Який закон про зброю нам потрібен?

Озброєне суспільство - це суспільство взаємної ввічливості. Манери спілкування завжди стають ввічливими, коли кожен повинен відповідати за свої вчинки власним життям.

Озброєне суспільство – це суспільство взаємної ввічливості. Манери спілкування завжди стають ґречнішими, коли кожен повинен відповідати за свої вчинки власним життям.

Нам потрібен такий закон, який би давав право пересічним громадянам на ефективну самооборону, був зрозумілий людям і не мав складнощів у реалізації. Для цього необхідно обов’язково прописати в законі декілька основоположних принципів.

Принцип перший: Всі законослухняні громадяни повинні мати право на придбання та приховане носіння короткоствольної нарізної вогнепальної зброї.

На практиці це означає, що будь-який громадянин, який не має конфліктів із законом, психічно здоровий і пройшов навчання на стрілецьких курсах, отримавши відповідний дозвіл, може легально придбати нарізний пістолет для самооборони і заняття стрілецьким спортом.

Водночас має діяти презумпція невинуватості – це означає, що громадянин не повинен доводити своє право на зброю і збирати медичні довідки. Державна влада, або видає дозвіл, або мотивовано відмовляє, а громадянин має право через суд оскаржити цю відмову.

Довідка від психіатра це профанація, психіатрія тонка наука і не один лікар психіатр не може гарантувати ваш психічний стан після того як ви вийшли з його кабінету. Половина психічних захворювань відбувається спонтанно без явних ознак, друга половина – це спадковість або наслідок травм. Запитайте у будь-якого психіатра, і він вам скаже, що ми всі потенційні психи. Не можна карати людину за те, що вона може гіпотетично зробити, кожен повинен нести відповідальність за конкретне правопорушення, а не за можливість його здійснити.

Як це буде виглядати на практиці. Ви приходите до магазину з паспортом, фото та довідкою про проходження стрілецьких курсів. В магазині залишаєте копії, оригінали залишаються у вас, бажано додати і страховку це світова практика. Пишете заяву, сплачуєте вартість перевірки, комісійні магазину, вартість зброї і чекаєте тиждень.

Якщо ви знали, що за законом не можете володіти зброєю, але все ж спробували отримати дозвіл, ви втратите гроші, сплачені за перевірку. Громадянин повинен сплатити перевірку і нехай цим займається міліція, нехай відірвуть свої дупи від стільців, пора їм вже відпрацьовувати свої гроші. Багато збройових магазинів вже напів легально так чи інакше співпрацюють з дозвільною системою. Здаєш необхідні документи, платиш невелику суму за послугу і отримуєш на руки дозвіл, за умови, що будеш купувати зброю саме в цьому магазині. Ця схема вже давно налагоджена і працює, просто гроші осідають в кишенях не чесних міліціонерів , а треба цей бізнес  легалізувати, і нехай дохід отримує держава , а не чинуші. Так що тут перебудовувати ні чого не треба, треба просто легалізувати. Я прекрасно розумію, що багато співробітників дозвільної системи будуть чинити шалений опір, адже таким чином вони втратять лівий дохід.

Через тиждень приходьте до магазину і забираєте свою зброю і дозвіл, і ні яких додаткових постановок на облік, ми живемо у вік комп'ютера та інтернету – все повинно робитися автоматично в єдиному реєстрі. Ніяких додаткових умов зберігання, окрім кримінальної відповідальності за втрату зброї. Людина має відповідати за безпеку і збереження своєї зброї, як він це зробить – його особиста справа. Дозвіл має бути безстроковим, і ні яких переоформлень раз в три роки – годі, годувати чиновників.

Другий принцип: «Мій дім - моя фортеця».

Це означає, що місце проживання, будь-яка займана на законних підставах територія і навіть ваше авто є недоторканним, а проникнення до неї без дозволу – це завідомий злочин.

Принцип «Мій дім – моя фортеця» надає законне право атакувати будь-кого, хто вдерся до вашого житла будь-якими доступними засобами, аж до заподіяння останньому смерті. Тобто заподіяння смерті особі, котра незаконно проникла до житла, може бути виправдано судом, як допустима міра необхідної оборони, без необхідності додаткових обґрунтувань заподіяння смерті. І не треба хвилюватися про права нападника, він їх позбувся коли порушив ваші.

Розглянемо принцип: «Мій дім – моя фортеця» і право на необхідну оборону в Україні.

Кримінальний кодекс України відносить необхідну оборону до обставин, що виключають злочинність діяння. Конституція України проголошує, що «людина, її життя, здоров'я, честь і гідність, недоторканість та безпека вважаються в Україні найвищою соціальної цінністю» (ст.3) і закріплює право кожного на самооборону.

Але єдиного трактування немає, до того ж ця норма прописана в двох різних законодавчих актах: Конституції України і в Кримінальному кодексі України, що дозволяє трактувати її двояко на розсуд судді. Тому цю норму необхідно прописати в одному законі, що виключало б двояке тлумачення.

При чинній системі правосуддя з її обвинувальним ухилом жоден Закон, навіть найкращий і справедливий працювати не буде. Подібні справи повинні розглядатися тільки судом присяжних – це хоч якоюсь мірою убезпечить від суддівського свавілля.

Варто окремо наголосити на тому, що не повинно бути жодних додаткових умов щодо тренувальної стрільби зі зброї, крім одного – безпека оточення.

Якщо людина не змогла забезпечити безпеку, вона повинна відповідати за законом і санкції мають бути досить широкими. Від штрафу і конфіскації зброї до довічного ув'язнення, якщо це призвело до смертельного результату. Разом з тим треба активно розвивати мережу стрілецьких тирів і надати їм податкові пільги на першому етапі їхнього становлення.

Коли законослухняне населення зможе отримати зброю, то працюватиме принцип, за яким ризик від скоєння злочину буде перевищувати передбачувану від нього вигоду. Чим більше легальної зброї на руках у цивільних, тим менше охочих зазіхатиме на їхню свободу.

Ніхто не намагається підкорити маленьку Молдову, хоча ті мають на своїй території «п'яту колону» – Придністровську республіку.

І на останок хочу нагадати вам сім основних постулатів, які визначають вільну людину:

1. Право носити меча, щоб захистити свою гідність (право на носіння зброї);

2. Право вільно висловлювати свої думки (свобода слова);

3. Право на свободу віросповідання (свобода совісті);

4. Право на приватну власність (раб власності не мав, він сам був власністю господаря);

5. Право на особисте життя (право на свої звички, якщо вони не шкодять оточенню);

6. Право на свободу пересування (раб, що покинув плантацію, вважався утікачем);

7. Право голосу (право обирати собі царя).

Задумайтесь, чому на першому місці стоїть право носити меча? Бо який сенс в свободах, якщо їх нічим захищати. Тому для того, щоб зберегти нашу свободу нам конче потрібен новий закон про зброю.

Наявність у населення зброї – це в першу чергу показник довіри держави до населення, у нас такої довіри не має. Ми не довіряємо владі, вона не довіряє нам. Це дуже погано, але все одно треба щось робити.