювати… З моєї точки зору, це не дуже коректно. Чи хотів би я бути у секції з людьми, які не хочуть тут бути? Напевно, що ні.

Якщо людина не хоче тут бути, то вона не буде вдаватись у деталі навчання. А якщо вони не будуть вдаватись в деталі, то десь затуплять, а це ставить під загрозу не тільки їхні життя, але й тих людей, які поруч з ними.

Армія – це не індивідуальний, а командний вид спорту, так би мовити. Це взаємодія всередині вашої невеличкої групи людей, взаємодія з іншими підрозділами, з тими людьми, хто позаду і так далі.

Ефективнішим підрозділ роблять навіть не вогневі засоби, а ефективна комунікація. Якщо налагоджена комунікація, якщо є розуміння, де противник, як, хто там і скільки його – це вже більше, ніж половина успіху.

Я не бачив свою дитину вже рік. Я зідзвонююсь з дитиною і спілкуюсь з нею, але це кілька хвилин. Таку штуку не пробачають і не забувають. Вони прийшли сюди, порушуючи всі закони. Вони думали, що це їм нічого не коштуватиме.

Але хтось має дати їм відсіч. І я, враховуючи свій фізичний стан, певні навички, буду більш підготовленим і ефективнішим у цій справі, ніж, можливо, ті люди, у яких є бажання, але вони з певних причин не можуть виконувати ці завдання.

Я не хотів би воювати з людиною, яка не хоче тут бути, бо це і моя безпека, і моїх побратимів. Стосовно людей, які хочуть, але фізично не можуть з якихось причин, то, якщо у них є робота, краще, щоб вони допомагали у тилу, бо це дуже важливо.

Оця роль «банкіра» насправді суперважлива. Це не іграшки. Дуже багато для нас роблять наші знайомі і волонтери. Без цього було б набагато важче.

А справжні герої – це піхота. Це люди, які день у день тримають ворога і день в день виходять на позиції. У них balls of steel (сталеві яйця), як то кажуть».

«ЗСУ – це організація, якій більше всього довіряють українці»

Не так давно голова української розвідки Кирило Буданов провів аналогію з футболом і сказав, що у нас зараз рахунок 1:1 і йде 70-та хвилина. Цікавлюся, як Мамалига оцінює загальну ситуацію на фронті.

«Я не хотів би коментувати наших командирів. У них значно більше інформації, бо солдат на полі бою бачить тільки свою вузьку частину бойового зіткнення. В одному місці ситуація може бути одна, в іншому – кардинально інша. У них, напевно, більше інформації. У них є системи, які допомагають бачити поле бою повністю, без туману війни.

Те, що військове керівництво зробило на даному етапі – це все-таки, напевно, позитивно з точки зору того, що можна було зробити. Я не є суперпрофесійним військовим, і мені важко оперувати інформацією в тій галузі, в якій я не є експертом. Але власні враження позитивні, ми точно не складемось і не програємо цю війну.

До повномасштабного вторгнення в рамках клубу ми робили дослідження. І ми бачили, що ЗСУ – це організація, якій більше всього довіряють українці. Я думаю, що з того моменту ця довіра ще більше зросла».

Запитую про Україну після нашої перемоги та війни.

«Головне – не скотитися в корупцію, корупційні схеми, скандали і так далі. Треба будувати правову країну, яка буде базуватися на верховенстві права. Усі мають бути рівні перед законом. Це одна з основних речей, яка має бути в країні. Якщо це вдасться зробити, і якщо посадовці будуть працювати на людей, тоді це таке бачення держави, в якій я хотів би жити.

Проблема війни в тому, що люди, які мають найменші можливості, найменші доходи, більше за інших потерпають від неї. Це несправедливо, і ми не маємо морального права повторити це ще раз.

Одна з найскладніших речей у Збройних силах, яку треба успішно вирішити – це транзицію (перехід) від цивільної людини до військового. Зараз дуже багато в інтернеті, я навіть сьогодні дивився деякі пости у Фейсбук, що хлопці, які воюють вже рік, мають таке бачення, що вони ніби тримають двері і дають можливість, щоб ті люди, які у тилу, підготувались, а не йшли на війну непідготовленими.

