Чому Президент та інші українські можновладці бояться участі громадян в територіальній обороні країни

Солдатику, хто тебе замінить в АТО?

З самого початку вторгнення Московії в Україну постало питання про підготовку всього населення до збройного опору ворогу. Питання постало тому, що в інший спосіб Україна не спроможна дати відсіч Московії в разі переходу гібридної війни у пряме вторгнення загальновійськових угруповань військ Московії.

Найкращим способом підготовки резерву є служба в Збройних Силах всіх громадян з регулярним проходженням зборів в запасі, як це роблять в Ізраїлі і в Швейцарії.

Строкова служба у Збройних Силах потребує завеликих як для України витрат. За умов нестачі фінансування для повноцінної військової служби всіх громадян найбільш ефективним способом швидко збільшити чисельність військовонавченого резерву людських ресурсів є масова військова підготовка із залученням воєнно-патріотичних об’єднань громадян.

Такий досвід є в прибалтійських країнах, наприклад, Естонії та Латвії. Таким шляхом йде Польща, яка оголосила про озброєння державою воєнно-патріотичних організацій.

Саме на такому способі зміцнення оборони країни наполягають і українські воєнно-патріотичні організації, які вже понад півтора роки на громадських засадах готують громадян до захисту країни.

Багато разів ми зверталися до Президента України, голів Верховної Ради і Уряду, міністрів оборони і внутрішніх справ, командувача Національною гвардією про співпрацю держави і воєнно-патріотичних об'єднань громадян для зміцнення оборони країни, розвитку територіальної оборони і підготовки військовонавченого резерву.

І кожного разу отримували відповідь, що українській державі це не потрібно, у них і без патріотів все гаразд. Розповідаю від імені «Українського Легіону», але таке саме ставлення цивільної і військової верхівки до усіх воєнно-патріотичних об’єднань громадян.

Водночас можновладці намагаються хоч якось замаскувати власну бездіяльність у підготовці громадян до оборони країни, заради цього розробляють безліч законопроектів з питань територіальної оборони і військової підготовки. Всі ці законопроекти мають докорінну відмінність від європейських підходів до оборони країни.

Відмінність полягає в тому, що європейський підхід заснований на максимальному використанні ініціативи громадян і сприянні держави громадянам і воєнно-патріотичним об’єднанням у набутті військової підготовки, у забезпеченні зброєю і боєприпасами.

За європейським підходом громадянин є вільною людиною, відповідальним співвласником своєї держави і має право захищати її зброєю.

Український підхід зберігає московсько-ординську традицію, за якою потрібно максимально обмежити громадянські ініціативи і доступ громадян до зброї і боєприпасів, а те, що обмежити не вдається, підпорядкувати репресивним поліцейським структурам.

За українським підходом громадян є підданим, який має сплачувати данину та завжди і всюди підпорядковуватися і підкорятися призначеним чиновникам.

Саме тому, коли виникає військова загроза європейським країнам, вони намагаються максимально озброїти і навчити військовій справі громадян. Озброїти і навчити так, як це буде зручно громадянам, а не чиновникам.

Саме тому, коли виникає воєнна загроза Україні, наші можновладці намагаються максимально ускладнити громадянам доступ до зброї та якісної військової підготовки.

Навіть там, де можновладці роблять вигляд про взаємодію з громадськістю, вони лише користуються можливостями і ресурсами громадськості, натомість намагаються максимально обмежити громадянську ініціативу і самодіяльність.

Наприклад, уряд кинув кістку патріотам в постанові, де ухвалив, що до військового резерву належать громадяни та громадські об’єднання, які на добровільних засадах займаються діяльністю щодо підтримання обороноздатності держави.

Ми одразу написали розгорнутого листа на ім'я начальника Генерального штабу Збройних Сил України про те, що «Український Легіон» готовий увійти до військового резерву і готувати громадян до захисту країни спільно із Збройними Силами.

Ми виклали нашу програму підготовки цивільних громадян без відриву від виробництва, запропонували можливий формат участі громадських об’єднань у такій роботі і критерії визначення організацій, які спроможні надавати достатній рівень підготовки резервістів.

У відповідь отримали відписку від клерка з офіцерськими погонами про те, що у них у Збройних Силах все гаразд і без нас, а на всі питання дадуть відповідь у військкоматі під час мобілізації. Як у них все гаразд ми бачимо за результатами 6-ї хвилі мобілізації.

Відповідь була абсолютно зневажлива. Послати до військкомату це все одно, що послати матом. Хочеш щось загубити – пошли до військкомату. Військкомати вже загубили на кореню загони оборони.

Нагадаю, що такі мали бути створенні, озброєні і навчені військкоматами. Звичайно, військкомати цього не зробили і не могли зробити. А коли ми на заклик військових комісарів привели до загонів оборони навчених в Легіоні людей, їх просто майже всіх одразу мобілізували. Звичайний обман.

Себто замість взаємодії з патріотичною громадою військові можновладці обмежилися лише однією фразою в нормативних документах про громадянський резерв і громадські об’єднання. За тією фразою нема ніякого змісту, ніяких управлінських рішень, ніякої організації. Проте є що показати на папері західним партнерам, які вимагають реформ: дивіться, у нас взаємодія з громадянським суспільством, йопть!

Тепер фразу про громадський резерв і участь об'єднань громадян  в обороні країни без будь-якого реального наповнення тиражують в інших нормативних документах. Наприклад, в такому законопроекті.

Була така фраза в одному документі, тепер у двох. І ніяких дій. Характерно, що в пояснювальній записці до проекту закону зазначено, що він не потребує консультацій з громадськими об’єднаннями. Ось написали про громадські об’єднання в законі, а їхня думка з цього приводу міністру оборони не цікава. Абсолютно.

При тому самі військові організувати підготовку резервістів за нинішніх умов власними силами не спроможні. Там, де вона проводилася, військовики запрошували проводити заняття інструкторів із воєнно-патріотичних громадських об’єднань. Запрошували тому, що ми маємо такий досвід, що ми на відміну від кадрових військових вміємо працювати з цивільними людьми, вміємо працювати з добровольцями.

Воєнно-патріотичні організації пропонували допомогу військовим без будь-якого комерційного інтересу із свого боку. Єдине, про що ми просили військових і можновладців, це дати нам можливість робити за них їхню роботу, яку вони не спроможні зробити. Безкоштовно!!! Роботу, конче потрібну країні. Але можновладці як собака на сіні, самі не спроможні організувати роботу і нам не дають.

Складається враження, що українські можновладці більше бояться власних українських громадян, ніж московську орду. Мабуть, знають за собою гріхи, через які мають боятися своїх громадян.

Проте нам захищати нашу землю. Попри все. Попри будь-який уряд, попри будь-яких депутатів і президентів. Просто тому, що це наша земля.

Впевнений, що цей поважний ресурс читають і представники влади. Тому прошу розглядати цей допис як моє неофіційне звернення до Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, Прем’єр-міністра України, міністра оборони України, начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Оскільки на всі офіційні звернення були отримані беззмістовні відписки.

Панове можновладці! Дайте можливість громадянам самим зміцнювати оборону країни там, де ви не здатні це робити! Дайте можливість громадянам самим зброєю захищати себе там, де ви захистити їх не спроможні!