Віталій Циктіч: «Окреслюючи межі застосування вогнепальної зброї, важливо визначити мету, якій служитиме такий захід»

Віталій Циктіч, суддя Шевченківського районного суду м. Києва

Не зважаючи на те, що Президент України чітко сформулював свою позицію щодо неприйнятності загального озброєння населення, розмови про спеціальний закон, який би встановив порядок обігу вогнепальної зброї поміж громадянами, не вщухають.

Його основні ініціатори – представники ГО «Українська асоціація власників зброї» на чолі з головою наглядової ради Асоціації Георгієм Учайкіним невтомно створюють інформаційні приводи для обговорення проекту закону «Про цивільну зброю і боєприпаси».

Необхідність озброєння вони аргументують тим, що держава не здатна ефективно захищати своїх громадян та не спроможна впоратися з навалою нелегальної вогнепальної зброї, яка з’явилася в Україні після початку збройного конфлікту на сході. Зброярі переконані, якщо кожен дієздатний громадянин матиме власний «ствол», то це дисциплінує населення, знизить рівень злочинності та підвищить національну свідомість.

Про те, чи відповідає це дійсності, спитали в судді Шевченківського районного суду м. Києва, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ, Віталія Циктіча.

- Віталію Михайловичу, не зважаючи на те, що Президент України вже озвучував своє негативне ставлення до перспективи озброєння населення, закликавши усіх, хто бажає мати зброю, вступати до лав правоохоронних органів, українські зброярі продовжують наполягати на необхідності прийняття профільного збройного закону. Проект цього документу, розроблений за підтримки Української асоціації власників зброї, розміщений для обговорення на сайті Асоціації. Його прихильники стверджують, що прийняття акту дозволить вирішити численні «збройні» проблеми, з якими держава не впоралась протягом років незалежності. А противники переконані, що українські громадяни не готові до такої відповідальності. Скажіть, яка Ваша думка з приводу перспективи прийняття закону?

- Як правило, нові закони приймаються тоді, коли виникає необхідність врегулювати суспільні відносини, які вже існують у певній площині, надавши їм необхідної правової форми, або ж коли з’являється потреба створити на майбутнє модель легальної правової поведінки задля того, аби громадяни діяли у її межах, не порушуючи закон. На сьогодні регулювання «збройної» царини зумовлене обома зазначеними чинниками.

По-перше, якщо реально оцінювати сьогоднішню ситуацію у суспільстві, ми бачимо, що монополія держави на застосування сили вже втрачена. На жаль, наразі державні інститути, покликані забезпечити захист громадян, у тому числі й шляхом застосування примусових заходів, виявилися не спроможними ефективно виконувати свої функції. Тож залишитися зі злочинцем сам на сам, без будь-якої надії на швидку допомогу випробування, – не для кожного.

У реаліях сьогодення було б нормальним, якби законослухняні громадяни отримали можливість захищати себе та своїх близьких, використовуючи зброю на законних підставах. При цьому варто зауважити, що йдеться саме про захист життя, здоров’я, майна від протиправних посягань. Тобто, окреслюючи межі застосування вогнепальної зброї, важливо визначити мету, якій служитиме такий захід.

По-друге, не секрет, що зараз «на руках» у населення незаконно знаходиться величезна кількість нелегальної зброї. Я можу припустити, що прийняття закону про зброю із запровадженням розумної процедури легалізації дозволить принаймні частково вирішити цю проблему. Адже не кожен громадянин тримає зброю з умислом вчинити злочин. Є безліч осіб, які нею володіють для захисту або ж як сувеніром тощо, де-юре, порушуючи закон. Обов’язок держави – створити для своїх громадян умови, які б дозволяли їм діяти у правовому полі.

- А як щодо аргументу зброярів з приводу того, що спеціальний закон сприятиме скороченню злочинності?

- На мою думку, у цій ситуації існує, щонайменше, два аспекти. Перший стосується злочинців, які чітко знають, навіщо вчиняють злочин, заздалегідь планують та готуються до його вчинення. Як правило, йдеться про тяжкі або особливо тяжкі злочини із застосуванням вогнепальної зброї. На поведінку цієї категорії осіб прийняття закону про зброю не буде мати вирішального впливу.

