Якщо не дати народу зброї, ми залишимося нацією рабів

Путін – зрадник батьківщини, якого може затоптати розпалений ним же натовп

Нещодавно у продажу з'явився новий роман Віктора Суворова "Облом". Книга про Хрущова, Жукова, про те, як СРСР уник військової диктатури, а світ - третьої світової.

Журналісти спілкуються з Володимиром Богдановичем про його новий роман, а заразом про війну, яку веде Росія, про те, що робити з армією і як жити, аби перемогти.

- Володимире Богдановичу, залишилися два головні враження від вашої книги. Перше, як майстерно Хрущов усунув від влади Жукова.

- Але ніколи він потім з образу "дурня" вийти не міг, усі ось так і вважають. А він Сталіна пережив, Берію пережив, Молотова, Маленкова, Кагановича, це ж такі зубри. Ну, а Жукова "з'їв". Ось такі справи.

- Читаючи про Жукова, навіть подумала, що треба звернутися з пропозицією до Нацради - заборонити російський серіал про Жукова в Україні, бо це, фактично, відмивання деспота. Як Ви вважаєте?

- Багато він усього начворив. Влаштовані ним ядерні випробування на Тоцькому полігоні призвели до того, що просто населення там вмирало. Під час перебудови журналісти спробували знайти статистику, скільки онкологічних захворювань було в населення, так там одразу ж згоріла лікарня районна зі всіма документами, які в ній були. Все шито-крито. А Угорщина чого варта, ну, у нього ж четверта зірка Героя Радянського Союзу за Угорщину, за те, що придушив там революцію. А перший орден він нічого не на громадянській війні отримав, а після громадянської війни мужики Тамбовської губернії повстали, ось він там їх душив. Кат, він і є кат.

- Про Угорщину. Ви описуєте абсолютно пронизливо Угорську революцію 1956 року. В українського суспільства склалося враження, що справжню Угорщину, її тоді вбили просто, а прийшли до влади кати. І ці кати, нащадки тих чекістів зараз із "Газпромом" і з Путіним продають цінності, воюють проти України. У чому, по-Вашому, така нелогічна історично-політична поведінка в сьогоднішній Угорщині?

- Не можу відповісти на це питання. Але давайте віддамо їм належне. Справа в тім, що Угорщина, вона кінець кінцем зруйнувала весь комуністичний блок. Історія була ось яка - в 1956 році, коли ось це все закінчилося, прийшли нові комуністи, і вони сказали радянським комуністам, хлопці, ось тут вішали за ноги наших, забивали сталевими прутами, тому ви лагіднішими будьте. І помалу Угорщина почала відпускати гальма, почав приватний бізнес там з'являтися, і помалу вони стали виходити з соціалізму. І влітку 1989 року вони відкрили кордон з Австрією. Тому що це була Австро-Угорська імперія колись, близькі, братські народи, етнічно вони різні, але вони складали колись основу Австро-Угорської імперії.

Вони відкрили ці ворота на кордоні, і тоді народ з Угорщини раптом до Австрії не побіг, тому що вони помалу підняли життєвий рівень так, що, ну, не як в Австрії, але непогано було. Зате східні німці через те, що Берлінська стіна стоїть, і східним німцям не можна втекти, кинулися на своїх машинах, типу трабант, всі до Угорщини, з Угорщини - до Австрії, а з Австрії - до Західної Німеччини. І цей потік почав наростати-наростати-наростати, і зайняли вони всі дороги. Я пам'ятаю той час, я понісся туди, аби на це подивитися з Австрії, як забиті шляхи, просто люди хапали все, що у них є, сідали в цей трабант, і крім того, туди поляки кинулися, чехи, забиті дороги просто, ну, стоять машини, як на кримській переправі цього літа. І тоді німецькому уряду, східно-німецькому уже нічого було робити.

Вони бачать: східні німці втікають-втікають, ну, ганьба для країни, і вони сказали, так, ми через Берлінську стіну пропускатимемо. І коли народ кинувся до Берлінської стіни, там почалося таке, почалося братання з прикордонниками, і Берлінська стіна впала, але повторюю, в цьому є заслуга Угорщини. І ми про це завжди повинні пам'ятати. Тому те, як вони ставляться до власної історії, давайте вважати це їх справою. Давайте пам'ятати свою історію.

- Хочеться мати друзів, і знати, що вони справді друзі.

