Сорок сім месників
Асано Наґанорі готується до сеппуку
Японія подарувала світу один з найбільш яскравих зразків вірності та військової відваги. Мова йде про сорок сім самураїв, що помстились за свого хазяїна.
В 1701 році, в Японії, даймьо Асано Наґанорі займався прийняттям послів імператора, котрі приїхали в Едо, сьогунську столицю. Там його образив старовинний ворог Кіра Йосінака, після чого Наґанорі порушив заборону на оголення меча в Едо та поранив кривдника.
Майно Асано Наґанорі було конфісковано центральною владою, а сам порушник наказів був зобов’язаний вчинити сеппуку – ритуальне самогубство. Піти проти наказу сьогуна даймьо не міг.
Самураї, що лишились без свого хазяїна, без землі, без грошей, вирішили помститись винному в смерті Асано Наґанорі. Всі сорок сім вояків розуміли, що будуть приречені на смерть навіть у випадку успіху, але не могли вчинити інакше.
Для втіленні плану помсти самураї стали монахами, торгівцями, а Оісі Кураносуке, радник даймьо, навіть розлучився та став вести розгульне життя. Кіра Йосінака заспокоївся, переконавшись, що мститись йому не будуть, і зменшив свою охорону.
Месники, тим часом, готувались до вбивства, вивчали маєток Йосінаки, таємно звозили зброю в Едо. В річницю смерті Асано Наґанорі сорок сім самураїв напали, після сигналу барабанів, на маєток Кіри Йосінаки. Було вбито 16 та поранено більше ніж 20 ворогів.
Власник садиби, тим не менш, встиг сховатись у внутрішньому дворі з жінками та дітьми. Після тривалих пошуків месники знайшли винуватця смерті свого хазяїна. Оскільки Йосінака був самураєм, до нього звернулись з повагою, і запропонували йому самому зробити сеппуку. Отримавши відмову, Оісі Кураносуке сам вбив Йосинаку, відрубавши тому голову.
Сорок сім самураїв нападають на маєток Кіри Йосінаки
Після того трофей віднесли на могилу Асано Наґанорі в монастирі Сенгаку-дзі, і клятва помсти була виконана. Тим часом наймолодший самурай був відправлений в маєток загиблого даймо Наґанорі з радісною новиною.
Влада попала в скрутне становище. Самураїв треба було покарати, але народ був на боці месників, сьогун отримав багато звернень з проханням помилувати хоробрих воїнів. До того ж, їх вчинок відповідав бусідо, кодексу воїна. Зрештою, сьогун дозволив сорока шести самураям зробити сеппуку, як справжнім воякам, а не відправив їх до ката, як злодіїв. Одному самураю було дозволено лишитись живим, і він прожив до 78 років.
Ритуальне самогубство було скоєне 4 лютого 1703 року, після чого самураїв поховали в тому ж самому монастирі Сенгаку-дзі, біля могили їх даймьо. Після смерті тут був похований і останній, сорок сьомий, самурай. Одяг та зброя, за легендою, й досі зберігаються монахами, а могили самураїв стали культовим місцем для мешканців Японії.
Могили самураїв-месників
Здається, до чого тут зброя? А відповідь проста. Саме люди, що з дитинства звикли до меча, можуть демонструвати таку відданість та честь. Саме зброя допомагає формувати в людині найкращі риси характеру. Навряд чи серед людей, позбавлених такого вихователя, як зброя, можливі такі випадки. Принаймні, мені так здається.
Дякую за гарний та вчасний допис. На жаль в сучасному світі нівелюють поняття "відданість" та "служіння", на яких насправді цей світ і тримається.
Але, як на мене, то зброя не первинна. Зброя без воїна - шмат заліза, зброя - це продовження воїна.
Воїн без зброї - теж якось не дуже) Саме завдяки зброї, поваги до неї, воїн і розумів, що таке честь. Хіба не так?
Не зовсім. Воїн починається з духу і певного світогляду, а продовжується у зброї. Маючи зброю, розуміючи зброю, воїн розуміє і свою відповідальність, яка і є часткою честі (честь без відповідальності - порожній звук НМСД), а отже певною мірою і своє призначення. Вбиває ж не зброя, а людина. Зброя може бути в руках у воїна, а може бути в руках і вбивці, для якого честь і відповідальність поняття чужі, а інколи і смішні.
Може якось сумбурно висловився, але якось так.
Нє, ну ясно, що зброя - лише зброя ) Але для самурая то святе.
