Чоловік зберігав вдома зброю. Верховний Суд вирішив, що його дії слід розцінювати як крайню необхідність

Ілюстративне фото

Як зазначив Верховний Суд, обвинувачений вказав, що в березні 2022 року працював на забезпечення сил територіальної оборони Збройних сил України, зброю отримав від військових на блок-пості в Київській області з метою відсічі збройній агресії російської федерації, тобто фактично за умов, що мають ознаки стану крайньої необхідності.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду 4 травня 2023 року виніс постанову по справі №760/6265/22, в якій вказав, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки доводам обвинуваченого про те, що він, будучи волонтером, працював на забезпечення сил територіальної оборони Збройних сил України, отримав зброю і боєприпаси від військових у лютому – березні 2022 року з метою відсічі збройній агресії рф.

ВС наголосив, що в разі підтвердження таких заяв ці дії особи слід розцінювати як крайню необхідність, що відповідно до ч. 1 ст. 39 КК України не є кримінальним правопорушенням.

Обставини справи

За вироком Солом'янського райсуду Києва від 12 липня 2022 року чоловіка засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки; за ч. 1 ст. 310 КК до покарання у виді арешту строком на 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК чоловіка звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 1 рік 6 місяців та покладено обов`язки, передбачені п. п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Згідно з вироком суду чоловіка визнано винним у тому, що він придбав та зберігав за місцем проживання без передбаченого законом дозволу виявлені під час обшуку вогнепальну зброю, бойові припаси та вибухові пристрої, а саме: автомат моделі «АК-74», калібру 5,45х39 мм, автомат моделі «АК-74», калібру 5,45х39 мм, 141 патрон, калібру 5,45х39 мм, 22 патрони, 12 калібру, запали до ручних гранат у кількості 4 шт. УДЗ та 2 запала УЗРГМ-2, гранати РГО у кількості 2 шт., гранати РГН у кількості 2 шт., гранату РГД-5 у кількості 1 шт., гранату Ф1 у кількості 1 шт.

Крім того, чоловік у невстановлені слідством дату та час, за місцем свого проживання, незаконно посіяв і виростив 11 рослин конопель, які містять наркотичні засоби та психотропні речовини.

Вироком Київського апеляційного суду від 8 грудня 2022 року вирок районного суду в частині призначеного покарання - скасовано. Ухвалено свій вирок, яким чоловіка засуджено:

• за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки;

• за ч. 1 ст. 310 КК до покарання у виді арешту строком на 3 місяці.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим чоловіку призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

У касаційній скарзі захисник просив змінити вирок апеляційного суду та застосувати положення ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд вирішив, що суд першої інстанції допустив істотне порушення кримінального процесуального закону, яке перешкодило ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Так, відповідно до положень ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, допит обвинуваченого здійснюється обов'язково, крім випадку, якщо він відмовився від давання показань, та випадків, передбачених ч. 3 ст. 323 та ст. 381 КПК.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що повне визнання вини, незаперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України.

Проте, зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд порушив вищенаведені вимоги процесуального закону.

Так, під час допиту обвинувачений хоча і визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, однак надав показання щодо кримінального правопорушення, які суттєво відрізнялись від тих фактичних обставин, що були зазначені в обвинувальному акті і в подальшому визнані судом доведеними.

Зокрема, обвинувачений вказав, що в березні 2022 року працював на забезпечення сил територіальної оборони Збройних сил України, зброю отримав від військових на блок-пості в Київській області з метою відсічі збройній агресії російської федерації, тобто фактично за умов, що мають ознаки стану крайньої необхідності.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 39 КК не є кримінальним правопорушенням заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

В той же час, відповідно до змісту обвинувального акту чоловіку інкримінувалося те, що він придбав і зберігав вогнепальну зброю, бойові припаси та вибухові пристрої отримані незаконно, за невстановлених обставин і у невстановлений час, тобто за відсутності небезпеки, що безпосередньо загрожувала правоохоронюваним інтересам особи, суспільства і держави.

За таких обставин суду першої інстанції слід було повернутись до обговорення питання про визначення обсягу доказів та встановлення порядку їх дослідження, оскільки наявність вищезазначених протиріч свідчить про те, що обвинувачений фактично оспорював обставини вчинення злочину і суд мав розглянути кримінальне провадження в загальному порядку, а не застосовувати процедуру, що визначена ч. 3 ст. 349 КПК.

Крім цього, місцевим судом допущено порушення вимог ст. 374 КПК. Так, відповідно до ч. 3 вказаної норми у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Кваліфікуючи дії особи як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, місцевий суд зазначив, що окрім іншого обвинувачений незаконно придбав та зберігав вогнепальну зброю моделі «IDEI SP 686», 15 калібру (? - Ред.), яка за висновком експерта належить до гладкоствольної мисливської зброї, тобто не є предметом злочину, що передбачений ч. 1 ст. 263 КК.

Вказані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, і є підставою для скасування вироку, оскільки цим не погіршується його становище.

Зважаючи на те, що суд апеляційної інстанції при перегляді рішення місцевого суду зазначені порушення не усунув, чим також порушив вимоги ст. 370 КПК України, тому вирок апеляційного суду, також підлягає скасуванню.

При новому розгляді суду першої інстанції необхідно врахувати наведене, розглянути кримінальне провадження в загальному порядку, зокрема детально дослідити докази як щодо обставин, з якими фактично не погоджувався обвинувачений, так і тих, що виключають злочинність діяння, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, та прийняти законне і обґрунтоване рішення, зазначив Верховний Суд.

Отже, ВС касаційні скарги задовольнив частково. Вирок Солом'янського райсуду та вирок Київського апеляційного суду скасував та призначив новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

Автор: Наталя Мамченко

* * *

Стати членом УАВЗ

Допомогти УАВЗ