Як ми давно мріяли…

 Без гнева и печали,
На благо всей земли.
Как мы давно мечтали,
Но так и не смогли… (с)

Добро має бути з кулаками

Друзі та знайомі питають мене – чому я припинила писати про право громадян на зброю.

А тому, що я бачу дивну річ – хто підтримував, той продовжує підтримувати, а у когось в макітрі #вседругдругаперестреляют, #толькомилицииможнооружие, #украинцынеготовы та інша подібна маячня… І маячня ця набита в їх макітри настільки щільно, що жодна інша думка туди аж ніяк не влізе. А я не дуже полюбляю робити справу, яка не має сенсу.

Тому я вирішила написати про зброярське суспільство. Так сталося, що саме зброярське суспільство, як на мене, приклад координованості дій, взаємоповаги та взаємодопомоги.

***

Спершу «хвилинка рожевої ванільності та мі-мі-мі» :)

Коли ти приїздиш на стрілецький полігон, ти ніби потрапляєш у інше, краще суспільство. Ніхто не лається, всі вкрай ввічливі, спокійні, посміхаються. Будь-яка незнайома людина сама тобі допоможе.

Професійний спортсмен просто підходить до тебе і каже – «Вибачте, я звернув увагу, як саме ви тримаєте руку, дозвольте вам трохи допомогти?» Тихо, ввічливо, з посмішкою і за 2 хвилини вкладає твої пальці і пояснює тобі те, що ти 3 місяці не могла зрозуміти з книжок та фанатських відео.

Залишила вдома степлер і не маєш чим прикріпити мішень? Тобі передають кілька степлерів і питають чи досить у тебе мішеней, чи може треба ще. Маєш проблеми з гвинтівкою – підійдуть, спитають чи не потрібна часом допомога. І так з кожною дрібничкою.

Уточнюю - це не тому, що я жінка :), бо чоловікам допомагають так само. Просто люди такі – спокійні, добрі, дружні.

І всі посміхаються. Ви розумієте, не постійна похмура заклопотаність, яку ти бачиш майже у кожного в місті, а спокійна щира посмішка. Це так чудово та незвично, що просто зачаровує.

***

Тепер мі-мі-мі скінчилось і підемо далі. Одна чудова, але не дуже любляча зброю, людина написала:

«У всех нормальных организаций есть адвокаты по авторским правам, а у NRA есть по авторским правам снайперы, так что с ними шутки плохи».

Я, мабуть дуже зла людина, але не бачу в цьому нічого поганого. Права, чи то вони громадянські, чи то авторські, тільки тоді варті чогось, коли ти можеш їх захистити. Коли ці права, тільки літери на папері, як у нас, то нічого вони не варті. Як приклад, більшість може пригадати нещодавню історію з зображенням однорічної трав'янистої рослини родини зонтичних. Якби в нашій країні авторське право було не тільки на папері, такої сморідної історії б не трапилось.

Я не закликаю перестріляти всіх, хто щось вкрав, хоча і впевнена, що практика відрубання руки крадія була прогресивною та ефективною. :)

Я звертаю увагу на те, що безкарність злочинців та неможливість захистити свої права неминучі в суспільстві, де обмежені права громадянина на зброю. Беззахисність завжди провокує хижаків нападати, в цьому люди нічим не відрізняються від тварин.

І це все до того, що зброярське суспільство має підтримувати одне одного не тільки на стрілецькому полігоні, а стати основою для побудови нового суспільства. Спокійного, впевненого в собі, готового захищати себе та допомагати одне-одному. Такого, про яке ми давно мріяли, але досі не змогли побудувати. Але світ не ідеальний і добро має бути з кулаками.

Десятки раз перетасовані одні й ті самі нардепи/міністри/інша кодла це минуле. Минуле, яке до істерики боїться громадян, які дійсно зможуть захистити свої права. Це минуле не може виробити нічого нового, тільки красти та розподіляти. І це минуле в змозі так діяти за однієї-єдиної умови – відсутності озброєних громадян, які знають та можуть захистити свої права.

Тому тільки врівноважені та озброєні громадяни можуть будувати нове суспільство, нову країну.