Генерал поліції залякує українців: чому МВС маніпулює страхами?

Хто несе відповідальність за цинізм курсантів університету МВС у Дніпрі, чому заступник голови Нацполіції Нєбитов маніпулює страхами українців щодо зброї, та навіщо Міносвіти знищує реальну військову підготовку молоді — розбираємо в цьому випуску.

Поліція без етики: в системі МВС зростають нелюди? | Факти без ілюзій 23 березня 2026

Вітаю, товариство! Це «Факти без ілюзій» — тут ми говоримо про те, що інші воліють не помічати. У цьому випуску: чому в університетах МВС селфі біля тіла загиблої дитини вважають ознакою «здібного студента», як генерал поліції Нєбитов маніпулює страхами, щоб виправдати беззбройність українців, та чому замість реального вишколу на полігонах МОН пропонує студентам імітацію нацспротиву.

Поїхали.

МВС ВИРОЩУЄ НЕЛЮДІВ У ПОГОНАХ

Увечері 18 березня українські соцмережі буквально вибухнули від гніву. Фотографія курсанта, який посміхається біля тіла загиблої дитини, потрапила до журналістів не від самих «героїв» знімка, а від знайомих родини загиблої дівчинки. Це не був випадковий витік інформації — це був акт відчаю та протесту. Люди просто не змогли це замовчувати.

Чотирнадцять днів. Саме стільки часу рідні 14-річної Анастасії Ситнікової не могли побачити тіло своєї дитини. Поки батьки проходили через два тижні пекла, невідомості та надії, «майбутній кримінальний поліцейський» уже обирав вдалий ракурс для кадру. Це не просто фотографія. Це — вирок системі, яка вчить робити «контент» там, де має бути професійна етика, закон та елементарна людська гідність.

17 лютого 2026 року Анастасія Ситнікова зникла безвісти. 19 лютого Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ отримав офіційний запит на залучення курсантів до пошукових заходів. Тіло дівчинки знайшли у покинутій будівлі кафе біля парку Шевченка.

Керівництво університету вже офіційно підтвердило: під час розслідування встановлено не одну особу, а цілу групу причетних до інциденту. Хтось позував, хтось фотографував, інші — мовчки спостерігали. У закладі розпочали службову перевірку, проте за її попередніми висновками винних планують притягнути лише до «дисциплінарної відповідальності». Станом на зараз курсанта від навчання не відсторонили.

Тепер давайте розберемо «театр абсурду», який влаштувало керівництво Дніпровського державного університету внутрішніх справ. Тимчасово виконуючий обов’язки ректора Ігор Магдаліна заявляє, що він «шокований». Але тут же, в тому самому коментарі, видає курсанту характеристику: «здібний до навчання», «займається спортом», «волонтер», «характеризується позитивно».

Задумайтесь на секунду: якщо для керівництва профільного університету МВС людина, здатна на такий цинізм — це «позитивний волонтер», то у мене питання до всієї системи. Що в цьому закладі тоді вважається «негативним»? Якщо усмішка та жест «peace» біля трупа дитини — це ознака «здібного студента», то які ж тоді ті, хто вчиться погано? Це і є діагноз професійної деформації, яка в лавах МВС починається ще до отримання диплома. Система не просто «прогледіла» одного виродка — вона свідомо вважає такий тип особистості прийнятним для служби.

Вже відомо, що він був там не один. Офіційно встановлено групу причетних осіб. Хтось же натиснув на кнопку телефона. Хтось стояв поруч. І ніхто — підкреслюю, жоден із майбутніх «правоохоронців» — не сказав йому: «Ти що, ідіот? Що ти робиш?». Жоден не зупинив це збочення.

Це означає, що для цього середовища така поведінка є не просто прийнятною, а нормою. Якщо в групі курсантів не знайшлося жодної людини з працюючим моральним компасом, то ми маємо справу з колективною патологією. Це не «помилка молодика» — це внутрішній стан цілого підрозділу майбутньої кримінальної поліції. Вони не відчувають межі між людською трагедією і «хайповим контентом».

