Честь і хвала тим суддям, що побороли страх перед міліцейською традицією

Акція УАВЗ під ВРП справа Дубровського

Відбулася акція УАВЗ під стінами Вищої Ради Правосуддя з вимогою відсторонити суддю Демченко Л.М. від правосуддя за грубе порушення закону, яке підриває суспільну довіру до суду.

Але іншою метою акції було висловлення подяки тим суддям, які подолали страх і в справах за ст. 263 КК "незаконне поводження зі зброєю" почали приймати рішення, відповідно до принципу верховенства права, а не за старою міліцейською традицією.

Зазначимо, що тенденція повернення обвинувальних актів, які не містять посилання на закон, за ст. 263 КК стає масовою, судді не хочуть брати на себе відповідальності за покарання осіб без порушення обвинуваченими закону.

Згідно реєстру судових рішень майже в кожній області прийняті такі ухвали в розріз міліцейській традиції. Ось деякі з них:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69376152

http://reyestr.court.gov.ua/Review/68055401

http://reyestr.court.gov.ua/Review/67870093

http://reyestr.court.gov.ua/Review/69335721

Такі акти судової влади здатні змусити законодавчу гілку влади врегулювати порядок обігу зброї відповідним законом, як того вимагає статті 41 та 92 Конституції України.

І саме за це бореться Українська асоціація власників зброї (УАВЗ).

Україна змушена пройти свій шлях правового просвітництва. Основою сучасного демократичного суспільства є визнання принципу верховенства права.

Звідки воно пішло? На жаль, українці, бувши під владою імперій активно не переживали етап просвітництва, не мали власної буржуазної революції, хоча першим з тої когорти філософів (за 100 років до Дж. Локка) був українець Станіслав Оріховський з його знаменитим - "ЗАКОН ВИЩЕ КОРОЛЯ" (Maior erit lex, quam Rex).

Видатні просвітителі поставили під сумнів тезу про те, що вся влада від Бога і що воля королів - абсолютна. Філософи доби Просвітництва доводили,  що вся влада від народу, а волею народу - є закон.

Основу верховенства права складають інтуїтивні для демократичного суспільства принципи: “дозволено все, що не заборонене законом і не шкодить іншим”, але не менш важливою основою верховенства права є принцип “nulla poena sine lege” - жодного покарання без закону.

Всі ці принципи як і сучасний демократичний устрій беруть свій початок з Великої Французької революції з її знаменитою “Декларацією прав людини і громадянина” 1789 р, як вершини правового просвітництва того періоду.

Ці принципи залишаються джерелом права і мірилом справедливості демократичного суспільства і донині. Саме зі ст. 8 Декларації прав людини і громадянина видатний вчений в галузі кримінального права - Пауль Феєрбах вивів загальновизнаний принцип “nulla poena sine lege”, за яким:

• Немає покарання без попередньо установленого закону. Це забороняє існування законів із зворотною дією та їх ретро застосування. 

• Не існує покарання без писаного закону. Тобто, кримінальні заборони повинні бути затверджені в письмових правових документах загального характеру, зазвичай в законах, прийнятих у формі, відповідно до вимог конституційного права. Це виключає традиції та звичаєве право. 

• Немає покарання без визначеного права. Це передбачає, що кримінальний закон повинен визначити кримінально карану поведінку з достатньою певністю, що дозволить громадянам передбачити конкретні вчинки, за які можна отримати покарання, і поводити себе належним чином. Правило визначає загальний принцип правової визначеності у контексті кримінального права. Воно визнане і закріплене в багатьох національних юрисдикціях, так само, як і у праві Європейського суду, справедливості як «загального принципу права Європейського Союзу. В Україні цей принцип розтлумачений в рішеннях Конституційного Суду, зокрема, N 15-рп/2004, 5-рп/2005, 17-рп/2010. 

• Немає покарання без строгого закону. Це забороняє застосовувати за аналогією законодавчі положення в області кримінального права. 

Проте, в Україні продовжують обвинувачувати за традицією у справах “незаконного поводження зі зброєю”. В той час як Закон УРСР “Про власність”, на підставі якого була прийнята Постанова ВРУ “Про право власності на окремі види майна”, втратив чинність ще 2007 році, а інструкція МВС чи інший підзаконний акт не є законом за визначенням.

З одного боку - це зручна стаття і легкий “показник” для “правоохоронців”: знайшов власника зброї, зробив експертизу, змусив визнати вини, отримав вирок і погони, - все. З іншого - це біда цілої “правоохоронної системи”, коли абсолютна більшість правоохоронців вважають, що вони охороняють Кримінальний кодекс, а не Конституцію та інші закони. Коли ці правоохоронці на запитання: “Що порушує особа, таємно заволодіваючи майном іншої особи?”, - відповідають: “Порушує ст. 185 Кримінального кодексу”. В той час як звичайна людина відповість, що порушується право власності.

Саме непорушність права власності, гарантовано ст. 41 Конституції, яку захищає згідно своєї мети Кримінальний кодекс і визначає міру покарання за різні способи і наслідки порушення права власності. Так само ст. 115 Кримінального кодексу захищає право на життя і заборону свавільного позбавлення життя, що визначені ст. 27 Конституції України.

Тож, правоохоронці саме тому право-охоронці, що повинні охороняти конкретні права закріплені Конституцією, а одним з інструментів їхньої охорони є Кримінальний кодекс чи Кодекс про адміністративні правопорушення.

У випадку зі статтею 263 Кримінального кодексу правоохоронцям поки немає що охороняти, бо немає закону, який встановлює дозвільний порядок обігу зброї (тут не йдеться про використання зброї як знаряддя іншого злочину чи привласнення зброї як військового майна).

Саме на прийняття закону про правовий режим власності на зброю зосереджує свої зусилля Українська асоціація власників зброї, коли зареєструвала у ВРУ близько трьох років тому законопроект № 1135-1 “Про цивільну зброю і боєприпаси”.

Лише при порушенні закону, людина може розуміти не тільки зміст, але і причини обвинувачення, а відтак може визначитися зі своїм внутрішнім відношенням до порушення такого закону: визнати або заперечити свою вину. “Гріх бо був у світі й до Закону, але гріх не ставиться в провину, коли немає Закону” (До Римлян 5:13).

Право знати не лише зміст, але і причину обвинувачення закріплене на рівні Конституції США, у Шостій поправці (1791 року), право розуміти суть, характер і причини обвинувачення є невід’ємним правом на справедливий суд, визначене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

На щастя, традиція обмежувати це право в Україні змінюється. Тож, ще раз дякуємо кожному судді, який не побоявся піти в супереч традиції, за справедливе і сміливе рішення, яке ламає хибну радянську традицію кримінального судочинства.

Хоч такі рішення і можуть скасовуватися апеляцією без достатніх обґрунтувань, але час змін, час нашого правового просвітництва настав. Тому такі рішення, насправді, не ламають судову систему, а роблять судову гілку влади незалежною, а відтак і більш авторитетною.

Бо для судді принцип fiat justitia pereat mundus повинен бути дороговказом. Хоча зрозуміло, що світ збережеться, якщо правосуддя здійсниться ;)