В українців є право на зброю. Але не в усіх

В українців є право на зброю?

Минулого тижня американські сенатори вилучили пункт про загальнонаціональну заборону продажу бойової автоматичної зброї із законопроекту про конт­роль за обігом вогнепальної зброї.

Нагадаємо: в середині січня цього року Барак Обама представив програму зі зниження рівня насильства, яка передбачає, зокрема, і заборону продажу бойової автоматичної зброї та магазинів підвищеної місткості. Питання про контроль за зброєю особливо гостро постало після грудневої трагедії у штаті Коннектикут, де 20-річний Адам Ланца застрелив у школі 20 дітей та шістьох дорослих, а до цього вбив удома свою матір.

В Україні, дякувати Богу, масових розстрілів не трап­лялося. Хоча проблема володіння вогнепальною зброєю залишається.

Гума та свинець

Українці мають право на зброю, але, звісно, не всі. Право на придбання засобів активної оборони, а саме: пістолетів і револьверів для стріляння гумовими кулями, — мають працівники судів, правоохоронних органів і їхні близькі родичі, а також особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, журналісти, депутати, члени суспільних формувань з охорони громадського порядку й державного кордону, військовослужбовці та держслужбовці, які мають категорії та ранги.

Щоправда, за невеликим винятком, ці громадяни могли б спокійно обійтися і без такого права, оскільки можуть застосовувати службово-штатну зброю. Утім йдеться не про обмеження права володіння зброєю, а навпаки — про його розширення.

Не вдаючись у деталі роботи та різноманіття засобів активної оборони, зброю можна поділити на дозволену та заборонену, на ту, що має зупиняльну дію та малоефективну як для самооборони, легальну та нелегальну. Нетренованим оком відрізнити травматичний пістолет від справжнього дуже складно. Стріляє травматичний пістолет або револьвер гумовими кулями. Ефективність такої стрільби від двох до п’яти метрів, причому вона суттєво знижується, якщо зловмисник має на собі багато одягу. Також залежить, куди стріляти — якщо попасти в око або в інші «слабкі» органи, то можна й убити.

Іншими словами, зупинити нападника цією зброє­ю, уміючи володіти нею, можна, й доволі ефективно. Основне, чим відрізняється «спецзасіб» від короткоствольної вогнепальної зброї, — це кулі. Стандартна еластична куля калібру 9 мм для відстрілу зі «спецзасобу» має вагу 0,61 г, тоді як для стрілецької зброї куля типу RN FMJ має вагу 6,1 г, отже, вдесятеро разів більша і її ефективність. Зупинити зловмисника можна на відстані до 150 метрів.

Теоретично в Україні діють норми сертифікації (СОУ 78-19-001:2007), які вимагають, щоб «спецзасіб» не стріляв боєприпасами промислового виробництва. На практиці ж бойовими кулями іноді стріляють не лише з «гумовиків», але й з перероблених стартових та газових пістолетів.

Або штраф, або в’язниця

Якщо дійшло до застосування зброї, то експертиза в будь-якому разі визнає травматичний пістолет або револьвер вогнепальною зброєю. Якщо зброю зареєстровано й куля в патроні гумова, то проблем із правоохоронцями не мало б виникати. Інша річ, якщо пістолет заряджено набоями з картеччю або метальними зарядами, які не належать до гумових або схожих за властивостями еластичних куль.

Якщо у вас знайшли боє­припаси (необов’язково навіть в обоймі пістолета, достатньо в кишенях вашого вбрання), кримінальної відповідальності навряд чи вдасться уникнути. Також виникнуть проблеми, якщо правоохоронці виявлять у вас перероблений під стрільбу травматичними чи бойовими кулями стартовий або газовий пістолет. Таку зброю та боєприпаси конфіскують, а справу передадуть у суд, який призначить її колишньому власникові адміністративний штраф.

Якщо зброю було перероблено під відстріл бойовими патронами або у її власника було знайдено набої з картеччю у магазині зброї або в кишенях, чи була спроба продажу такої зброї, то суд переважно призначає кримінальну відповідальність як з умовним, так і з реальним позбавленням волі на строк від двох років та більше.

