Зброя для обраних

Одним українцям вільний доступ до зброї – зась, а тисячам інших, що далекі від армії та силовиків – будь ласка / УНІАН

Українцям у вільному доступі до зброї – зась, бо вони, мовляв, один одного перестріляють – це думка, яку вітчизняні можновладці озвучують роками. У той же час тисячі людей, далеких від армії та силових відомств, користуються вогнепальними "стволами", отриманими як нагорода від держави, повідомляє УНІАН.

В принципі, питання щодо нагороди зброєю - кількістю таких відзнак і якістю нагороджуваних - могло би і не виникнути, якби не нахабство, з якою такі нагороди видаються і використовуються. Найперше обурює той факт, що тривалий час, з моменту, як Арсен Аваков очолив міністерство внутрішніх справ, ні журналісти, ні представники експертного середовища, ні громадські організації не могли дізнатися, кого саме він за цей час нагородив відзнакою «вогнепальна зброя».

Другий вельми неприємний момент – те, яким чином ця зброя використовується. Найяскравіший приклад – історія з народним депутатом від «Народного фронту» Сергієм Пашинським, який визнав, що стріляв під час нещодавньої дорожньої сварки у В’ячеслава Химикуса з нагородного пістолета «Глок».

Політики і зброя

Варто зазначити, що, згідно вітчизняного законодавства, повноваження видавати нагородну зброю мають голова держави, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ і Служба Безпеки. Щодо порядку представлення до нагороди, то, на перший погляд, здається, що законодавчо це питання повністю врегульоване.

Діють три Закони України: «Про державні нагороди», «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України» і «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України». У статті 9 Закону «Про державні нагороди» мова йде про «Іменну вогнепальну зброю». Нею нагороджує Президент України. «Іменна вогнепальна зброя» – це завжди пістолет українського виробництва «Форт-12».

Разом із відповідним посвідченням «Про державну нагороду» його вручають за особисті заслуги у забезпеченні обороноздатності України, недоторканості кордону, зміцненні національної безпеки держави тощо. Цю нагороду, здебільшого, отримують офіцери різних військових формувань та державні службовці з офіцерським званням.

Це у теорії. На практиці випадки бувають різні. Наприклад, у минулому році Петро Порошенко нагородив «Іменною вогнепальною зброєю» президента Федерації Футболу України, головного тренера і дев'ятьох футболістів збірної України.

Втім, на такі прецеденти з боку Адміністрації президента зрідка хтось звертає увагу. Справа у тому, що саме таку державну нагороду видають нечасто: за словами юриста Віталія Коломійця, за весь час існування нагороди, видано близько 600 «Фортів» (у той час, як за інформацією Української Асоціації власників зброї, всього за 25 років в Україні було видано більше 40 тисяч нагородних стволів).

Крім того, видача досить чітко регулюється законом і конкретним указом голови держави щодо отримувача нагороди.

"Нагороджують всіх підряд"

На жаль, про вогнепальну зброю як нагороду від силових відомств, цього не скажеш. Коломієць зазначає, що і Міністерство оборони, і Міністерство внутрішніх справ, у власній політиці щодо нагородної зброї керуються «Дисциплінарним статутом ЗСУ». Служба безпеки України також видала певні підзаконні акти на підставі цього документу.

Таким чином, теоретично, відомства мають нагороджувати зброєю «за багаторічну службу, зразкове виконання військового, службового та громадянського обов’язку, виявлені при цьому честь і доблесть». Однак, по факту, все відбувається не так: вони на власний розсуд вирішують, кого і за що відзначити нагородою. Ба більше, у тексті «Дисциплінарного статуту Збройних сил України» є буквально єдина фраза, під яку зазначені силові відомства «викручують» для себе додаткові повноваження щодо нагород.

«Прописано, що за багаторічну службу, особливі досягнення та видатний прояв героїзму можуть бути нагороджені військовослужбовці та інші особи. Так от, під цю фразу «інші особи» понайприймали собі підзаконних актів, і тепер нагороджують всіх підряд», – пояснює юрист.

Теоретично, відомства мають нагороджувати зброєю «за багаторічну службу, зразкове виконання військового, службового та громадянського обов’язку, виявлені при цьому честь і доблесть» / УНІАН

Коломієць підкреслює, що у преамбулі до «Дисциплінарного статуту» значиться, що він регулює відносини в сфері проходження військової служби військовослужбовцями, заохочень і стягнень. Тобто окремого закону про те, що нагородна зброя може роздаватися цивільним особам, взагалі немає.

