Чому нарізна гільза не стала альтернативою нарізному стволу
Ще в 1878-му році, коли щосили йшла російсько-турецька війна, на території Росії почали випробовувати кулю і відповідну рушницю, розраховану під систему Енгеля.
У той період зброяр зі Швеції представив російському відомству якісну гладкоствольну рушницю казнозарядного типу, розраховану під патрон із гільзою з металу, яка мала дуже оригінальну конструкцію. На внутрішній поверхні дульця гільзи розташовувалися нарізи.
Сама по собі куля була виготовлена з досить м'якого свинцю, а обгортка - з паперу, за рахунок чого боєприпас мав досить сильно обертатися під час руху в дульці гільзи. Таким чином планувалося обійтися без нарізів усередині ствола.
Конструктори були впевнені, що це дозволить реально здешевити виробництво стволів. Крім того, зміни у конструкції мали зробити простішим догляд за зброєю, значно збільшити міцність і живучість виробу. Крім того, гладкоствольні рушниці, які були в запасі, якби все пішло за планом, могли б з легкістю переробити під цей патрон.
Відмінною рисою гільзи Енгеля є потовщені стінки, а також дюжина нарізів, глибина яких становить приблизно 2,5мм. Їхня ширина приблизно вдвічі більша за ширину полів, їхній крок становить майже сімдесят міліметрів.
Зазначимо, що маленький крок нарізів легко пояснити, якщо звернути увагу на різницю швидкостей кулі під час початку руху, а також у момент вильоту зі звичайного нарізного ствола.
За стійкість кулі до механічних пошкоджень під час руху в настільки крутих нарізах відповідала відносно невелика швидкість руху боєприпасу в дульці гільзи. Довжина гільзи Енгеля трохи більша, ніж у гільзи берданівського патрона, приблизно на 3,05 міліметра. Зате маса в 1,5 раза більша, 15,3 грама замість 10,2 г.
Сама куля Енгеля виявилася трохи легшою за берданівську (21,32 г). Підвищену увагу варто звернути і на заряд (4,46 г), який також менший, і на діаметр кулі - він на 0,51 міліметра більший.
Додатково зауважимо, що у патрона був відсутній просальник - чашечка з лляного паперу, наповнена стеарином або віджатим яловичим салом, призначеним для змащення каналу ствола під час пострілу, через що легше відстає нагар і не відбувається засвинцювання.
Нарізна гільза
Реалізувати цей принцип вдалося з успіхом. Під час стрільби на відстані від двохсот до двох тисяч кроків нова гладкоствольна рушниця від Енгеля в плані купчастості бою змогла на кілька пунктів обскакати гвинтівку Бердана.
Під час випробувань приємно змогла вразити і початкова швидкість куль. Якщо говорити про рушницю Енгеля, то цей показник становив 425 метрів на секунду, а у гвинтівки Бердана - 423 метри на секунду.
Під час численних випробувань у присутності комісії було виявлено вражаючі характеристики рушниці Енгеля в плані балістики. Усе це свідчило про практичність цієї системи, а також про реальну можливість, якщо йдеться про ці калібри, вести стрілянину без нарізів у стволі.
Втілити в реальність цей принцип у більш великих калібрах насправді навіть легше. Але варто відразу звернути увагу на один важливий нюанс. Настільки гарний бій рушниці Енгеля був забезпечений найпростішим димним берданівським порохом.
Основна проблема полягала в тому, що він досить відчутно забруднював ствол. Ба більше, у боєприпасу був відсутній такий важливий елемент як просальник. Натомість берданівські боєприпаси виявилися цілком штатними, казенного зразка і були оснащені просальником.
Але навіть з огляду на відмінну купчастість стрільби і вражаючі тактико-технічні характеристики, ця ідея не мала широкого поширення, оскільки патрони були складними у виробництві та мали високу вартість, що зводило нанівець всі їхні переваги порівняно з класичною нарізною зброєю.
Крім цього, нарізні гільзи не можна було використовувати з бездимним, більш "різким" порохом, що давав значно більший тиск, стрибок якого в момент займання міг просто розірвати гільзу.
* * *