Лента за лентою набої подавай...

І патрони, нескінченні патрони...

Не може не зігріти душу новина щодо проблем патронної галузі нашого ворожого сусіда. Завдяки західним санкціям, його патронне виробництво може от-от зупинитись як таке. І якщо патрони для гладкоствольної зброї ще якось купуватимуть, то патрони для «нарізняка» дівати просто нема куди.

Звідки я про це знаю? Так 19 серпня заступник міністра промисловості і торгівлі ворожого сусіда Олександр Потапов проводив нараду з цього самого питання. Згідно доповіді департаменту промисловості звичайних озброєнь, боєприпасів і спецхімії Мінпромторгу, санкції, у які переросло «глибоке занепокоєння» ЄС та США, нарешті почали діяти.

Так, ворожий сусід виявив дві основні проблеми своєї патронної галузі: готової продукції в арсеналах їх силових структур трохи забагато і перспектива чергових західних санкцій «загниваючого Західу» все ближче. І як це не дивно, ворожий сусід зміг таки знайти певний взаємозв’язок у цих двох проблемах.

Справа у тому, що різні сусідові силові структури з середини похмурих 90-х суттєво скоротили закупівлі боєприпасів, держоборонзамовлення впало аж у 20 разів, зброярських заводів було забагато, грошей у сусіда не було, тож, як і майже все в 90-х, заводи були приватизовані. Люди ж, які ці заводи приватизували, окинули оком ринок і зробили логічний висновок – на просторах неосяжної РФії ловити нема чого і швиденько переорієнтувались на експорт. Переорієнтувались настільки швиденько та масштабно, що наразі частка експорту в обсязі виробленої продукції становить понад 70%.

Треба, доречі, зауважити що переорієнтувались та розвинулись вони непогано, серед патронів до нарізної, мисливської і спортивної зброї можна знайти аж 41 найменування патронів до зарубіжної зброї. При цьому 80% всіх вироблених набоїв до цивільної зброї РФія експортує до США.

Після введення, наприклад, санкцій до концерну "Калашников", остання поставка склала 34 тисячі виробів, хоча мала б 90 тисяч, решта ж 56 тисяч лишились у виробника.

Словом, настрої на нараді були геть не райдужні, прозвучали навіть побоювання, що як «загниваючий Захід» введе ще санкцій - "ризикує зупинитися все виробництво".

А силовики ворожого сусіда, на яких виробники набоїв покладали великі надії, як виявилось, вже зробили собі запаси на багато років наперед і не поспішають рятувати галузь.

Ще цікавий момент - звіти з цього питання на сайті Мінпромторгу, які раніше відкривались без проблем, чомусь чи видалені, чи закриті, до чого б це?

Тож друге місце у світі за експортом зброї, яке РФія гордо посідала останнім часом, почало хитатись, принаймні у сфері стрілецької зброї і набоїв до неї, адже США, Канада, Ізраїль, Китай та інші активно розробляють аналоги на заміну відомого АК і відповідно – набоїв. Китай, до якого всіляко ластиться ворожий сусід, і сам не проти «від’їсти» ласий шматок збройного ринку, а арабські країни не можуть не оглядатись на США.

***

То в мене виникло логічне питання – а чому б Україні в такій ситуації не розвивати цю галузь? І нові робочі місця, і податки і міжнародне співробітництво, адже перехопити російську частку ринку буде не тільки корисно, а й логічно. Всю ми, звісно, не перехопимо – забагатий шматок для маленької України, але частку – без проблем. А от тут виникають 2 проблеми: законодавча і виробнича.

Варто зазначити, що патронна галузь України донедавна була представлена аж одним підприємством - Луганським патронним заводом, який був захоплений терористами 31 травня, і звісно, не забезпечує ані наших вояків, ані експорт.

Є звісно Науково-виробнича фірма «ТАХО», проте вона спеціалізується на випуску боєприпасів під мисливську та спортивну гладкоствольну зброю, а фронт та експорт потребують саме «нарізняк». Державне ж підприємство Науково-виробниче об'єднання «Форт» виробляє тільки 9x18 mm Makarov, 9x19 mm Luger та 5,56x45 mm, та і це на ринку не з’являється. Опитування зброярських магазинів дало результат – всі про ті патрони чули, та у продажу ніхто не бачив. Ходять чутки, що на Форті незабаром будуть запущені лінії з виробництва і інших патронів, проте тут є три питання:

- Коли їх запустять?

