Пістолет на прив’язі – як в австралійських тирах зброю кріплять тросом
Якщо ви звикли до нормального стрільбища, де безпеку забезпечують правила, інструктор і дисципліна самого стрільця, вид пістолета, прикріпленого до столу сталевим тросом, може викликати посмішку.
Але в Австралії така система — цілком серйозний елемент безпеки на певних типах стрільбищ.
Її завдання просте: не дозволити фізично розвернути зброю в небезпечному напрямку.
Наприклад, правила Західної Австралії прямо вимагають, щоб у комерційній стрілецькій галереї кожна одиниця зброї була закріплена за стрілецьким столом так, щоб з неї можна було стріляти лише в напрямку мішені. Окремо заборонено втручатися в елементи кріплення зброї або інші пристрої, що забезпечують безпечну роботу галереї.
У Новому Південному Уельсі аналогічний принцип використовується, зокрема, на мобільних стрілецьких галереях. Там зброя для відвідувачів має бути закріплена так, щоб дуло неможливо було повернути назад, а зняти її з кріплення може лише відповідальна за тир особа.
Це не «ланцюг для дурного стрільця»
Насправді система вирішує цілком конкретну проблему.
Комерційний тир може приймати людей, які не мають ліцензії на зброю і ніколи раніше її не тримали. Наприклад, у Sydney International Shooting Centre існує спеціальна програма Try Shooting для нелицензованих відвідувачів.
І тут інструктор може десять разів пояснити: "ствол завжди спрямований у бік мішені".
Але інженерне рішення має певну перевагу: воно не залежить від того, наскільки добре людина запам’ятала інструктаж.
Якщо зброя фізично не може повернутися за лінію вогню — одна потенційно небезпечна дія просто виключається конструкцією.
Це називається не «боротьбою зі зброєю», а принципом fail-safe.
Чому до цього взагалі дійшли
В Австралії питання особливо загострилося після кількох самогубств у комерційних тирах.
Після двох смертей у 2008 та 2009 роках коронер Південної Австралії Марк Джонс у 2011 році рекомендував використовувати системи фіксації зброї або фізичні бар’єри, які не дозволяли б людині розвернути пістолет на себе.
Пізніше на стрільбищі Marksman в Аделаїді встановили систему кріплення. Цікаво, що її історія сама по собі стала прикладом австралійської бюрократії: оператор тиру розробив власний пристрій, але його впровадження тривалий час чекало на погодження поліції. Тим часом у 2015 році на стрільбищі сталася ще одна загибель.
Тобто поява тросів була не результатом абстрактного страху перед зброєю, а реакцією на цілком конкретну проблему.
А як щодо нормального стрільця?
Ось тут і починається найцікавіше.
Відповідальний власник зброї взагалі не повинен потребувати такого обмежувача.
Він не розвертає заряджену зброю куди завгодно. Не кладе палець на спуск без необхідності. Не направляє ствол на людей. Не бере чужу зброю без дозволу. І розуміє, що правило «ствол завжди в безпечному напрямку» існує не для того, щоб його красиво написати на плакаті.
На нормальному стрільбищі саме ці навички є основою безпеки. Наприклад, правила Sydney International Shooting Centre прямо вимагають, щоб заряджена зброя постійно була спрямована вниз по лінії вогню, а зброя поза лінією стрільби була розряджена.
Тому трос не повинен сприйматися як замінник стрілецької дисципліни.
Це радше додатковий бар'єр для ситуації, коли людина ще не стала стрільцем, а лише прийшла спробувати постріляти.
Трохи іронії не завадить
З точки зору власника зброї вся конструкція виглядає приблизно так:
«Ми повністю довіряємо вам. Але про всяк випадок — ось сталевий трос».
Справжня культура безпеки — це не віра в те, що «наші люди ніколи не помиляються». Це побудова системи, в якій помилка людини не обов’язково перетворюється на трагедію.
При цьому є важлива межа: чим більше механічних обмежень ми додаємо, тим менше свободи отримує стрілець. Для спортивного або клубного стрільбища, де люди мають відповідну підготовку та ліцензії, такий підхід далеко не завжди потрібен.
А ось для комерційної галереї, куди приходить людина без досвіду зі словами «Я ніколи не стріляв, але хочу спробувати», — цілком логічний.
Зрештою, хороший стрілець контролює зброю головою, руками та дисципліною.
А хороший тир може дозволити собі додатково контролювати її сталевим тросом.
І якщо для цього комусь доведеться пережити маленьку образу на тему «я що, сам не знаю, куди направляти пістолет?» — думаю, переживемо.
* * *