Трохи про законодавство

Про ціни

Пристойний травматик коштуватиме у 4000 тис. грн. Утім і пістолет, який стріляє бойовими набоями, продаж якого в Україні, як відомо, офіційно заборонено, можна купити за таку саму суму. Травматичні набої дешевими також не назвеш — 6-10 грн., залежно від потужності заряду та типу травматичної кулі. Бойові, відповідно, дорожчі.

Хто ж тоді спроможний купити засіб захисту? Відповідь очевидна: той, хто дійсно цього потребує і може собі це дозволити. Навряд чи малолітні хулігани витрачатимуть такі гроші, щоб лякати когось у під’їзді. Тож у чому проб­лема?

У небажанні влади створити додатковий «фактор ризику» для себе: а раптом хтось з опозиції (не політик, а звичайний дрібний підприємець, якого «дістали» податки та постійні перевірки) вирішить захистити свої права за допомогою стрілянини?

За і проти

Хоч у квітні 2010 року й було розглянуто законопроект, який передбачає дозвіл громадянам України купувати травматичну зброю, проте все зупинилося на першому читанні. Нині ж, як відомо, нардепи котрий місяць поспіль вирішують питання організації роботи самої Ради.

Урядовці, якщо вірити міністру юстиції Олександру Лавриновичу, не бачать небезпеки в тому, щоб психічно здорові люди мали право купувати травматичну зброю та застосовували її в рамках закону. Проте в жодному разі не бойову.

Протилежну думку має Георгій Учайкін, голова наглядової ради Української асоціації власників зброї. На його думку, законопроект є лобістським, і його створено для збагачення тих структур, які планують переробляти легку стрілецьку зброю. Натомість він пропонує дозволити винятково нарізну короткоствольну зброю: пістолети та револьвери, які можна ідентифікувати. Георгій Учайкін наголошує: легально придбаний пістолет залишає унікальні відбитки на кулі, тож знайти стрільця буде не складно.

Проти будь-якої зброї психолог Світлана Бажеріна. На її думку, озброєння українців на тлі розвитку внутрішньої агресії, образи та розчарування через брак грошей та відсутність надії на краще є поганою ідеєю. Мовляв, владі замість того, щоб озброювати громадян, варто надати останнім можливість нормально працювати й заробляти на життя.

Трохи про ціни

Психіатри не заперечують

Факти свідчать, що рівень тяжких злочинів у тих краї­нах, де громадяни мають право володіти вогнепальною зброєю, є нижчим, аніж у державах, де громадяни такого права не мають. Серед таких: Швейцарія, краї­ни Балтії, Молдова та інші.

«З погляду самозахисту та захисту власного майна українці нічим не відрізняються від інших народів, — зазначає психіатр Орест Сувало. — Поняття захисту є базовим для особистості, воно закріплено в нас на інстинктивному рівні у вигляді так званого інстинкту самозбереження». За словами пана Сувало, наявність зброї або принаймні така ймовірність є доволі сильним стримувальним чинником для зловмисника, який задумається, чи є в потенційної жертви зброя і якщо так, то наскільки доб­ре вона нею користується.

«Громадяни України повинні мати право на володіння легальною вогнепальною зброєю. Але має діяти розумна дозвільна система, що передбачає відсіювання людей, які перебувають на психіатричному та наркологічному обліках, мають проблеми з алкоголем, яких притягали до кримінальної відповідальності тощо», — вважає психіатр.

Людина з психічними розладами може скоїти злочин через свій хворобливий стан, і законодавство тут навряд чи щось змінить. «Скажімо, особа з манією переслідування, яка вважає, до прикладу, що сусід з п’ятого поверху хоче її вбити, може задля безпеки вдатися до «превентивних заходів». Але, наскільки я знаю, статистика тяжких злочинів з боку психічно­хворих не є великою, і фактично всі вони перебувають на обліку у відповідних установах. Якщо особа має намір скоїти злочин, використавши зброю, їй, мабуть, ніщо не стане на заваді», — каже Орест Сувало.