Ви запитаєте, чому його досі не відрахували? Відповідь проста і дуже неприємна. Цілком імовірно, що ми бачимо класичну схему «своїх не здаємо». Такі персонажі часто виявляються синами чи родичами діючих працівників МВС. Яблучко від яблуні, як то кажуть, далеко не котиться, і змалку впитує в себе всі родинні цінності - зневагу до громадян, алчність та відсутність емпатії.До речі, так було і ще з одним міліційним нащадком, який “трошки бешкетував” у київській школі. Можете переглянути це відео тут.

Це і є той самий «яблуневий сад» МВС, де цинізм та безкарність удобрюються роками. Подивіться на ґрунт, на якому вони зростають. Роки скарг на бездіяльність, тисячі проданих та закритих проваджень. Керівництво, яке стає мільйонерами у перший же рік на посаді. Впевненість, що в ДБР «всі свої» і будь-що можна «порєшати». У такому середовищі емпатія — це слабкість, а цинізм — ознака професійної придатності. Якщо система була би здорова, такого персонажа навіть близько не підпустили би до навчання. А в нашій системі він — «позитивний волонтер».

І це про наше з вами «завтра». Як відбирають майбутніх правоохоронців? Чи долучають психологів до цього відбору? Якщо “так”, то як вони могли пропустити в систему людей, які не мають жодного уявлення про людську гідність?

Це означає, що відбір — це формальність. І завтра цей «персонаж з фото» отримає реальну владу. Він прийде до вас із обшуком. Він буде вести вашу кримінальну справу. Він буде вирішувати, винні ви чи ні. І всередині в нього буде все та ж сама порожнеча, яку він продемонстрував біля тіла 14-річної дитини. Для нього ви не людина, ви — об’єкт для фото, об’єкт для протоколу, об’єкт для «вирішення питання», декорація для хайпу.

Поки систему не почнуть чистити не словами про «шоковане керівництво», а реальними звільненнями, жорсткими перевірками та кримінальною відповідальністю — цей «яблуневий сад» буде лише розростатися.

І запам’ятайте це фото. Це не тільки цинічне фото із тілом загиблої дівчини. Це фото майбутнього України в руках таких «правопохоронців». І якщо так триватиме далі, завтра ці курсанти стануть тими, від кого буде залежати ваше життя та свобода. І це — найстрашніше.

Напишіть у коментарях, чи вірите ви, що після "розмов із психологами" з цього курсанта вийде нормальний поліціянт?

Ви можете подумати, що цей курсант — просто прикра помилка системи. Але ні. Це її логічний результат. Поки майбутні офіцери посміхаються біля трагедій, їхнє керівництво пише цілі маніфести про те, чому українцям не можна довіряти зброю.

Перш ніж продовжимо — поставте вподобайку під цим відео, підпишіться на канал та поширте цей випуск. Це найпростіший спосіб допомогти правді пробиватися крізь алгоритми Ютуба. А якщо ви вважаєте нашу роботу важливою і готові підтримати розвиток каналу — ставайте спонсорами каналу та долучайтесь до нашої МОНОБАЗИ. Посилання в описі, а для наших резидентів там завжди є приємні подарунки та розіграші.

А тепер про те, як генерал поліції Андрій Нєбитов маніпулює вашим страхом, аби приховати повний провал контролю над зброєю у власному відомстві — дивіться в нашому наступному сюжеті

ГЕНЕРАЛ МАНІПУЛЮЄ ВАШИМ СТРАХОМ

Сьогодні у нас буде довга та дуже відверта розмова, адже привід для неї — це не просто чергова колонка в медіа, а цілий медійний наступ заступника голови Нацполіції Андрія Нєбитова на право громадян володіти зброєю самозахисту. Він викатив розлогу статтю у виданні «Апостроф» та підкріпив її маніпулятивним дописом у Фейсбуці, намагаючись з усіх боків переконати нас у нашій же «неповноцінності».

Але ми за цими текстами побачили не позицію правоохоронця, який є партнером суспільства, а справжній «маніфест наглядача в концтаборі», де до кожного громадянина апріорі ставляться як до злочинця. Коли чиновник такого рангу починає публічно маніпулювати страхом, цифрами та трагедіями, ми не маємо права мовчати.

