Снайперські підрозділи як інструмент стримування переважних сил противника. Експеримент Отто Скорцені

Скорцені у 500-му парашутному батальйоні СС в Померанії

Журнал Soldier of Fortune опублікував статтю про один маловідомий епізод Другої світової війни, в якому рота німецьких солдатів, озброєна снайперськими гвинтівками, змогла протягом місяця стримувати натиск чисельніших сил противника.

Отто Скорцені (12.06.1908 – 6. 07.1975) – німецький диверсант, оберштурмбанфюрер СС, який став відомим у роки Другої світової війни завдяки своїми успішними спецопераціями. Найвідоміша операція Скорцені – звільнення з ув'язнення Беніто Муссоліні. Після війни Скорцені заарештували і він почав співпрацювати з американською розвідкою – займався підготовкою агентів-парашутистів. Свої останні роки життя Скорцені провів в Іспанії, знаходячись під захистом самого Франко.

Але у статті йтиметься не про нацизм, а про приклад військового мистецтва, який варто вивчати і застосовувати у сучасності.

Цю історію розповів сам Отто Скорцені у 1975 році, коли розмовляв із журналістом. Спочатку вони обговорили ефективність американських снайперів під час війни у В'єтнамі, і журналіст, який мав із собою гвинтівку Springfield Armory M1A з оптичним прицілом Leatherwood ART, похизувався, що з її допомогою зміг би вбити ворога за 600 метрів. Здивований Отто на це зауважив, що його кращий снайпер ефективно працював «лише» з 275 метрів.

Потім Отто розповів історію про операцію на річці Одер. У січні 1945 року радянська армія швидко просувалася територією Польщі, а розвідники вже досягли крайнього природного кордону Німеччини – річки Одер, за 40 км від Берліна.

Тієї критичної миті Гіммлер звернувся за допомогою до легендарного командос Отто Скорцені. Він отримав завдання зайняти плацдарм у районі міста Шведт, щоб створити загрозу контратаки для радянської армії, і, таким чином, виграти час для побудови захисних споруд всередині країни.

Для цього завдання Отто зажадав цілу дивізію на 10-15 тис. солдатів, але Гіммлер сказав, що у нього немає таких резервів, і що Скорцені мав сам сформувати сили для операції.

Скорцені вдалося зібрати працівників портів з Гамбурга, пілотів і механіків Люфтваффе, від своїх друзів з СС він отримав протитанковий батальйон, а з етнічних німців в Румунії він створив цілий підрозділ. Всі ці сили він зібрав навколо ядра одного з парашутних батальйонів і роти снайперів, до якої входили студенти снайперської школи у Фриденталі, якими командував Одо Вільшер.

Зібравши свою дивізію, Скорцені зайняв плацдарм на Одері. Роту снайперів, яка налічувала приблизно сотню осіб, він розмістив там, звідки повинна була рухатись радянська армія. Замість того щоб розділяти снайперів, він сконцентрував їх в одному місці – адже він вважав, що саме там буде основне бойове зіткнення, і його солдати повинні були стріляти дуже влучно.

Коли підходила радянська піхота, снайпери з одного флангу починали по ній працювати. Тільки-но радянські війська відволікалися на цих снайперів і відповідали вогнем, з іншого флангу підключалася друга група, і, таким чином, німці не давали їм пройти. Снайпери знаходились навіть на крижинах на річці, прикрившись гіллям дерев. Одо Вільшер щоночі переховував снайперів у різних місцях.

План Скорцені спрацював – незважаючи на значну чисельність радянської армії 15 до 1, його дивізії вдалося утримувати плацдарм протягом тридцяти днів, відступивши після цього за річку.

Ця операція подарувала німцям кілька тижнів на зміцнення своїх позицій. Отто розповів, що на його роту снайперів припало 25% успіху тієї операції. «Я не міг зрозуміти, чому раніше генерали так мало залучали снайперів, які були у розпорядженні дивізій» – додав Скорцені.