- Ви розумієте, справа в тім, що є армійські якісь, століттями усталені порядки, вони ж і тюремні. Ось, приміром, є казарма, в казармах я жив 7 років - з одинадцяти років, з Суворовського училища, туди в 11 років приймали. І це досить сувора школа життя була, половина наших не витримувала. Звідти можна було піти, це ж не дитяча колонія виправна. Але серйозна школа життя. Ось, припустімо, мене ображають там якісь такі нехороші, узяв тоді, в руці затиснув олівець, аби стирчало сантиметрів зо два, такий невеликий олівець, тупим кінцем, ну, на тебе вже кидаються, то ось цим тупим кінцем, як ножем, як даси, це страшний удар.

Ви розумієте, про що я говорю? Коли в кулаці вниз на два сантиметри стирчить шматок дерева, і як «вріжеш» ним, тебе починають поважати. Поки сам не захищаєшся, ніхто тебе захищати не буде. Ну, це й у в'язницях так само. Щойно став себе захищати, там хтось скаже, гей, відчепіться від нього, чого ви пристали. Те ж саме мають засвоїти всі українці. Допоки Україна не вестиме за всіма правилами війну за свою незалежність, ніхто допомагати не буде. Щойно Україна почне себе захищати, всі будуть на її боці.

Це тюремне правило, це армійське правило, це правило первісного ладу, ось такі ми, люди. І так тисячоліттями, ми звірі. Коли звір «відгризається», то й добре, а як тільки хвіст підібгав, його всі починають кусати і той, хто навіть не хотів би, і той кусає.

- Але Ви про Хрущова пишете з якоюсь такою погано приховуваною симпатією.

- Справа ось у чому, - сам Микита Хрущов був звіром. Я там згадую про те, ким він був, коли був першим секретарем Московського обкому, ким він був під час Голодомору, під час великого терору і т.д. Проте, у порівнянні з Жуковим, ну, це був просто, ну, такий, знаєте, м'якенький такий Чебурашечка, такий весь кудлатенький. Розумієте, є два види жорстокості, ось приміром, сталінська жорстокість.

Про Сталіна я пишу завжди з симпатією, тобто це жорстока людина, але це мудра людина. Це людина із загостреним почуттям якогось диявольського гумору. У Сталіна гумор був, ці сталінські жарти, я просто колекціоную, страшні якісь, але це людина, що розуміла гумор, у нім було щось людське. Коли ми говоримо про Жукова, почитайте його мемуари, там жодного жарту немає, ніколи не випливає, людини взагалі не видно, це якась бюрократична машина, у якої жодних почуттів людських немає. Тому я пишу про Хрущова, бо Хрущов, при всьому цьому своєму звірстві, все-таки людина, в якої був гумор. Ось люди, які не мали ніякого гумору, - Гітлер, Ленін, Жуков - це страшні тирани.

А тиран із гумором, ну, все-таки в ньому щось людське є. І я говорю про те, що Хрущову треба поставити пам'ятники, я звичайно жартую, ну, ось Леніна скинули, ось на ті постаменти ставити Хрущова, але написати, що це звір, це ворог, Голодомор на нім і терор і т.д. Але він нас врятував від Жукова, громадяни, вклонімося йому.

- Остання книга - не єдина, де Ви ілюструєте, що світ може скочуватися в наступну війну. Ви і в минулому романі показували, в непрямих деталях, що Сталін хотів дійти до Ла-Маншу, а Ви бачите непрямі деталі, які свідчать про те, що в Путіна є схожі плани взяти не лише Україну, але і просунутися далі?

- Справа ось у чому, всі війни Радянського Союзу, які він вів, і всі дії за кордоном, це були оборонні війни, бо, ну, звичайно, Ви протестуватимете, а я зараз доведу свою думку. Нормальне людське життя було небезпечним прикладом для народів Радянського Союзу, і нашим вождям треба було знищити ось цю базу для порівняння, аби ніхто не бачив хороше життя за кордоном. Не тому, що нам земля потрібна, досить у нас землі. Не тому, що нам там нафта, газ, всього цього у нас багато було, але потрібно було знищити приклад для наслідування, бо люди їздять за кордон і раптом бачать таке прекрасне життя.