А коли вони бачать, що їх не ротують… Знову ж таки, це бачення конкретної людини. Деякі бійці кажуть, що ротація потрібна, вони чекають, що люди, які зараз у тилу, підтягнуться. І це переходить в таке, типу: «Якщо ти мужик, то підеш в армію. Якщо не мужик – не підеш». Вони 100% мають право таке казати, але з іншого боку, з боку цивільних людей, які ще не в ЗСУ, це не мотивація для них, а скоріше відторгнення.

Їх потрібно мотивувати зовсім іншими речами: «плюшками», позитивними якостями. Розповідати, що це не та ситуація, коли ви приходите у військкомат, і вже післязавтра їдете у Бахмут і сидите в окопі. Такі речі трапляються, але це скоріше винятки, ніж норма. І це треба доносити. Це одна з найскладніших речей з точки зору рекрутингу нових бійців до ЗСУ. Знову ж таки, я не претендую на істину в останній інстанції».

«Сподіваюсь, що в осяжному майбутньому ми повернемось на «Донбас Арену»

Запитую в Олександра, чи є на війні місце для футболу. Тим паче, що цього євросезону «Шахтар» творив неймовірні і навіть історичні речі. Останній матч з «Фейєноордом» трохи шокував, але загальної картини не зіпсував.

«Якщо ми виїжджаємо виконувати завдання, і я не дивлюсь матч наживо, то переглядаю його вже у записі. Це допомагає трохи відволіктися, переключитись на щось інше, не думати про певні речі з точки зору тієї роботи, яку ми робимо. Це допомагає відновитись швидше до наступного завдання.

Паралельно я зараз працюю з нашими колегами у клубі над новими проєктами – це також допомагає відволіктися трохи. Думаємо про наших вболівальників і сподіваємось, що вже скоро запустимо деякі речі, які будуть цікаві нашим фанатам. Коли є нагода, я стараюсь бути в курсі і допомагати так само і в клубі».

Війна дуже сильно українізувала український футбол – і «Шахтар» зокрема. Від інтерв’ю футболістів українською – до відмови від російської версії сайту.

«Ми є українським клубом – ніхто не буде сумніватись в цьому. Сподіваюсь, що в осяжному майбутньому ми повернемось на «Донбас Арену». Якби у клубу були проросійські погляди, то я б не працював тут. Такі речі, які зробили росіяни на нашій землі – вони не пробачаються і не забуваються. Всі люди, з якими я працюю у клубі, мають повне розуміння, навіщо ми це робимо і для кого.

Соціальна команда «Шахтаря», яка займається різними соціальними активностями – дуже великий респект їм. Вони роблять велику роботу. Ви знаєте, один з проєктів – шелтер на «Арені Львів».

Це важка робота, бо у шелтері ви не працюєте з людьми, які приїхали на відпочинок. Це люди, які багато втратили. Деякі втратили дім, деякі – рідних. Це важка психологічна тема, емоційна складова, з якою наші хлопці та дівчата на «Арені Львів» працюють кожен день».

До повномасштабної війни Олександр займався, зокрема, роботою з вболівальниками. Нещодавно була дискусія, чи варто відкривати стадіони УПЛ для фанатів в умовах активних бойових дій та військового стану.

«Це складне питання. Зараз хлопці сидять в окопах, а інші люди, які могли б їх ротувати, будуть сидіти на стадіоні… З етичної точки зору тут дуже багато нюансів.

З іншого боку можна сказати: окей, якщо ми повертаємось до гри з глядачами, то ті люди, які приходять на стадіон, платять нам гроші, а гроші ми передавати на ЗСУ. Є за і є проти.

Але основне питання, це все ж питання безпеки – чи можемо ми чи УАФ гарантувати, що під час футбольного матчу не «прилетить» на стадіон – думаю, навряд. Знову ж таки, я не приймаю рішення на цю тему, це зона відповідальності асоціації. Моя думка – ми маємо забезпечити абсолютну безпеку уболівальникам в першу чергу. Це наше моральне зобов’язання перед уболівальниками».

