Закон про зброю. Роковини

закон про зброю

Ось і минув рік з того часу, як Верховна Рада України прийняла у першому читанні проект Закону «Про обіг зброї невійськового призначення».

Здавалось, що майже нечувана єдність народних обранців, які 318 голосами підтримали цей Законопроект, забезпечить йому швидке просування аж до прийняття самого Закону.

Але, не все так просто – за рік  нічого  не змінилося.

Чесно кажучи, ми розуміли з самого початку, що цей закон ніхто не прийме.

І не тільки тому, що він не витримував жодної критики і не відповідав сучасним вимогам, а й тому, що з самого початку він був суто лобістським – передбачав збагачування продавців «гумоплюїв» та врешті-решт спричинив би шалений сплеск немотивованої злочинності.

Саме тому і не тільки, його спіткала участь усіх попередніх законопроектів про зброю.

Не будемо ще раз наводити аргументи та згадувати усі коментарі, що ми зробили з цього приводу. Немає жодного сенсу – за багатьох причин такий закон, в такій редакції та за таких обставин прийнятий не буде. Крапка. Відзначаємо роковини.

Але в процесі обговорення та дискусій навколо мертвонародженого проекту виникло декілька цікавих питань «по суті».

А чи потрібен взагалі народним обранцям Закон про зброю, особливо з огляду на те, що питання власної безпеки перед ними стоїть не так гостро, як перед пересічними українцями?

Ще в далекому 1994 році це питання було вирішене таким чином:

Постанова ВРУ

Про забезпечення безпеки народних депутатів України та окремих посадових осіб апарату Верховної Ради України

З метою сприяння діяльності та забезпечення захисту народних депутатів України, окремих посадових осіб апарату Верховної Ради України та членів їх сімей Президія Верховної Ради України, 
п о с т а н о в л я є :

1. Встановити, що до прийняття Закону України "Про зброю"
Міністерство внутрішніх справ України у встановленому ним порядку
може видавати у тимчасове користування вогнепальну зброю народним
депутатам України та окремим посадовим особам апарату Верховної
Ради України. 

повний текст знаходиться тут

З часом, з’явилася більш «просунута» технологія – «нагородна зброя», яку блискавично продемонстрував один з керівників профільного міністерства.

Важко навіть уявити яку кількість стволів було видано за ці роки, якщо тільки в цій публікації мова йде про сотні. І справа навіть не в кількості, а в тому, кому ці стволи видавалися та продовжують видаватися.

Питань насправді ще дуже багато, проте хочеться задати тільки одне – чи нормально з етичної точки зору володіючи бойовою зброєю, розповідати країні з більше ніж 40-ка мільйонним населенням дурниці про її шкоду, та пропонувати озброїти населення «травматичною» зброєю?

Чи може дійсно серед десятків мільйонів українців тільки «вони» нормальні, а усі інші психічно неврівноважені та агресивні?

Питання, звісно, не до «них», а до «нас».

P.S.

– А кто такие эти полицейские? — спросила Селедочка.

– Бандиты! — с раздражением сказал Колосок. — Честное слово, бандиты! По-настоящему, обязанность полицейских — защищать население от грабителей, в действительности же они защищают лишь богачей. А богачи-то и есть самые настоящие грабители.

— Только грабят они нас, прикрываясь законами, которые сами придумывают. А какая, скажите, разница, по закону меня ограбят или не по закону? Да мне все равно!

– Тут у вас как-то чудно! — сказал Винтик. — Зачем же вы слушаетесь полицейских и еще этих… как вы их называете, богачей?

– Попробуй тут не послушайся, когда в их руках все: и земля, и фабрики, и деньги, и вдобавок оружие! – Колосок пригорюнился. – Теперь вот явлюсь домой, – сказал он, – а полицейские схватят меня и посадят в кутузку. И семена отберут. Это ясно! Богачи не допустят, чтоб кто-нибудь сажал гигантские растения. Не суждено, видно, нам избавиться от нищеты!

Н.Н. Носов. Незнайка на Луне. Глава 31. 1965 г.