Так от, я зараз розповім, чому СРСР не пішов до Румунії. Я побував у Чехословаччині в 68-му році, звідти повернувся і одразу ж потрапив в 66-у гвардійську дивізію, це на кордоні з Чернівцями, на кордоні з Румунією. І я відчуваю, от, щойно побували в Чехословаччині, лад навели. А в Румунії товариш Чаушеску взагалі, як з ланцюга зірвався, і з нами справи не хоче мати, і взагалі, пішов своєю дорогою і т.д. І я все чекаю, піднімали по тривозі нас часто, ну, думаю, ось, напевно, зараз підемо. А командир батальйону у мене був підполковник Протасов, і одного дня, дали відбій тривоги, і я кажу, товаришу підполковнику, а коли ж до Румунії підемо? Він каже, та не підемо. Я кажу, як так, він як з ланцюга зірвався цей Чаушеску, не підкоряється. Він каже, ну, ти що дурний, не розумієш? Я кажу, не розумію. Він так з великим жалем на мене подивився, мовляв, що ж ти таких простих речей не розумієш. Він каже, в Румунії все так, як у нас, за нашим «образом і подобієм».

Він іде іншим шляхом, але ж, те, що існує в Румунії - він там тричі герой румунського народу, там він дружину свою ввів до політбюро, синок Ніколае Чаушеску в Центральному Комітеті і так далі, все, як у нас. Це я зараз так пояснюю, він мені простіше і матом пояснив тоді.

Тобто, суть його пояснення в тому, що Румунія для нашого народу не є заразливим прикладом, так само, як для нас Північна Корея не є заразливим прикладом, так само, як Китай - у ті часи всі китайці в однакових штанях ходили, всі їздили на велосипедах, і був у них великий вождь. Жодна радянська людина не хотіла влаштувати наше життя так, як в Китаї або в Північній Кореї. Значить, вони для нас не небезпечні. А приміром, той же Тайвань, ось він був небезпечний. Гонконг - ті самі китайці, але він небезпечний. Щойно зайде туди радянський корабель, обов'язково два матросики втечуть туди. Тому що це магніт, магніт нормального людського життя.

Їм треба було знищувати нормальні людські суспільства, аби наші вожді зберегли свою владу, вони оборонялися від усього світу, розумієте. Я вам інший приклад наведу. У 1979 році сталася революція в Ірані, релігійна революція. У мене в цей час вийшла книга в Америці, і я перебував там, і мені кажуть американці: ось дивися, зараз ці релігійні фанатики «попруть» на Радянський Союз. Я відповідаю, ні, хлопці, ні, вони - на Америку. Вони кажуть: але ми за океаном, ми мусульман не гнобимо, а в Радянському Союзі гноблять, у нас немає спільного кордону, а в Радянського Союзу - є. Я кажу: хлопці, у вас будуть проблеми.

Ось це ввечері я їм сказав, а вранці прокидаюся, мені телефонують, вони кажуть: слухай, а як ти знав. А релігійні фанатики захопили американське посольство. Я кажу: але це ж легко було збагнути. У чому справа? Сидять релігійні фанатики, вони там щось говорять, говорять, говорять, і їх слухають, слухають, слухають. Раптом по вулиці проходить американська жінка в міні-спідниці, і все - ось ці мужики, які релігійні фанатики, як бугаї з рогами, відразу в той бік розвертаються. І вся релігійна пропаганда одразу ж втрачає свою силу, одразу ж. Тому Америка для релігійного Ірану, для всіх цих фанатиків, вона була поганим, заразливим прикладом. Вони мусили щось зробити з Америкою, пояснити, що це дуже нехороша країна, а Радянський Союз для них не був поганим, заразливим прикладом, у нас всі ходили скромно одягненими і народ іранський не розбещували своїм виглядом, своєю поведінкою.

Так от, саме існування нормальних держав з нормальною економікою було свого роду заразливим прикладом для нашого народу, ми дивилися на життя в сусідніх країнах і ставили питання: а чому у нас не так, як у них? Так от, усіх їх треба було знищити, ось їх знищити, аби у нас комунізм зберігся. Тобто, ми захищали свій комунізм війнами, давили поляків, давили східних німців, давили угорців. Це були оборонні війни.

І я кажу, що Путін зараз веде в Україні оборонну війну. Бо приклад Майдану заразливий для російського народу, російський народ може поставити питання: а чому у нас злодії не сидять? І Путін повинен задавити, він захищає, він обороняє свою владу.

