Сін-гунто - японський меч часів Другої Світової

Японський меч сін-гунто

Японська зброя завжди притягувала до себе увагу європейців. Власне, справа не лише у зброї, а й у ставленні до неї цієї острівної нації.

Ще до початку Другої Світової війни, в 1934 році, з метою підняття військового та патріотичного духу керівництво Японії вирішило озброювати своїх вояків мечами на кшталт самурайських. Зразком для цієї зброї слугував бойовий меч таті, як у відношенні форми, так й у відношенні методів застосування. Такий меч мав назву сін-гунто.

На відміну від традиційної клинкової японської зброї, таті та катани, котрі вироблялись майстрами вручну, сін-гунто виготовлялись на заводах. З часом, з метою зменшення вартості зброї, ці мечі стали виробляти все більш простими. Також, варіації сін-гунто для сержантського складу були значно простішими, з руків’ями з штампованого алюмінію.

Руків’я

Право на носіння цього меча мали армійські унтер-офіцери та офіцери, в тому числі кавалерійські. Сін-гунто носили на поясі, в піхвах, за допомогою одного чи двох шкіряних ремінців. Піхви бувають зазвичай двох видів. Перший варіант – дерев’яна основа з металевим покриттям, другий – дерев’яна ж основа з шкіряним чохлом, котрий намертво натягнутий на неї.

В піхвах меч фіксується затискною скобою, котра розташована біля руків’я. Ця скоба входить в паз в усті піхов, і надійно фіксує сін-гунто. Пускова кнопка, котра регулює фіксуючу скобу, розташована на муфті. Щоправда, зустрічались і такі варіанти, коли піхви були просто дуже щільно підігнані під меч.

Фіксуюча кнопка

Гарнітура руків’я латунна, лита, складається з набалдашника та муфти. Ці деталі прикрашені зображеннями на традиційні мотиви – листя та квітки сакури. Інколи зустрічаються ці зображення, інкрустовані міддю. Поверхня латуні покривається антикорозійною патиною. Пізніші варіанти сін-гунто виготовлялись вже без таких прикрас.

Руків’я обмотане коричневою тасьмою в стилі, ідентичному класичному, який використовувався на катанах. У деяких випадках зустрічались варіанти тасьми інших кольорів – зеленого, синього, або контрасту світлого та дуже темного коричневого кольорів. Дерев’яна основа вкрита шкірою ската білого кольору. У мечах пізнього періоду замість шкіри ската використовували і іншу шкіру риби, і пластик, і навіть наждачний папір.

Руків’я

Цуба, тобто гарда, у сін-гунто теж з латуні, іноді була покрита золотом. Форма овальна, чи яйцеподібна, також прикрашена квітками сакури. Товщина цуби в класичному варіанті 7,5 мм, хоча бувають і товстіші. Зазвичай цуба монолітна, але були й ажурні, котрі, можливо, призначались для старших офіцерів.

Гарда меча сін-гунто

Маркування виробника зазвичай знаходиться на хвостовику клинка, і містить ім’я коваля, дату виготовлення, інша інформація, наприклад, про місце виготовлення.

Маркування на хвостовику сін-гунто

Інколи сін-гунто робили зі старовинних, родинних таті, катани, чи вакідзасі. Такої зброї дуже небагато, навряд чи більше, ніж 10 відсотків від загальної кількості . Також рідко зустрічаються сін-гунто, котрі були виготовлені в приватних кузнях високого рівня та загартовані у воді.

Устя піхв сін-гунто

Значно частіше зустрічаються виготовлені комбінованою (ручною та машинною) ковкою сін-гунто. Вони також виготовлялись у приватних майстернях, але більш простих, і гартувались в олії. Ну й останній, найменш якісний варіант сін-гунто, вироблявся з цілого шматка металу машинним методом. Такі мечі виготовлялись в кінці війни, коли часу на ручну ковку вже не було.

Яблуко на руків’я