Давайте перейдемо до конкретних цифр, якими генерал Нєбитов намагається переконати нас у нашій «неготовності» до володіння зброєю. У своїй статті для видання «Апостроф» він ставить риторичне питання: «Чи готові українці до зброї у вільному обігу? До зброї на вулицях міст?». І сам же на нього відповідає, посилаючись на вигідні йому цифри.

«Якщо взяти за приклад загальнонаціональне дослідження «Оцінка рівня злочинності, оцінка правоохоронних органів та довіри населення до системи правосуддя в Україні», підготовленого для проєкту «Право – Justice», 53 % ставляться негативно до зберігання зброї вдома».

Соромлюсь запитати - чи повідомили тим опитаним респондентам, які нібито негативно ставляться до зберігання зброї вдома, що українці вже володіють зброєю набагато потужнішою за пістолети, яким так пручається МВС і масово зберігають таку зброю вдома? Цікаво, як би така інформація вплинула на їхні абстрактні страхи?

Цю ж лінію пан Нєбитов гне і у своєму дописі у Фейсбуці, де знову запитує: «Зброя у вільному обігу – це право на захист чи порушення права на безпеку? І де проходить межа?».

Насправді генерал просто жонглює зручною йому статистикою. А тепер давайте подивимось на цифри, які генерал Нєбитов воліє «не помічати». Будь-яке соціологічне опитування на кілька тисяч респондентів — це «абсолютне ніщо» у порівнянні із справжнім загальнонаціональним опитуванням у застосунку «Дія», яке доречно було б назвати плебісцитом чи навіть референдумом, яке було ініційовано самим МВС. Нагадую, в ньому взяла участь безпрецедентна кількість громадян — 1 726 452 особи.

І результати цього цифрового референдуму — це вирок логіці генерала:

59% респондентів підтримали право на володіння пістолетами та їхнє вільне носіння в громадських місцях для всіх громадян, які відповідають вимогам закону.

19% вважають, що пістолети можна мати лише для зберігання вдома та використання в тирах чи на стрільбищах без права носіння.

І лише 22% висловилися проти обігу пістолетів серед цивільного населення.

Таким чином загалом аж 78% українців чітко висловились за право володіння короткоствольною вогнепальною зброєю.

Мовою соціологів це називається абсолютна більшість. Ці дані не є випадковими — вони практично ідентичні результатам репрезентативного опитування соціологічної групи «Рейтинг», яке проводилось у той самий період. Більше того, 49% громадян ще до початку великої війни вважали, що наявність пістолетів у населення лише підвищить рівень загальної безпеки.

Тож, коли пан Нєбитов апелює до своїх 53% «незадоволених», він просто ігнорує та намагається не помічати волю понад 1 мільйона 700 тисяч громадян України. Це і є справжній тест на зрілість влади: або ви чуєте народ, або продовжуєте жити у своїй паралельній реальності «наглядачів», де реальна довіра до поліції, серед тих, хто з нею стикався, не перевищує 5%.

Тепер перейдемо до наступного пункту програми, який у МВС називають «унікальним варіантом», що «не має аналогів» у світі. У своїй статті для видання «Апостроф» генерал Нєбитов звітує про нечувані досягнення, цитую:

«Станом на сьогодні в Україні задекларовано та виведено з незаконного обігу 18 743 одиниці зброї».

Звучить гордо, чи не так? Але це лише доти, доки ви не відкриєте дані сервісу OpenDataBot, які базуються на статистиці того ж таки МВС.

Поки генерал хизується 18 тисячами задекларованих стволів, за останні три роки в Україні втрачено та викрадено понад 491 000 одиниць зброї. І це не враховуючи щонайменше 5 млн одиниць незареєстрованої зброї, які знаходяться в тіньовому обігу. Тільки за останній рік — той самий «рік успішного декларування» — з обліку зникло понад 220 000 одиниць.

Тобто держава офіційно «профукала» у 12 разів більше зброї, ніж спромоглася задекларувати. Це всього 4% ефективності. Це жалюгідна імітація контролю, на яку витрачено сотні мільйонів гривень «жертв оподаткування» на агресивну рекламу в YouTube, на ТБ та СМС-розсилки кожному абоненту.