- Ви не відкидаєте, що він зазіхне на Європу, на країни НАТО?

- Я за нього не відповідаю. Але те, що він людина, не здатна прораховувати свої ходи хоч би на один вперед - це достеменно. Те, що він загруз у Донбасі, погодьтеся, загруз, вийти звідти він не може, годувати Донбас він не здатний. Якщо піде, його одразу ж скинуть. Він таке розгорнув, такий шовінізм розгорнув у Росії, всі ці ватники зараз. Його люблять тому, що він просуває кордони Росії вперед і вперед. Якщо він зупиниться, якщо відступить, його розтопче той же натовп, який він розпалив. Тому він вимушений іти вперед. Це як на крижаній вершині Евересту: або ж він дереться вперед кігтями, або ж, утриматися там не можна, зісковзує вниз і розбивається в прірві. Він повинен іти вперед.

- Ви теж вважаєте, що ми маємо бути готові до повномасштабного вторгнення?

- Це не я сказав, це сказали давні римляни, Si vis pacem, para bellum - хочеш миру, готуйся до війни. Якщо хтось бажає миру і простягає людоїдам пальмову гілку, вони його зжеруть. Вуркагани розуміють лише силу, а те, що ми маємо справу з вуркаганами, ніхто з цим сперечатися не буде.

- Теорія расової війни визріла в надрах німецької інтелігенції, її розробляли не крамарі, а все-таки інтелектуали. І ось зараз у голови російської громадськості, зокрема і православної, вноситься вірус, що Росія і Німеччина були двома великими країнами, і третя сила вирішила їх посварити. Як Ви вважаєте, може це частина плану з вибілювання Гітлера?

- Річ у тім, що поганому танцюристові підбори високі заважають, коли все падає, коли все руйнується, їм же потрібно щось вигадати. Кожен, хто не здатний навести лад у своєму будинку, шукає зовнішні причини внутрішніх проблем. Путін не здатний вирішити внутрішні проблеми, тому він шукає якісь зовнішні причини, чому все не так. Він же не може сказати, що я дурень, я, маючи мільярди, мільярди і мільярди... (коли він прийшов, ціна на нафту за бочку, подивіться, перевірте, 1999 рік - там було і 7 доларів за бочку, 10, 14 до 20 там ціна коливалася). І Росія на це жила. Зараз, усі 15 років його влади, для них менше 100 за бочку - це вже національна катастрофа.

Ви можете уявити, до чого вони дожилися, тобто країна не виробляє нічого, окрім автомата Калашникова і матрьошок, нафту і газ качають, але це ж не те, що вони створили, це природа створила, причому, не в Московській області. Чому життя краще в Естонії, Литві, Латвії, в яких немає ні нафти, ні газу, ні золота, ні діамантів, є хіба що поклади сланцю? Ось ці країни, вони якось знайшли свій шлях, не маючи нічого. Чому ж у Росії, яка має нафту, газ, нікель, олово, хром, золото, діаманти, срібло, уран, все має, чому там лікарні такі потворні, чому школи там такі розвалені, що це таке? І чого це друзі Путіна будують собі такі яхти, палаци і так далі, що це таке?

Вважаю саме тому Путін просто має іти вперед і захищати, і шукати не пояснення своєї жадібності, своєї дурості, своєї зради Батьківщини, (а він зрадник Батьківщини), а шукати якихось ворогів. Ось посварили нас із німцями, а якби не посварили, було би все добре. А у німців все добре, немає у них нафти, немає у них газу, немає нічого, є лише населення, яке хоче працювати добре. От сварили їх з Росією чи не сварили, а ви приїжджайте до Німеччини, походіть по вулицях, як вони там живуть. Програвши дві світові війни, позбувшись усіх колоній, сплативши колосальні контрибуції і втративши мільйони людей і т.д. У них ось цих теорій, що нас хтось із Росією посварив, тому ми зараз у лайні сидимо, немає, вони не сидять у лайні і теорії ці їм не потрібні.

- Чи несе російська інтелігенція відповідальність за свою повномасштабну участь у цій російській дезінформаційній війні?