Відомості про кожну збройну одиницю (або її похідні – набої, гільзи, кулі), що застосовується під час скоєння такого злочину, якщо її вдається виявити, заносяться до бази даних, створеної правоохоронними органами. Це дозволяє відстежувати зброю та встановлювати, чи використовувалась вона раніше під час скоєння злочинів. Як правило, майже вся така зброя перебуває у володінні осіб нелегально, що значно ускладнює розкриття злочинів, вчинених з її застосуванням.

Створення ж реєстру легальної зброї, куди вноситиметься інформація як про саму зброю, так і про її власників (про що, до речі, йдеться у законопроекті) дозволило б поставити на облік певну частину зброї, яка перебуває на руках. Зазначений фактор, у свою чергу, міг би служити стримувальним чинником проти бездумного або навіть злочинного застосування зброї, а також значно спростив би процес розкриття вчинених за допомогою такої зброї злочинів.

Звісно, ми не можемо виключати того, що легальна зброя може бути загублена, вкрадена тощо. Однак інформація про її законного власника дозволить визначити вірний напрям розслідування.

- А у чому полягає другий аспект?

- Він охоплює ті види злочинів, вчинення яких наперед не планується, наприклад, хуліганство. Зараз законослухняні громадяни є фактично беззахисними перед тими, хто грубо порушує громадський порядок, посягає на їхню честь та гідність, а подекуди – на здоров’я та навіть життя.

Скільки ми знаємо випадків, коли на дитячий майданчик, на якому знаходяться матері з малолітніми дітьми, приходять молодики, поводяться зневажливо, розпивають алкогольні напої, агресивно реагують на зауваження? Психологічний портрет таких людей має важливу характерну рису – їхня поведінка, здебільшого, розрахована на безкарність. Чи наважилися б вони поводити себе таким чином, коли б розуміли, що у будь-якої з ображених ними осіб у сумочці може знаходитися вогнепальна зброя? Думаю, ні.

Обережне поводження із сильнішим за тебе є одним з основних психологічних факторів, що керують людською поведінкою. Не дарма американська приказка говорить про те, що Бог створив людей, а Кольт зробив їх рівними. Такий підхід є справедливим і для злочинних проявів, пов’язаних з відвертим нехтуванням правами інших.

- Тобто легалізація зброї може стати своєрідною пігулкою дисципліни для населення. Але ж не всі та не одразу спроможуться усвідомити, що візаві має вогнепальну збою. Відтак, люди будуть гинути за тих же умов, за яких могли б залишитись живими?

- Не беруся прогнозувати можливий розвиток подій у разі суцільного озброєння суспільства. Однак, припускаючи саме це, доцільним було б введення законом певних запобіжників, які б мінімізували можливі негативні наслідки. Маю на увазі виокремлення кола осіб, яким володіння зброєю має бути заборонене.

Крім того, ми говоримо про правомірне застосування зброї, як про це йдеться у законопроекті. А це означає, що власник зброї обмежуватиметься суворими, нормативно визначеними застереженнями, у разі порушення яких така особа повинна нести відповідальність за нехтування правилами. За перевищення меж застосування зброї має наставати кримінальна відповідальність.

- А хто визначатиме, чи було таке перевищення? Суди?

- Дуже цікаве та своєчасне запитання. Його активне обговорення має передувати прийняттю рішення про вільний продаж вогнепальної зброї. У цьому випадку йдеться про дії особи в рамках або ж поза рамками необхідного захисту, останнє, за Кримінальним кодексом України, отримало назву «межами необхідної оборони».

Де саме пролягає та невидима оком межа необхідного, яку має сприймати та розуміти особа, застосовуючи зброю під час захисту? Коли у руках менш травматичне знаряддя, ніж вогнепальна зброя, наприклад, палиця, людина може зупинитися після її одноразового застосування, побачивши реакцію супротивника на свої дії, оскільки цей предмет перебуває під її постійним контролем. Для вогнепальної зброї достатньо одного натиску на гачок, а подальший розвиток подій є незворотнім, зупинити його також не можливо. А зброя, як правило, застосовується у стані загострення конфлікту, під час психологічного стресу.