Подивимось на результати по областях: В Івано-Франківській області за рік задекларували аж... 191 одиницю. Причому 70% з них — це звичайна мисливська зброя, яка і так була законною. Середній темп — 16 стволів на місяць на всю область. На Львівщині результат аналогічний — 192 одиниці. У Києві, де реклама декларування була на кожному стовпі, назбирали всього 1 346 одиниць.

Декларування зброї: де справжні обсяги незареєстрованої зброї?

А тепер порівняйте це з реальними втратами: у тому ж таки Києві, де поліція «героїчно» задекларувала тисячу стволів, офіційно зникло 78 594 одиниці зброї.

Лідери в цьому марафоні - Донецька область де втрачено понад 72 000, Миколаївська та Київська — по 50 000 одиниць та Запорізька - майже 37 тис. А загалом, по всій країні ситуація виглядає таким чином:

Аналіз показує, що бойові пістолети майже не декларують. Знаєте чому? Бо люди бачать їх на вітринах магазинів, але купити не можуть — цей товар зарезервований лише для «нагородженої касти», кількість якої вже перевищила 100 000 персон.

До того ж, поки МВС шукає зброю у громадян, ДБР знаходить її у самих правоохоронців: як-от у Деснянському районі Києва, де працівник поліції з батьком зберігали в гаражі гігантський схрон — 35 000 патронів, 130 гранат та снайперські гвинтівки. Оце і є ваш справжній «належний контроль»?

Щодо «втрачених» травматів — ситуація ще прозаїчніша. Власники травматів масово повідомляють про їхню «втрату», щоб просто не платити кожні три роки корупційний податок за продовження дозволу на інструмент самозахисту сумнівної ефективності. Система МВС сама заганяє цілий клас зброї (пістолети) в тінь своєю жадібністю та перешкоджанням ухваленню адекватного Закону про зброю.

Генерал Нєбитов у своїх текстах активно лякає нас «людським фактором», стверджуючи: «людський фактор – найслабша ланка безпеки... зброя в руках цивільних – це насамперед колосальна відповідальність, до якої готові далеко не всі».

Пан генерал каже, що «людський фактор – найслабша ланка», але замовчує, що цією ланкою є саме його непідготовлені підлеглі, яким роздаються нагородні Глоки без жодного навчання.

Тож давайте подивимось на ваші «сильні ланки» та те, як вони справляються з цією відповідальністю.

Березень 2025 року. Начальник відділу департаменту оперативно-технічного забезпечення Нацполу вдома чистив свій нагородний Glock-17. Цей «професіонал» зробив помилку, яка неприпустима навіть для новачка: він не від'єднав магазин, автоматично відвів затвор, дослав патрон у патронник і натиснув на гачок, вбивши власну дружину.

Людина, яку МВС вважає «спеціально навченою», знехтувала всіма базовими правилами безпеки, бо її, вочевидь, ніхто нічому не вчив — пістолет просто «подарували». Вирок?

Один рік умовно!

Будь-який цивільний за такий злочин отримав би реальний термін, але для «касти» в МВС діють інші правила.

Ще один приклад «належного контролю». У Запорізькій області п'яний капітан спецпідрозділу поліції Андрій Кудловський розмахував автоматом біля магазину. Після суперечки з військовими, які були змушені його роззброїти, він пішов додому, взяв табельний пістолет і випустив не менше 13 куль у спини військовим. І все це відбувалося прямо на очах у його колег-поліцейських, які приїхали на виклик. Місцеві свідчать: вони «тупо спостерігали, порозбігалися і поховалися», чекаючи, поки все закінчиться, щоб потім просто «розставити номерки біля гільз».

Як так сталося, що поліціянт поранив трьох військових?

І після цього генерал Нєбитов пише нам про «колосальну відповідальність»? Схоже, до неї найменше готові саме його підлеглі, які не володіють елементарними навичками безпеки та стріляють у захисників.

Більше того, керівник поліції Запоріжжя Артем Кисько ще й намагався видати цей розстріл за «побутове підґрунтя».