А оскільки немає закону, не дивно, що кількість цивільних осіб, які на сьогодні мають нагородну зброю, нікому достеменно не відома.

Звісно, формально, такі списки мають існувати. Адже разом із наданням нагородної зброї громадянину виписується дозвіл на її зберігання (що є найціннішими для отримувача такої винагороди – зазвичай, дозвіл на зберігання і використання нагородної вогнепальної зброї є пожиттєвим, довічним).

За словами голови Української Асоціації власників зброї Георгія Учайкіна, для всіх відомств дозволи виписує МВС. «Тобто, всі дані зберігаються в МВС, але домогтися їх ми не можемо. До суду звертаємося, але на всі офіційні запити вони [МВС] не реагують, настільки вже знахабніли. Дуже старанно приховують, які там прізвища», – говорить він і додає, що серед нагороджених осіб можуть бути навіть люди із судимостями.

Експерт вважає, що за роки незалежності України «на руках» у громадян зібралося щонайменше від 40 до 50 тисяч нагородних стволів. І динаміка залишається приблизно постійною – декілька тисяч одиниць зброї видається щороку.

Учайкін переконаний, за кількістю виданої нагородної зброї серед силових відомств, безперечно, МВС – на першому місці. Нагадаємо, влітку минулого року міністр внутрішніх справ Арсен Аваков особисто визнав, що протягом перебування на цій посаді видав 1 200 нагородних пістолетів. Причому близько сотні стволів з рук міністра отримали «народні депутати минулого і теперішнього скликань».

Голова Української Асоціації власників зброї зауважує, що наразі нагородну зброю мають близько 90% парламентарів. Але, на його думку, більшість з народних обранців не мають елементарного розуміння, як слід поводитися зі зброєю…

На другому місці з видачі нагородної зброї – Міноборони. «Тому що генерал без чотирьох пістолетів, то не генерал», – із сарказмом зауважує Учайкін.

У свою чергу, СБУ у цьому питанні забирає «бронзу» з величезним відривом від попередніх відомств. Експерт пояснює це меншим особовим складом і більшою обережністю до таких речей.

Ринок нелегальних «нагород»

Втім, нагородна зброя у можновладців – це не найстрашніше.

Спеціалісти наголошують: серед десятків тисяч нагороджених є купа людей, які взагалі не мають ніякого відношення ані до законотворчості чи до державного будівництва, ані до героїчних вчинків, за які, теоретично, могли б отримати нагороду. «Це і серйозні бізнесмени, і мери міст, і чиновники високого рангу, і їхні помічники… Фактично, будь які «комерційні» проекти», – розповідає Учайкін.

Нагородна зброя у можновладців – це не найстрашніше / УНІАН

Тобто, нагорода зброєю, на його переконання, це така собі відзнака наближених осіб. Або ж і взагалі така собі подяка за теперішню лояльність, або майбутню послугу. Як приклад – історія 2015 року, коли Міністр оборони Степан Полторак нагородив зброєю дружину Міністра інформаційної політики Юрія Стеця, ведучу «5 каналу» Яну Конотоп, бізнес-партнера Петра Порошенка Олега Гладковського (за сумісництвом – першого заступника секретаря РНБО), голову Вищого Адміністративного суду Олександра Нечитайла, голову Вищого господарського суду Богдана Львова, голову Вищого спеціалізованого суду та багатьох інших.

Не менш цікаво виглядає «нагородний список» міністра МВС Арсена Авакова. Тут, наприклад, і «нові лиця Майдану», які зайняли високі державні посади – від тодішнього віце-прем’єра Володимира Гройсмана і тодішнього очільника Нацбанку Степана Кубіва до тодішнього в.о. генпрокурора Олега Махніцького і тодішнього секретаря РНБО Андрія Парубія – і бізнесмени Олександр та В’ячеслав Константиновські, а трохи пізніше вже екс-голова Адміністрації Президента Борис Ложкін, екс-керівниця Мінфіну Наталія Яресько та очільниця НБУ Валерія Гонтарєва…

До речі, на відміну від «Іменної вогнепальної зброї» від президента, яка може бути тільки «Фортом-12», МВС, Міноборони і СБУ мають право нагороджувати вогнепальною зброєю вітчизняного або іноземного виробництва, у тому числі, зброєю невійськового призначення. Георгій Учайкін переконаний: вітчизняна зброя («Макаров» або «Форт-12») використовується тільки в тому випадку, якщо це просто символічний подарунок комусь із «потрібних» людей. У більшості випадків «нагородою» стають більш цікаві «Глок», ТТ, бувають навіть раритетні «Кольти» або «Вальтери» (або геть екзотичний кулемет «Максим», отриманий екс-прем’єром Арсенієм Яценюком).