Ну не тільки для самурая :) Культ зброї притаманний багатьом культурам.
Так, звичайно. Але так, як в Японії, навіть не знаю, де ще.
Ви ж самі викладали кілька статей щодо холодної зброї різних народів. Ті гурки, касти кшатріїв (до речі там ТААААКИЙ культ зброї в певних групах, що самураї курять в стороні) і т.д.:) Всі ці історії про Ескалібур та казки про Меч-кладєнєц. Наша історія та культура також може дати поживу для роздумів.
До речі, в Японії після 2-ї світової свідомо викорінювали самурайські традиції. Тому говорити про поголовний культ наразі не доводиться також.
Кшатрії, наскільки я пам"ятаю, трохи не те. Японці значно прагматичніші, у них нема такої повернутості на релігії. Хоча, можливо, я просто багато чого про кшатріїв не знаю.
Наші казки та легенди... навіть не знаю, вони скоріш про людей, а не про зброю.
В Японії поголовного культу, звісно, нема. Але, здається, це єдина країна, де член уряду робив собі сеппуку після звинувачень в свій бік ) Хоча це й не підтвердженний факт, як я розумію.
Культ меча породил этику меча и относящиеся к нему строгие законы, нарушение которых смывалось только кровью. В дом самурая с длинным мечом за поясом мог войти только глава клана (т.е. даймё) или буси, стоящий рангом выше хозяина, причём оружие вошедшего клали на подставку для меча невдалеке от гостя. Во всех других случаях меч следовало оставлять в прихожей, иначе это могло быть расценено как оскорбление. Большой меч вынимали из-за пояса и клали, становясь на колени для обычного приветствия, по правую сторону от себя. Тем самым демонстрировалось доверие к хозяину и доброжелательность, ибо меч трудно было вытащить из ножен с необходимой быстротой. Если же хозяин держал свой меч на полу слева, это говорило о его явном недружелюбии к незваному гостю.Так же строго следили за обнажением клинка, который можно было вытащить из ножен только тогда, когда владелец меча или коллекции мечей хотел показать лезвие другу. Похвалить меч, рассматривая наполовину вынутый из ножен клинок, означало пролить бальзам на душу хозяина, доставить ему величайшее удовольствие. Обнажённый меч (сираха или хакудзин) означал враждебность и разрыв дружбы. Если владелец меча всё же хотел показать весь клинок, то он отдавал оружие другу с тем, чтобы тот сам с многократными извинениями и комплиментами по полагающемуся этикету вынул меч из ножен.В напряжённой обстановке притронувшись к мечу, можно было спровоцировать инцидент. Если самурай видел, что сосед поглаживает или поворачивает рукоять своего меча, он немедленно обнажал клинок. То же самое происходило, если в тесноте сосед невежливо отпихивал мешающие ему ножны, то есть допускал неподобающее обращение со святыней. Прямым вызовом на поединок служило бряцание гардой о ножны, для чего надо было слегка выдвинуть лезвие и затем отпустить. Человек рассеянный, допустивший подобный жест в минуту задумчивости, рисковал быть разрубленным на две половинки без всякого предупреждения.Самурай никогда не расставался со своими мечами, они всегда занимали самые видные места в его доме: в специальной нише (токонома) в главном углу комнаты на подставке для мечей, называемой "татикакэ", или "катанакакэ", Ночью мечи клались в изголовье на таком расстоянии, чтобы их можно было легко достать рукой.
Подібні закони "пишуться" кров"ю, як і всі військові статути. Власне це лише підтверджує озвучену мною тезу про "відповідальність" воїна-власника зброї - кожен порух зброєю може призвести до чиєїсь смерті.
Ай да самураи! Треш и угар - наше все в деле усыпления бдительности противника!
Одного не пойму - какой еще "народ" вступился за самураев? Крестьян за попытку обладания оружием, вроде убивали без суда и следствия. Они этих самураев, по идее, ненавидеть были должны.
Хотя могу ошибаться, конечно, сам не был.
мещане, другие самураи, да и монахи в то время были весьма активны )
У них бы за короткостволом не заржавело! )
Сейчас у них все плохо. оружие даже охотничье не купить (
Да таким орлам и не надо!
С клинковым оружием тоже горе ( Жаль мне как-то японцев. на 120 млн жителей около полумиллиона охотничьих ружей и винтовок. грустно (
Вот то-то и оно.
Сверххрабрые японцы оказались у разбитого корыта,
а граждане нашей страны могут владеть самозарядными дробовиками с магазинами неограниченной емкости и
такими же снайперскими винтовками.