Оце і є ваш «належний контроль», пане генерале?

Тепер розберемо найбрудніший інструмент у медійному арсеналі пана Нєбитова — емоційний шантаж. У своєму дописі у Фейсбуці Нєбитов намагається налякати суспільство, наводячи випадки, де зброя стала інструментом злочину.

«Ірпінь. Батько незаконно зберігав пістолет. І з нього вбив 11-річну доньку, а потім себе. Запоріжжя. Чоловік у зміненому психоемоційному стані підірвав гранату на порозі багатоквартирного будинку».

Але давайте ми, на відміну від генерала, увімкнемо логіку.

По-перше, гранати — це не цивільна зброя самозахисту. Вони ніколи не були і не будуть офіційно продаватися цивільним, їхня поява в руках неадекватів на мирних територіях — це не проблема «легалізації пістолетів», а прямий результат війни та того, що МВС втратило контроль над вибуховими речовинами. І кількість гранат, які потрапили на територію мирної України вимірюється сотнями тисяч.

По-друге, щодо трагедії в Ірпені. Зброя там зберігалася незаконно. А знаєте, чому вона в тіні? Бо МВС роками свідомо гальмує прийняття Закону про зброю. Ви тримаєте мільйони людей у «сірій зоні» своїх відомчих наказів, не даючи їм можливості легально придбати зброю, пройти реальне навчання та регулярну перевірку у психіатра. Трагедії в оселях стаються саме там, де немає культури поводження зі зброєю та належного контролю, а є лише страх перед статтею 263 Кримінального кодексу.

Користуючись нагодою, нагадаємо пану генералу про існування Конституції, де чітко вказано: питання обігу зброї має регулюватися виключно ЗАКОНОМ. Поки закону немає — вся діяльність МВС у цій сфері є антиконституційною, а ваші спроби замінити закон про зброю «декларуванням» — це просто чергове «шоу авантюристів».

Згадує у своєму дописі генерал Нєбитов і нещодавній випадок у Запоріжжі, де табельна зброя врятувала життя поліціянту від збройного нападу. Але у нас виникає логічне запитання: а хіба громадяни України зустрічають якихось інших, неозброєних злочинців? Чи не міг той самий персонаж напасти на цивільного так само, як на поліціянта?

Звісно міг! А що робити беззбройному громадянину, якому ви роками забороняєте збройний самозахист? Адже статистика — річ невблаганна: у момент скоєння злочину поліції ніколи немає поруч. Громадянин або відбивається сам, або стає черговою цифрою у вашому звіті про «нерозкриті злочини».

Україна залишається єдиною країною в Європі, яка досі не має профільного закону про зброю. Міністерство внутрішніх справ десятиліттями тримається за свою монополію, ревно оберігаючи закритий ринок нагородних пістолетів, кількість яких в країні вже давно перевищила 100 000 одиниць. Інформацію про осіб нагороджених такою зброєю МВС дуже старанно приховує, адже серед них є не тільки депутати, судді, впливові бізнесмени та їхні коханки, але і кримінальні авторитети та охоронці злодіїв у законі.

Пане генерале, ситуація, коли система, яка відповідальна за порядок, офіційно «профукала» майже півмільйона одиниць вогнепальної зброї лише за останні 3 роки, водночас цинічно ігнорує волю майже двох мільйонів громадян, що виявили свою думку в опитуванні, — це не ознака «належного контролю». Це ознака повної професійної неспроможності. 

Сьогодні рівень реальної довіри до правоохоронної системи знаходиться десь на рівні плінтуса. Тому в обставинах, коли суспільство і без того розлючене бездіяльністю правоохоронців, їхніми корупційними схемами, незрозумілими статками та кричущими подвійними стандартами, ми б ввічливо порадили вам бути значно стриманішими у своїх повчальних публікаціях, щоб зайвий раз не нагадувати роздратованим платникам податків, наскільки дорого їм обходиться ваша ілюзія безпеки. Спроби маніпулювати страхом більше не працюють — українці вже давно пройшли свій тест на зрілість, на відміну від вас. А зрілість — це коли ми припиняємо чекати ласки від системи і об'єднуємось, щоб врешті-решт змусити її рахуватися з нашою волею.