Досвід сусідів і не тільки

Дозвіл на застосування нарізної зброї мають жителі Латвії, Литви, Швейцарії, Італії, Іспанії, Болгарії, Угорщини, Мексики, США. У Молдові, приміром, з 1994 року й донині населенню дозволено застосовувати нарізну зброю. Як наслідок — рівень вуличної злочинності зменшився удвічі.

У Бразилії 2005 року, після всенародного референдуму, було знято заборону на володіння вогнепальною зброєю: дозвіл користуватися нею отримали бразильці, яким більше як 25 років.

У Німеччині зареєстровано 10 млн. одиниць зброї. За період з 1971-го до 1994 року кількість злочинів із застосуванням зброї зменшилася на 60%.

За даними статистики, яку оприлюднено в журналі Journal of Law and Economics, у тих штатах Америки, де дозволено носити зброю, громадяни вбивають злочинців удвічі більше, ніж правоохоронці. Вбивають тут на 33% рідше, грабують — на 37% менше. Носити зброю дозволено в 31 штаті, американці є власниками понад 150 млн. стволів. А в місті Кеннесо, штат Джорджия, володіння принаймні однією одиницею вогнепальної зброї є обов’язковим від 1980-го — року ухвалення закону місцевою мерією, і до сьогодні там було вбито лише три людини.

Але це не єдине місце на Землі, де з такою «любов’ю» ставляться до зброї. У маленькій Швейцарії власником зброї є кожен третій громадянин. Швейцарці-чоловіки, які вийшли у резерв війська, здають гвинтівки М-57 та отримують замість них помпові рушниці.

В Ізраїлі вогнепальною зброєю мають право користуватися ті, хто відслужив у війську, але кількість набоїв обмежено: вдома можна зберігати не більше ніж 50 куль.

Безлімітний рівень озброєння існує у Ємені, головне, щоб користувачу сповнилося 18 років. Ліцензії на будь-який вид вогнепальної зброї тут не потрібно, якщо в громадянина є достатня підстава — робота або статус.

Водночас у Росії дозволено лише гладкоствольну мисливську зброю та травматику. Цю країну вважають винятком із загальної картини позитиву: росіяни мають близько чотирьох мільйонів легальних одиниць гладкоствольної мисливської зброї, а близько п’яти мільйонів одиниць як гладкоствольної, так і нарізної вогнепальної зброї перебуває за межею закону. Також є доволі високий рівень злочинності й низький (13 випадків зі 100) — озброєного спротиву, який лише у половині випадків був успішним.

1996 року уряд Австралії заборонив володіння вогнепальною зброєю. Як наслідок, за наступні вісім років дії закону кількість озброєних нападів зросла більше ніж удвічі. А от у Великобританії після заборони 1997-го володіти вогнепальною зброєю за шість років кількість злочинів, пов’язаних із застосуванням зброї, збільшилася на 88%, зокрема вбивств — на 24%, збройних пограбувань — на 101%, зґвалтувань — на 105%. В Ірландії після масового роззброєння 1974 року кількість убивств зросла вп’ятеро.

2002 року ООН помістив Великобританію та Ірландію у верхівку списку найбільш криміналізованих із 18-ти найрозвинутіших країн світу. За п’ять років заборон на вогнепальну зброю кількість злочинів з її використанням зросла вдвічі — негативним ефектом роззброєння стало те, що володіли нею лише злочинці. Після фактичної заборони продажу зброї у Канаді кількість злочинів зросла на 45%.

Легалізація зброї, як свідчать цифри, зменшує рівень злочинності, громадяни мають більше душевного спокою. Щодо нас, то вітчизняну злочинність, яка, без сумніву, є добре організованою, такий стан речей не влаштовує і навряд чи влаштовуватиме надалі. Питання: чи можливо в нас із цим боротися і як саме?

Валентин Концевич