- Це приписують Марксу чи Енгельсу, але я вважаю, мудрість про те, що кожен народ заслуговує на той уряд, який він має, набагато давніша. Україна, коли вона мала Януковича і Пшонку, звичайно, це було те, на що заслуговувала Україна. А щойно Україна сказала "не треба нам цього", ось вона має те, що має. І якщо російська інтелігенція має незмінного вождя 15 років і обзиває все це стабільністю, то не лише інтелігенція, кожна російська людина несе повну відповідальність за те, що відбувається в Росії. Я завжди кажу, кожен асенізатор і водовіз, кожен несе відповідальність. І я, мати у мене росіянка, батько у мене українець, ім'я у мене українське, але я несу відповідальність за те, що відбувається в Росії, це моя провина, я недостатньо агресивно захищав інтереси своєї Батьківщини - батьківщина у мене і Україна, і Росія. Так от, треба було діяти рішучіше, писати потужніші книги, але, як казав Василь Тьоркін, я б заграв для вас ще краще, але, на жаль, не вмію.

- Володимире Богдановичу, як реформувати українську армію? Її можна реформувати на ходу, і які взірці, по-вашому, треба брати для реформи?

- Найголовніше і найважливіше. Перш за все, не вважайте, що я даю комусь поради, перебуваючи тут, «у прекрасному далеко», я не маю морального права. Проте, якби я там був, то найголовніше і найважливіше - це дати народові зброю, дати народові зброю. Ага, ви скажете. А я вам відповім, що з прадавніх часів заборонено було мати зброю лише рабам і божевільним, ось їм не давали зброю. І якщо людині не дозволяють мати зброї, це означає, що вона раб. Допоки існують заборони на володіння зброєю, нічого путнього не буде. Ось я приїжджаю до Латвії, запрошують мене туди, зараз за станом здоров'я я не надто мотаюся, а свого часу приїжджаю туди, половина там росіян, такі ж алкаші як... Заходиш у магазин, купуєш собі пістолет - і народ має цю зброю. Росіяни або латиші - у всіх зброя, і всі поводяться дуже коректно, і ніхто бабусю жодну на вулиці не ображає, навіть найп'яніший російський мужик, тому що знає, що бабуся витягне зараз «шпалер» і себе захистить. І хуліганства немає жодного, і ніхто нікого не вбиває. Так от, починатися повинно саме з цього, з озброєння народу.

Я був радянським шпигуном чотири роки у Швейцарії. У Швейцарії озброєний весь народ, і це Макіавеллі чотири або п'ять століть тому сказав, що швейцарці краще за всіх озброєні і вони найвільніші. Це ознака свободи. Хтось п'яний когось уб'є, але це краще, ніж терпіти хуліганів на вулиці, не буде жодного хуліганства, не буде жодної крадіжки. Росіянам, тим самим п'яницям російським, дозволили в Латвії мати зброю, в Литві, Естонії, і одразу ж рівень злочинності впав у 2 рази, одразу ж.

- Наші комбати вважають, що треба давати зброю.

- Допоки народ не матиме зброї, доти це буде нація рабів, ось так, і менталітет буде рабський, і люди дивитимуться на своїх начальників як на якихось небожителів, які їм наказують. Озброєний народ - це вільний народ. В Америці там і негри, і кого там лише немає, але, приїжджаю я до Америки теж, зустрічає мене вже покійний американський письменник Том Кленсі. Ми, до речі, з ним були майже одного місяця народження, одного року, він був на тиждень старший за мене. Тоді у мене таких ідей мілітаристських не було. Я кажу, Томе, у тебе зброя є, давай підемо, постріляємо. Дістає автомат Калашникова, три-ти-ти. Кажу, слухай, а якщо вороги до тебе полізуть. Він відповідає: до мене не полізуть. Він перевернув мій душевний світ цією фразою: до мене не полізуть. Немає там такого, якщо хороший будинок, ось, давайте туди заліземо. У фільмах це показують.

Але я повторюю, що реконструкція всього, ось цієї армії повинна починатися з озброєння народу. Ексцеси, п'яниці - це набагато краще, ніж мати націю рабів. Іде хуліган по вулиці і пристає до моєї дружини, а у мене немає "шпалера" в кишені, аби йому «вцілити в лобешник». Розумієте, це в нас, у всіх нас розвиває правильне почуття. А то шпана по вулиці ходить, якісь малолітки, їх там людей двадцять, і вони нападають на перехожих, і перехожі ховаються в під'їздах. Це нація боягузів. Дайте нам зброю. Ось тут, в Англії я маю зброю.

