Допоки воєнний туризм ходитиме в пасербицях?

30 батарея

Пригадуєте мультяшного кота Матроскіна? Саме його крилатою фразою “Засоби у нас є. Нам мізків бракує” можна характеризувати майже все, що стосується України. Точніше – усього, до чого “приклала руку” (і успішно – хто заперечить? – продовжує це робити) держава. В особі її “повноважних представників” чи то пак – чиновників.

Держава – це, передовсім, її громадяни. Які й становлять народ. Який де-юре (за Конституцією, стаття 5) є “єдиним джерелом влади в Україні” і здійснює цю владу “безпосередньо і через органи влади та органи місцевого самоврядування”. Про де-факто не розводитимусь: всі ми живемо в цій державі.

З десяток років тому почув від тодішнього Посла Фінляндії в Україні Л.Рейніля (якій назвався “туристським” викладачем) фразу, що її “взяв на озброєння” і повторюю усім й всюди: “У Вас в Україні є дуже багато цікавого, проте ви не вмієте це показувати”. Фінка, самоочевидно, дипломатично не закінчила: про те, що гроші, які б мала отримати (“за показування”) українська держскарбниця (як і місцеві бюджети), “пролетіли” повз неї.

Тустань. Залишки фортеці

Принагідно завважу, що йшлось про бажання фінського Посла відвідати фортецю в м.Дубно (об’єкт воєнного призначення, до слова), екскурсії до якої їй не змогла запропонувати жодна (sic!) з тих київських турфірм, до яких вона звернулась.

Не розводитимусь перед шанованими читачами про потенціал та проблеми вітчизняного воєнного туризму, див.: тут та тут. Завважу лишень, що зацікавлення ним величезне.

Про що свідчать і результати соціологічного опитування, здійсненого автором минулого року. Прикметно, що молодь, на відміну від осіб середнього віку, не вельми переймалась вартістю послуг цього виду туризму. А це вже – приємний “дзвіночок” для підприємливих та підприємців.

Cтавка Гімлера Хегевальд. Бункер

Sapienti sat. Адже так? Тож чи не до снаги нам, друзі, “підняти” вітчизняний воєнний туризм на висоту, якої він заслуговує? Ваші, панове (і, певне ж, пані), міркування, пропозиції, інформація (відповідна) цікаві не лише мені. Чверть століття маю справу з тими, хто забажав поєднати свою долю з туризмом (життя, звісно ж, подеколи коригує плани). Тож майбутні менеджери туризму також хочуть почути Ваш голос. Можливо, він їм потрібен більше, ніж просторікування викладача. Не лише вітчизняна історія не раз доводила: хто шукає причини – не має нічого. У тих же, хто шукає засоби (і друзів), є все.

Ігор Винниченко
доцент катедри країнознавства і туризму Київського національного університету імені Тараса Шевченка