- Чи достатні обсяги?

- Чи не занадто ризиковано мати лише один патронній завод на країну?

Крім того, обсяги виробництва патронів вітчизняними заводами аж ніяк не покривали потреби навіть українських мисливців та спортсменів у спокійні часи, а офіційної статистики по потребам України в патронах немає.

Саме так, - немає. Теоретично може вона і є, але аж ніяк не для широкого загалу, а всі запити з цього питання МінОборони та МВС сором’язливо оминають та відштовхують. Державна таємниця просто таки. Та висновки можна зробити і без їх допомоги.

Що міг побачити пересічний громадянин, відвідавши будь-який зброярський чи мисливський магазин в Україні минулого року? Трохи недорогих набоїв з РФії, трошки наших рідних, теж цілком доступних, інші ж – набої закордонні, і ціни коливаються від аналогічних вітчизняним до нескінченності на особливо якісні та специфічні. Що пересічний громадянин може побачити зараз?

Українських та РФівських набоїв немає, взагалі, вони повністю зникли близько місяця тому, підстрибнувши перед тим в ціні більше ніж у 9 разів, найдешевші ж закордонні патрони теж коштують майже у 9 разів дорожче, ніж у минулому році. А тепер зазирнемо на сайти закордонних магазинів, до Чешської республіки та США, адже вони виробляють найдоступніші для нас набої і що ми побачимо? Ми побачимо ті самі, минулорічні ціни, тобто ціни в 9 разів нижчі, ніж зараз в Україні на той самий товар.

Ну я все розумію, прибуток, транспортні витрати і все таке інше, але ж не в 9 разів?! Не будемо шукати хто винний, гадаю, це і так всім зрозуміло, краще поміркуємо – що робити.

Що може врятувати «батька руської демократії», тобто ринок набоїв в Україні? Ринок набоїв можуть врятувати тільки зміни у законодавстві, які б дозволили українцям (як підприємствам, так і громадянам) отримувати ліцензію на виробництво набоїв.

Переваги відкриття нового, в будь-якому разі – прибуткового, виробництва в нинішній економічній ситуації очевидні. Від нових робочих місць, податків до бюджету та забезпечення як наших вояків, так і законослухняних громадян набоями власного виробництва по адекватній ціні. До виходу на міжнародний ринок, і знову таки – нових робочих місць та податків до бюджету. І якщо такі зміни викликають жах у МінОборони, то жахатись не варто, міжнародні контракти громадяни не перехоплять, а внутрішній ринок набоями забезпечать.

То може годі протирачам керівних крісел боятись власного народу і тремтіти над думкою про втрату частки надприбутків, а варто дозволити громадянам забезпечити українців набоями, як зараз вони забезпечують вояків в зоні АТО всім необхідним?

МінОборони та МВС, гадаю, заспівають стару пісню про контроль, про те, що громадяни один одного перестріляють. Ну що можна відповісти – як ви так хочете контролю, чому досі не допомогли з прийняттям відповідного закону? Єдиного, що регулюватиме і виробництво і умови отримання дозволів на зброю, і питання навчання і багато іншого?

І я у жодному разі не кажу, що гальмуєте його ви, бо боїтеся, що ваш маленький затишний та вигідний ринок торгівлі як зброєю, так і дозволами на неї, доведеться ділити з іншими і він стане для вас вже не такий затишний та вигідний. Ну що ви, я у жодному разі такого не кажу.

Що ж до громадян, які одне одного перестріляють, знаєте як казав Самюєль Л. Джексон – « Я як був маленький, то в нашому штаті зброя була у кожного, і нічого, не повбивали одне одного. Дітей треба краще виховувати, а не зброю забороняти!».

Та це все посмішки, але є і несмішний момент, - наразі хлопці у зоні АТО стріляють набоями із запасів МінОборони та тим, що вдається відібрати у терористів, а як ці запаси скінчаться, що робити будемо?

Джерело: http://112.ua/statji/patrony-na-ishode-chto-delat-esli-voyna-zatyanetsya-107081.html