Для того, щоб контролювати свої дії у такій ситуації, необхідна спеціальна підготовка та відповідні навички, які дозволили б захищаючись не спричиняти зайвої шкоди, яка вийде за межі необхідного та достатнього. Чи буде давати оцінку таким діям суд? На суд також покладене і таке завдання, однак виконання його можливе лише після проведення досудового розслідування та направлення до суду обвинувального акту.

- Зараз суди також розглядають справи, які стосуються самооборони. Однак чомусь вірогідність того, що той, хто оборонявся, буде притягнутий до кримінальної відповідальності, дуже висока. А навіть якщо особу і виправдовують, то робить це касаційна інстанція через тривалий час після затримання, протягом якого особа, що захищала себе, своїх близьких або своє майно, перебуває у місцях позбавлення волі. Чи змінилася б така судова філософія з прийняттям закону про зброю?

- Можливо, Ви маєте рацію. Якщо застосування зброї відбулося в умовах неочевидності, тобто коли про ці події, через відповідні обставини, може розповісти лише один учасник конфлікту, його версія завжди сприймається критично. У таких ситуаціях найважливішу роль відіграє професіоналізм слідчого, задачею якого є підтвердження або спростування запропонованої особою версії того, що відбулося. Задача ж суду – надати оцінку зібраним доказам, дотримуючись при цьому презумпції невинуватості. Отже, твердження про винуватість особи, яка застосувала зброю, до проведення судового розгляду не відповідає вказаному конституційному принципу.

Життя – це процес, тобто постійний рух. Одні відносини зникають, інші – з’являються. Це вимагає від суддів врахування нових реалій, разом з цим судді – люди, здебільшого, консервативні, оскільки ця професія не передбачає новаторських підходів. До речі, суспільні відносини характеризуються достатньо серйозною інертністю, тобто зміни не відбуваються миттєво. У разі прийняття закону, який ми обговорюємо, далеко не кожний громадянин наступного дня стане володільцем вогнепальної зброї. Що ж стосується правової оцінки дій людини у разі застосування зброї, то кожна ситуація є індивідуальною. Якісь уніфіковані підходи можуть бути напрацьовані лише судовою практикою через певний час.

Якщо ж говорити про філософію прийняття судового рішення, варто взяти до уваги, що у справі, в якій особа буде обвинувачуватися у протизаконному застосуванні зброї під час захисту, суддя має всебічно та об’єктивно дослідити усі обставини вчиненого, дати оцінку наявним доказам, лише після цього можна прийняти справедливе рішення. Механізми для цього у чинному законодавстві існують і тепер. Прийняття закону про зброю на це не впливають. Наприклад, ст. 36 Кримінального кодексу України визначає поняття необхідної оборони.

Цією ж нормою передбачені випадки, за яких особа звільняється від кримінальної відповідальності навіть при перевищенні меж необхідної оборони. Впевнений, що читачам буде цікаво дізнатися, що не тягне кримінальної відповідальності застосування зброї для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб (навіть неозброєних), для захисту від протиправного насильницького вторгнення у житло. В інших випадках суд має встановлювати, чи був збережений баланс між необхідною та достатньою шкодою для відвернення посягання.

- А якщо зброя свідомо використовуватиметься законним володільцем з неправомірною метою?

- Для таких випадків доречним було б доповнити Кримінальний кодекс у частині того, що протиправне застосування зброї її законним володільцем є обтяжувальною обставиною. А також, можливо, визначати як додаткове покарання – позбавлення права володіти зброєю на певний час або довічно.

Інша справа у тому, що крім законодавчих змін, прийняття такого закону вимагатиме складного технічного забезпечення. Якщо Ви читали проект, то бачили, що його автори пропонують створити реєстри осіб, які не матимуть права володіти вогнепальною зброєю. Йдеться про реєстр недієздатних осіб та осіб, що знаходяться на обліку, у зв’язку з психічними захворюваннями. Наразі в Україні таких реєстрів немає. Відомості про зазначених осіб розкидані по територіальним органам опіки та піклування, по медичних закладам. Ведення таких реєстрів було б корисним не лише в контексті «збройного» питання.