Учайкін вважає, що дорога нагородна зброя – то є елементарні хабарі. «Наприклад, якщо хтось хоче придбати пістолет «Глок», то за такий пристрій, у середньому, платять близько 3 тисяч доларів. Тільки за пристрій. Сама процедура нагородження має свої ціни. Вони завжди коливалися, і доходило навіть до 50 тисяч доларів свого часу», – заявляє він.

Процедура «купівлі-продажу», за словами Георгія Учайкіна, виглядає, приблизно, наступним чином: якась особа хоче отримати нагородний пістолет (потішити власне его чи з якихось інших причин). Важливо, що вона не хоче ходити із вітчизняним «Фортом» чи пістолетом «Макарова». Маючи зв’язки, звертається до представників певних відомств і озвучує своє бажання. Там, в свою чергу, надають зазначеній особі можливість самостійно обрати та оплатити майбутню власну «нагороду».

Учайкін зауважує, що описаний прихований ринок короткоствольної нарізної вогнепальної зброї діє вже багато років, оскільки ця хабарницька «схема» прибуткова для силових відомств. «Звісно, частина всіх відкатів йде на гору. Я не можу сказати, на якому рівні, хто кому і як розподіляє гроші, але, безумовно, схема має потужне коріння і свою крону. Бо будь-яка риба починає гнити з голови. Все, що робиться, не може відбуватися без відома або без мовчазної згоди [керівників силових відомств]», – підкреслює експерт.

Стріляти без знань та розуміння

Спеціалісти розповідають, що 15-20 років тому нагородною зброєю були «травмати». Зараз у 99,9% випадків нагородна зброя стріляє справжніми металевими кулями.

Враховуючи це, найстрашнішим залишається навіть не стільки факт нагороди, скільки усвідомлення того, що врегулювання застосування відомчої нагороди цивільними особами повністю відсутнє. Як нагороджені цивільні особи мають зберігати нагородну зброю? Як застосовувати? Носити з собою чи не носити? На всі ці питання відповідей немає.

«Враховуючи це, ми керуємося загальним принципом свободи, закріпленої в статтях 19-23 Конституції України, які передбачають, що «все, що не заборонено – дозволено, у випадку, коли воно не стосується прав інших людей». Так от застосування зброї цивільними особами, які не мають відношення до відомства, стосується прав інших людей. Тому питання застосування відомчої нагородної зброї цивільними особами, оскільки воно не врегульоване, є незаконним», – пояснює юрист Віталій Коломієць.

В Україні нагорода зброєю, на переконання експерта, це така собі відзнака наближених осіб / УНІАН

У свою чергу, Учайкін підкреслює: зазвичай «нагородження» відбувається не лише всупереч законодавству, але і ринку вогнепальної зброї. За словами експерта, офіційний світовий зброярський ринок дуже прозорий. Існують відповідні квоти, логістика, куди може постачатися зброя, все розподілене. Якщо якась компанія порушує певні норми, то на неї можуть бути накладені суттєві штрафи і стягнення або обмежувальні санкції. «Тому велике питання, чи взагалі знають закордонні бренди, що їхні назви можуть з часом стати елементами гучних розслідувань», - говорить він.

Наприклад, якщо чиновник чи депутат, який, не маючи жодного стосунку до служби у правоохоронних органах, силових чи військових структурах, незрозумілим чином отримує пістолет «за багаторічну службу, виявлені при цьому честь і доблесть», а потім, порушуючи всі закони, нанесе комусь тяжкі тілесні ушкодження. «Хіба це колись не викличе запитання, як взагалі цей «Глок» опинився в Україні?» – підкреслює Учайкін.

Таким чином, на сьогодні нагородна зброя в Україні – не стільки відзнака, скільки ознака – привілейованості та наближеності до певних владних кіл. На жаль, це повністю компрометує первинну мету нагороди, знижуючи цінність навіть для тих, хто дійсно на неї заслуговує.

Ірина Шевченко