Да, это короткоствол и не автомат.
Но тоже как-то неплохо.
Японцы все же уникальный народ. Явно с другой планеты.
Ага. Маленькие, да удаленькие ) И у них есть чему поучиться. Не всему, конечно, но есть моменты.
Ямамото Цунетомо у своїй книзі "Хагакуре", яка вважається наріжним каменем бусідо, зазначав, що цей вчинок не повністю відповідає ідеалам самурая. Самурай має прагнути лише одного - смерті. Тому планування і зволікання з помстою - не гідний вчинок. Вони мали кинутися у бій одразу, як тільки дізналися про загибель господаря і гідно загинути. Це - Шлях самурая.
Я зустрічав і інші оцінки їх вчинка ) Але ще раз запитаю у мого знайомого японофіла.
Я приверженец самурайского кодекса чести Буси – до, приведу ряд выдержек, которых я стараюсь придерживаться;
Цепляться за жизнь, когда пришла смерть недостойно настоящего воина.
Если готов убивать, значит, готов и умирать.
Душой самурая был его меч, профессией - война, занятием – воинские искусства. Меч может понадобиться раз в жизни, а носить его надо каждый день. Если вытащил меч – руби.
Истинная храбрость заключается в том, чтобы жить, когда правомерно жить, и умереть, когда правомерно умереть.
И если все же враг застиг тебя врасплох, и ты не знаешь, что делать, делай шаг вперед. Лучше умереть в бою и прославить свое имя храбростью в памяти потомков, чем ославить его трусостью и тем самым опозорить весь свой род. Воин не просит пощады, он просто умирает в бою. Первая заповедь самурая гласит: никогда не вступай в бой без благородной цели или если тебе не угрожает смертельная опасность.
Предупрежден – значит вооружен.
Воины только тогда становятся близкими друзьями, когда они заглядывают друг другу в сердце.
Жизнь заключается в сегодняшнем дне, завтра – сплошная неопределенность, поэтому воспринимай каждый свой день, как последний и делай все от тебя зависящее для исполнения своего долга.
Любая крайность рождает проблему. Если никто не спрашивает вашего мнения, и не просит о помощи, лучше не вмешивайтесь.
Не хочешь сказать правду – храни молчание.
Посмотрите фильм 13 убийц там ставиться интересный вопрос, что важнее сохранить преданность кодексу самурая превратившись в безропотного преданного пса или убить извращенца сегуна совершив нравственный поступок. В современной Украинской истории есть такой пример; майор Мельниченко. Все мы понимаем все, что он сказал, это - правда так работает наша власть. Он нарушил кодекс преданности хозяину, но открыл его безнравственную сущность (а может ли вообще власть быть нравственной?) своего хозяина, а его сослуживцы и досе как преданные псы защищают своего хозяина. Их тоже понять можно, нельзя кусать кормящую руку. Ты либо нравственный, но голодный, либо безнравственный, но сытый. Мельниченко остался нравственным и сытым, продав информацию конкурентам.
Не знал что гопники из кодекса Бусидо питались :)))
Достал нож - режь!
Смысл правила «Вытащил меч – руби» отвечать за свои слова и никогда просто так не угрожать. Я встречал в своей жизни достаточное количество «бакланов», которые с пеной у рта угрожали убить, но ни когда не исполняли своих угроз. Настоящий воин ни когда не угрожает, он может только предупредить (сделаешь то то убью), и если сказал, будь те уверены сделает. Воин с детства обучается презирать смерть, а «гопник» хочет красиво жить за счет того, что отбирает у других. Те «гопники», которые попадались мне, когда их реально ставили на грань смерти обсыкались от страха. Когда то мне приходилось общаться с вором в законе, он корчил из себя крутого мужика. Когда я спросил, зачем крутому мужику, который ни чего не боится «громила» телохранитель вразумительного ответа не получил. Я знал одного безбашенного уголовника по прозвищу «Адалет», который вел себя так, потому что считал себя заговоренным, но когда нашли его труп, он оказался обоссанным. Истинная храбрость и бахвальство не совместимы. Много «бакланов» погибают от того, что не понимают опасности своих действий, при этом они считали себя храбрыми. Храбрости я в них не вижу, глупости много. Я знаю, среди уголовников встречаются существа, которые не ценят ни свою жизнь, ни чужую, но это уже ближе к психиатрии.
Будь ласка, залогіньтесь щоб мати можливість коментувати