І саме тому зараз, як ніколи, варто підтримувати тих, хто роками послідовно відстоює наше право на збройний самозахист. Ставайте частиною Української асоціації власників зброї. Це єдина в країні профільна організація, яка реально лобіює Закон про зброю, що передбачає право на придбання та приховане носіння короткоствольної вогнепальної зброї.

Ваша підтримка — це сила Асоціації. Кожен з вас може допомогти, просто набувши членство в УАВЗ. До того ж, зараз саме час це зробити, адже триває розіграш 12 напівавтоматичних рушниць TUDORS серед членів Асоціації.

Не гайте часу — переходьте за посиланням в описі, читайте умови та зголошуйтесь до УАВЗ. Разом ми змусимо систему нас почути.

Поки ми з вами боремося за право на реальний захист і реальну зброю, інші чиновники — вже з Міністерства освіти — вирішили, що оборона країни цілком може бути віртуальною. Поки ворог виводить підготовку своїх резервів на промисловий рівень, у нас намагаються втиснути національний спротив у формат лекції "між парами" та закупівлю залізяк за ціною золота.

Як українську вищу освіту готують до "комфортної війни", чому замість полігонів студентам пропонують роль "рожевих поні", і чим закінчується навчання стрільбі без стрільби — розберемо прямо зараз.

МІНОСВІТИ РУЙНУЄ НАЦІОНАЛЬНИЙ СПРОТИВ

Час від часу ми мусимо повертатися до теми національного спротиву. Доведеться це зробити і цього разу.

Днями Міністерство освіти повідомило, що українська вища освіта остаточно «адаптується до умов тривалої війни». Заступник міністра Микола Трофименко презентував концепцію, яка базується на законопроєкті №13347. Головна мета цієї реформи — «замінити виснажливі поїздки на полігони зручними практичними заняттями прямо в аудиторіях університетів».

Курс базової загальновійськової підготовки, який із 1 вересня мав стати обов'язковим для студентів вищих навчальних закладів, передбачав 300 академічних годин, зокрема, 210 годин практичних занять.

Тобто 70% всього курсу — студенти мали проводити на полігонах , зокрема і зі зброєю в руках. Тепер ці 210 годин практики просто викидають через «складність і високу вартість її проведення». Замість них студентам залишають теоретичну підготовку в аудиторіях.

У пояснювальній записці до законопроекту нам обіцяють «набуття практичних вмінь», але водночас прямо заявляють про «зменшення навантаження на державний бюджет».

Тобто обороноздатність ми «зміцнюємо» шляхом фактичної відмови від бойового вишколу задля економії на патронах.

На мою скромну думку, в теорії можна вивчити абсолютно все, навіть поведінку сферичного коня у вакуумі, але відсутність практичних навичок не дасть можливості реалізувати набуті знання. Це все одно, що наприклад займатися боксом відпрацьовуючи удари та комбінації з них на мішках та “на лапах”. Це звісно дуже комфортно, бо мішок не б'є у відповідь. Але без перебування в парах на рингу, у реальному житті всі навички не підтверджені практикою зникнуть після першого пропущеного удара. А ми ж з вами не про бокс говоримо, а про війну де ціна ілюзій значно вище.

Міністр Оксен Лісовий свого часу повідомляв, що полігони мають умови «4-зіркового хостела», щоб «не налякати молодь». Але навіщо ті хостели, якщо законопроєкт №13347 взагалі скасовує полігони. Схоже що розпочинається справжня підготовка «рожевих поні» до комфортної війни, насамперед комфортної для ворога.

Ба більше «не передбачається складання військової присяги» та «присвоєння військової спеціальності». Тож на виході ми отримаємо дилетантів, які навіть не мають юридичного статусу захисника. Однією з причин таких нововведень від Міністерства освіти зазначається зменшення навантаження на державний бюджет в умовах правового режиму воєнного стану - це звісно важлива мотивація для таких законодавчих ініціатив, але дозволю собі зауважити, що насамперед треба спробувати зменшити поточні видатки. Зараз поясню про що мова.