Якщо ж говорити суто про зброю то перелік таких реєстрів варто б доповнити реєстрами нарко- та алкозалежних осіб, а також осіб, які притягались до відповідальності за насильство у сім’ї, хуліганство, незаконне поводження зі зброєю тощо. Також автори проекту пропонують позбавляти права на зброю осіб, які притягались до кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з насильством. Це дуже звужена категорія. Її необхідно конкретизувати, визначивши певні склади злочинів, судимість за які унеможливлювала б законне володіння зброєю.

Такі реєстри мають запобігти безконтрольному розповсюдженню зброї та стати своєрідним орієнтиром для правоохоронної системи. Адже ми розумітимемо, що особа, яка застосувала власну зброю для захисту чи з іншою метою, є адекватною, не має наркотичної або алкогольної залежності та проблем із законом.

- А чи є такі реєстри в інших країнах, де володіння зброєю дозволено?

- Стверджувати напевно не берусь, однак, гадаю, що повинні бути. Проте необхідно розуміти, що справа не лише у наявності чи відсутності тих чи інших реєстрів. Справа у правовій культурі та правових традиціях населення. Ось, скажімо, Сполучені Штати Америки. США по праву вважається законодавцем «збройної моди». Кожен громадянин цієї країни має право володіти зброєю, і більшість використовує своє право. Однак необхідно поглянути на історію Штатів.

Величезні земельні території освоювалися досить невеликою кількістю людей, які окрім себе не мали на кого сподіватися. Тож наявність зброї була життєвою необхідністю. Зброя, за відсутності закону, слугувала фактором стримування, виховувала повагу до життя та приватного майна. Україна, особливо зважаючи на радянське минуле, йшла іншим шляхом розвитку. Тим не менш, якщо ми можемо запровадити щось корисне з іноземного досвіду, чому б це не зробити?

- Тож закон про зброю Ви оцінюєте позитивно. Однак у нього досить багато опонентів і навіть супротивників, які переконані, що населення, отримавши зброю, знищить одне одного. А чи не варто запитати у самих громадян, чи хочуть вони мати зброю?

- Опитування – це сфера діяльності соціологів, тому оцінювати об’єктивність таких опитувань я не беруся. Втім, необхідно враховувати, що суспільна думка формується під впливом засобів масової інформації. Як кажуть: «Хто за вечерю платить, той молодицю і танцює». Багато залежить від того, як сформульовані запитання, тому опитування може дати лише орієнтовну відповідь. Що таке суспільна думка, ми зараз можемо побачити на прикладі судової системи. Звідусіль лунають звинувачення у тому, що рівень довіри до суддів серед українців є рекордно низьким.

Кілька відомих організацій провели опитування серед населення і виявили досить непривабливі результати. Але чомусь ніхто не вказав на те, що більшість опитаних респондентів ніколи не мали жодних зносин із судовою системою. Водночас, опитавши тих, кому доводилося бути втягнутими в орбіту судочинства, інші дослідники виявили, що рівень довіри сягає, а подекуди перевищує 50% і навіть 60%. Чомусь критики судової системи забувають, що яким би не було рішення суду, принаймні одна сторона процесу залишається незадоволеною.

От Вам і суспільна думка. Безперечно, деякі дослідження провести було б варто. Однак цим мають займатися професіонали, які визначать вірне коло респондентів та правильно сформулюють питання.

- Якщо закон про зброю не знайде підтримки серед суб’єктів законодавчих ініціатив, існують його усічені альтернативи. Так, представники окремих професійних спільнот вже давно вимагають надати їм право на володіння вогнепальною зброєю. До таких належать судді, журналісти, адвокати. До слова, останні навіть намагаються закріпити право на зброю у новій редакції свого профільного закону. Як Ви ставитеся до таких ініціатив?

- Я вважаю, що суспільна ситуація в Україні є досить напруженою. Тож за таких умов виокремлювати ту, чи іншу категорію осіб, надаючи їй додаткове право, мені видається недоцільним. Якщо посадовці готові прийняти рішення про надання громадянам права на зброю, воно повинно стосуватися всіх, хто не матиме законодавчих обмежень. В іншому випадку – варто залишити право володіти зброєю лише представникам правоохоронних органів, як це є зараз.

Журналіст: Катерина Бєляєва