Зброя Гредунова: колекцією броварського депутата цікавляться в Луврі

Виставка Історія меча

Уже близько місяця в Броварах працює виставка клинкової зброї, що присвячена історії меча. Усі експонати виставки належать приватній колекції депутата міської ради – Євгенія Грєдунова.

Колекція зброї Євгенія Гредунова сьогодні налічує близько 4 тисячі експонатів. На виставці “Історія меча” представлено майже 15% усієї колекції, вартістю біля 20 мільйонів. Виставка має зразки зброї від часів до нашої ери аж до сьогодення. Представлені експонати, привезені колекціонером з різних куточків світу: Європи, Африки, Сходу та багато інших.

Виставка Історія меча

– Євгене, звідки така любов до зброї? Ви спадковий колекціонер, чи як Ви прийшли до цього заняття?

– Мабуть, це комплекс дитинства: не вистачало іграшок. Я весь час мріяв, щоб у мене було більше іграшок, пам’ятаю, серед улюблених були пластмасовий танк і трамвай. Коли я тільки починав колекціонувати, то просто збирав холодну зброю, потім з часом зрозумів, що це безглуздо: треба глибше розумітися на цьому.

У мене кілька шаф спеціалізованої літератури, присвяченої зброї та військовому мистецтву. Поступово я перейшов від ідеї створення якоїсь глобальної всесвітньої колекції експонатів зі всього світу, до колекціонування великого арсеналу зброї Історії України, зараз взагалі вирішив сфокусуватися на Броварщині.

Виставка Історія меча

– Ваше ставлення до колекціонування зброї вимагає багато сил та часу, скільки років ви збирали експонати?

– Уже 13 років як почав активно збирати зброю, але перший мій експонат в колекції дістався мені в дитинстві, коли я ще ходив в садочок. З ним насправді пов’язана кримінальна історія.

Колись в Броварах на Розвилці був ресторан “Пролісок”, там зчинилася бійка, і хтось почав погрожувати радянським кортиком, у результаті чого його відібрали, так він і перейшов до мене. А другий предметом в колекції був великий тесак, дістався мені від вітчима в третьому класі.

Виставка Історія меча

– Прийнято вважати, що колекціонування – це діагноз. Ви погоджуєтесь з цією думкою?

– Звісно, так і є, але ж, погодьтесь, що будь-яка діяльність, якій людина віддається повністю – це свого роду діагноз. Колекціонування – одна з тих справ, яка вимагає дуже відповідального ставлення, якщо хочеш відповідного результату. Я досить багато часу і коштів витрачав на те, щоб створити цю колекцію, і от я бачу результат – колекція стала однією із найкращих і відомих в Україні.

Більше того, сьогодні сюди приїздять люди з Лувра, наукові керівники з історичних інститутів, археологи, Але, розумієте, це вузький світ тих, хто так чи інакше причетний до історії та колекціонування, все-таки хочеться ділитися з цими скарбами із суспільством.

Виставка Історія меча

– У Вашій колекції експонати до початку нашої ери, або, наприклад, з битви на Ворсклі, тобто такі речі, які несуть велику культурну цінність. Звідки берете такі речі?

– Якщо ти живеш у своєму світі, у цьому випадку світі колекціонерів, то цей світ має свої правила, своїх людей, свої місця, і таке інше. Я їздив по всьому світу та привозив експонати близько з 50 країн, ходив по блошиним ринкам, музеям. В інтернеті є багато сайтів, де колекціонери або шукачі пропонують на обговорення цікаві речі, ніхто не відміняв аукціони. На жаль, держава не підтримує історичну науку, і не фінансує повноцінно ні інститути, ні археологію. Через це у нас все, що не можна, все робиться.

Виставка Історія меча

– Не всі колекціонери схильні влаштовувати виставки чи якісь проекти. Як вирішили поділитися своєю приватною колекцією з громадою? Що вас мотивувало?

– Я переконаний, що ці всі речі повинні служити для культури, і для історії як людства, так і України. Не можна, щоб це лежало схованим від людей, це все історія не лише зброї, а й технологій, держави, мистецтва, врешті-решт. Тут дуже багато речей пов’язано одночасно. Зброя у всі часи була необхідною для виживання, це лакмусовий папірець, який повертає нас на багато років назад.

Часто мені кажуть: от в тебе кров в кабінеті, зброя – це смерть. Ні, я не бачу в цьому смерті. Я бачу майстра, технологію, бачу його думки, цікавлюсь, чому в цей період історії таке, а там інше. Це надзвичайно захоплює.

Виставка Історія меча

– Чимало колекціонерів розглядає це заняття виключно як інвестиції, які повинні принести прибуток. Що для вас важливіше процес чи результат?

– Процес завжди важливіше, тому що який предмет не взяти, у нього є якась історія, яка пов’язана вже зі мною. Починаючи з того, де я його побачив, як привіз, історію предмету, які люди перед цим тримали його в руках. Насправді, можна написати книжки про кожен експонат. Для мене це не просто виставка чи музей, для мене це спосіб життя.

Виставка Історія меча

– Ця колекція в майбутньому залишатиметься приватною колекцією Євгенія Грєдунова, не плануєте передати експонати до музейного фонду?

– Приватні колекції набагато ефективніші, ніж державні. Музеї ефективні лише тоді, коли в них інвестують, цього найближчими роками не буде, бо немає навіть досконалої законодавчої бази. А все, що розробляється сьогодні навпаки віддаляє людей від культури, а не наближує. Звісно, до Революції фінансові можливості дозволяли, були плани відкрити музей.

Можливо я зроблю це в тих приміщеннях, що маємо сьогодні. Мені дуже прикро, що потенціал цієї виставки не почав розкриватися. Це унікальна виставка, але я зрозумів, що вона не в тому місці.

Виставка Історія меча

– Задоволені своїм результатом сьогодні?

– Відверто кажучи, не задоволений, тому що в першу чергу хочеться, щоб більше людей все це бачили. Я не чекав, що так мало людей захочуть відвідати виставку навіть безкоштовно, ми надавали таку можливість. Люди більше думають сьогодні про “хліб насущний”, ніж про духовний розвиток, якесь культурне дозвілля. Навіть директора шкіл не мають великого бажання приводити школярів.

Виставка Історія меча

Ми проводимо цікаву екскурсію, розказуємо, показуємо, даємо потримати зброю в руках. Є дуже багато різних ідей, ми готові змінювати експозиції, наприклад, виставки присвячені розвитку козацтва, зброї середньовічної України. Матеріал є – треба, щоб було кому показувати.

Автор: Вікторія Оникієнко,
Фото: Микола Кожемяко