На Prozorro відділи освіти закуповують макети автоматів (ММГ) Калашникова по 78 000 гривень за штуку! Закуповують залізо, яке ніколи не зможе вистрілити у ворога за потреби.

Це при тому, що за 50 000 можна купити справжню напівавтоматичну гвинтівку AR-15. Більше того, відмова від полігонів однозначно не дасть можливості абітурієнтам опанувати такі важливі навички, як стійка, вкладка, перший постріл, вміння компенсувати віддачу тощо.

Свого часу ми доклали багато зусиль, щоб зупинити це марнотратство, пояснюючи, що Укроборонпром здатен за потреби забезпечити будь-яку необхідну кількість таких ММГ за рахунок власних можливостей, адже автоматів Калашникова 4 категорії у них зберігається шалена кількість.

Скажу вам по секрету - на одному із засідань я особисто намагався пояснити це Ірині Верещук, яка опікувалась цим напрямком і склалося враження, що мене почули. Але тепер я не певен. Про те цілком зрозуміло, що у разі відмови від полігонів потреба в ММГ збільшиться кратно.

Тож фраза з пояснювальної записки до законопроекту: “У проєкті Закону немає правил і процедур, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних із корупцією, у зв’язку з чим проведення громадської антикорупційної експертизи не потребується”, заграла новими барвами та надихатиме всіх продавців макетів автоматів за ціною золота на нові продажі, які цілком можливо побудовані на схемі відкату.

Ну, а країна в результаті таких реформ отримає на виході, цілком прогнозовано, «макет масогабаритний національного спротиву». Найстрашніше в цій ситуації те, що поки ми обговорюємо «зручність» аудиторій для наших дітей, наш ворог вийшов на промисловий рівень підготовки свого резерву.

Наприклад у них 2 мільйони підлітків, які долучилися до «Юнармії» вчаться керувати дронами та стріляти бойовими набоями. Мені здається, що якісна підготовка оператора дронів займає щонайменше кілька місяців, щонайменше місяць практичних занять потрібен і для зброї, а Міністерство освіти хоче втиснути все це в лекцію “між парами”

Ну а про рівень комфортності навчання у нашого ворога ви можете дізнатися з цього відео.

Я чесно не розумію, кого ми хочемо обманути? Самих себе? Невже ще хтось не зрозумів, що світ котиться у прірву і наші діти мають бути підготовлені до цього належним чином?

А як готуються наші сусіди, наприклад Польща. З вересня 2024 року там «обов’язкові уроки стрільби для всіх підлітків віком 13–15 років». Це шкільна програма! Поляки не шкодують на це грошей, а в територіальну оборону вклали вже понад 1 мільярд євро. В нас було відео і про це.

А в Естонії, кожен доброволець «Кайтселійт» зберігає штатну зброю, навіть кулемет, вдома, бо там розуміють ризики та не хочуть доводити до отримання зброї з вантажівок.

А у нас постійно відбувається якась профанація.

Ну і знову таки треба нагадати, що фундаментом підготовки громадян до національного спротиву має бути докорінна зміна ставлення держави до зброї в руках громадян, з карально-радянського до партнерсько-заохочувального. Запорукою цьому повинні стати наша друга поправка до Конституції, та адекватний закон про зброю.

Я не знаю, як реально вплинути на позицію Міністерства освіти та ВРУ, точніше знаю, проте для цього треба змінити склад парламенту, але я точно знаю, що «порятунок потопельників — справа самих потопельників».

Тому моя порада залишається незмінною - не чекайте на зручні заняття для своїх дітей в аудиторіях — там не навчать їх виживати. Тому купуйте зброю самостійно. Тренуйтесь самі та вчіть поводженню з нею своїх дітей вже зараз, не чекаючи на шкільні чи університетські реформи.

Товариство, на сьогодні це всі факти без ілюзій. Тож поширюйте це відео. Зголошуйтесь до Української асоціації власників зброї та Мережі вільних людей. Підписуйтесь на цей канал та підтримуйте його на Монобазі. Всі необхідні посилання ви знайдете в описі до цього відео.

І пам'ятайте — вільні люди мають зброю.

Далі буде.