«Люди мають розуміти – якщо ви офіційно йдете за мобілізацією в ЗСУ, то вже до перемоги»

Запитую, чого зараз не вистачає українській армії.

«Це залежить конкретно від підрозділу. Якщо ви спитаєте у артилеристів, то їм завжди бракуватиме снарядів, спитаєте у танкістів – танків. Не всі люди розуміють, наскільки насправді дорого класно екіпірувати одного бійця.

Не вистачає мавіків. Це комерційна штука, але вона дуже сильно допомагає на передовій бачити, що відбувається. Бо коли ви сидите в окопах, вас постійно утюжать, кожен день щось прилітає, і у вас немає ситуаційного розуміння, хто де є.

Наприклад, підуть чутки, що там хтось підійшов, але у вас немає конкретного розуміння. Це дуже сильно морально тисне на вас, як на рядового бійця, бо ви просто не розумієте, що відбувається.

Тому якісного спорядження насправді багато не буває. Це стосується як приладів нічного бачення, тепловізорів, мавіків, інших типів БПЛА, так і всього іншого, в тому числі індивідуального захисту. Але, насправді, ситуація з забезпеченням саме ЗСУ нормальна, привозять нам все вчасно, годують якісно –  краще, ніж моя колишня :).

Також люди мають розуміти, що якщо ви офіційно йдете за мобілізацією в ЗСУ, то вже до перемоги. Ми всі, мій squad (загін) розуміємо, що не вийдемо звідси до нашої перемоги. Це не таке, що 3 місяці випробувальний термін, а потім ти вирішив, що це тобі не дуже подобається, і ти пішов назад. Це так не працює.

Перед тим, як людина зважується на цей крок, вона має розуміти, що це така робота, яка не завжди приємна, і навіть переважно не є приємною. І треба розуміти, що це до перемоги.

Найголовніше – як і в будь-якій роботі в будь-якій організації, потрібно напрацьовувати нові скіли (навички). Повірте, копати окопи під міни в 30-градусну спеку на задубілій землі лопатами – це таке. Але це треба робити і треба себе пересилювати.

Керування дронами – це зараз популярна тема. Є різні програми, волонтерські організації, які готують пілотів. Але основне ви маєте розуміти, що коли ви йдете на нову роботу, то ви маєте вчитися самі. І вчитися якісно.

Це не як в школі – якщо вам не подобається математика, то ви малюєте картинки, поки вчителька щось розповідає. Тут від вашої підготовки, навчання, бажання вчитись буде залежати не тільки ваше життя, а й життя ваших побратимів.

Тому це дуже важлива частина, яку варто розуміти і йти вперед до неї не тільки, коли ви долучаєтесь до лав ЗСУ, а в принципі до будь-якої роботи. При отриманні нових знань та інформації використовувати критичне мислення, як би банально це не звучало.

До 24 числа люди казали: «От понакупляють зброї, нап’ються і всіх постріляють». Ви можете піти в магазин і купити автомат Калашникова взагалі без проблем. У нас можна купити легально снайперську гвинтівку 50-го калібру, яка буде стріляти на 1,5 -2 км.

Чи варто мати зброю? З мого боку це так само як з підготовкою до ЗСУ – моральною, психологічною, тактичною, фізичною – краще мати всю цю підготовку і не використовувати її, ніж одного дня вона вам знадобиться, а ви скажете: «Хлопці, зачекайте, я підучусь, а тоді будем воювати».

Я долучився до ЗСУ, щоб виграти цю війну. Не для того, щоб програти її. Всі бійці, які зі мною, долучились саме з такою мотивацією. Ми маємо виграти цю війну, і все. Інших варіантів у нас немає і ми доведемо цю справу до переможного кінця».

Автор — Ірина Козюпа

* * *

Стати членом УАВЗ

Допомогти УАВЗ