- Скажіть, колись Ви похвалили Сталіна за те, що він розстріляв весь командний склад. Виявилось, що розстрілявши їх, цей генералітет, що розслабився, Сталін дав поштовх розвитку нового командування. А Гітлер ніби пошкодував Герінга і старий генералітет, і той провалив йому не одну операцію. Що робити Україні, яка зіткнулася з проблемою генералів, у нас їх дві сотні, що з ними робити - люструвати, звільняти, ув'язнювати, чи є у нас на це час?

- Є час і є прекрасна можливість. Просто панові генералові потрібно давати під командування батальйон - не полк, не бригаду. А дати батальйон і сказати, ось тобі на тиждень батальйон, впораєшся, хлопці тебе підтримають, ти залишишся генералом. Люстрація - через бойові дії. Хай хлопці ці, що не воювали ніколи, просиділи все життя в теплих кабінетах, от хай вони зараз доведуть свій талант, своє бажання, прагнення служити Батьківщині, своїй Україні. Хай вони поїдуть туди повоювати. Ось кожному зробити військове стажування. Ти начальник управління - тобі військове стажування, зніми свої генеральські погони, ми тебе призначаємо, хочеш - візьми роту, хочеш - візьми взвод, але йди покомандуй там. І хай мужики тобі через місяць твого командування напишуть характеристику і підпишуться всі, може навіть кров'ю, а от ти приїдеш, і ми залишимо тебе на твоїй посаді або піднімемо вище.

- Серйозно їм не вірять, кажуть, генерали планують минулі війни. А враховуючи, що ми не воювали, то взагалі, потрібний нам їхній досвід чи ні?

- Кожна людина - різна, потрібно перевірити в справі, і все. Скажіть йому, ти можеш командувати людьми під час війни, давай їдь, скільки тобі людей дати, 30, 40, 100 чоловік, скільки ти подужаєш, як ти вважаєш сам? Ось якщо впораєшся, 30 людей тобі, ти повоюй там, і 30 чоловік дадуть тобі характеристику, тоді ми тебе залишимо на високій генеральській посаді, ти повоював, ти показав, що ти на щось здатний. Справа в тім, що генерал просидів все життя в кабінеті, це не його провина, але, можливо, він читав книги військові, можливо, він займався спортом, стежив за тим, як розвивається військове мистецтво, військова наука в інших країнах, навіщо його виганяти? Дайте йому спробувати. А якщо він не впорається, то тоді сказати, пенсія у тебе хороша, йди виховувати внуків своїх, у школи їздитимеш, розповідатимеш, але в армії ти нам не потрібний.

- Володимире Богдановичу, ми читали вашу книгу, здивувалися рівню підготовки ось цього помічника Мамсурова. Скажіть, скільки років треба створювати таку розвідку, чи можливо її побудувати за короткий час, адже це, напевно, традиції.

- Знаєте, існують приклади, коли життя змушує і життя ставить ребром питання - жити Україні чи не жити. І життя висуває вперед діячів, які здатні і відсіває тих, які не здатні. Блискучий приклад - Наполеон Бонапарт, приклад із прикладів. Або Францію задушать зараз, або з'явиться якийсь Бонапарт. Я рішуче не згоден з терміном "антитерористична операція", не згоден. Що таке операція? Операція - це якісь дії, пов'язані єдиним задумом і планом. Захопили якісь вороги літак, терористи якісь - звільнити літак - це антитерористична операція. Не може операція продовжуватися півроку, не маючи єдиного плану, єдиного задуму - там щось сталося, тут щось сталося і т.д. Це не операція, це війна України за свою незалежність. Давні китайці казали, найголовніше правильно назвати. Ви скажіть, це чому? А тому, що правильно назвати означає правильно зрозуміти.

Поки ми називаємо це якоюсь там антитерористичною операцією, якимись там терористами і так далі, якщо ми назвемо це Великою вітчизняною війною українського народу за свою незалежність, "браття, пани, ми воюємо за свою незалежність і тепер повинні її відстояти". Ось тоді, якщо ми правильно це назвемо і буде інший результат, буде інше ставлення до тих хлопців, які проливають свою кров, до уряду, який приймає непопулярні рішення, до міліції, яка захищає громадський порядок, до тих пройдисвітів, які ведуть війну проти України. Буде зовсім інше ставлення. Адже це - Велика вітчизняна війна українського народу за свою незалежність.

Автори: Лана Самахвалова, Євген Якунов, Віктор Мішковський