Право на захист: Чому в Україні потрібен Закон про зброю

Право на захист: Чому в Україні потрібен Закон про зброю

Такими темпами, якими працюють силовики, щоб знайти і вилучити неопубліковану зброю, їм знадобиться п’ять тисяч років. Єдиний спосіб навести лад – приборкати попит, а це значить – ухвалити Закон про цивільну зброю і боєприпаси №1135-1.

Таку думку висловив голова Української асоціації власників зброї Георгій Учайкін.

– Офіційна статистика свідчить, що в країні зростає кількість злочинів із застосуванням необлікованої вогнепальної зброї. З чим це пов’язано і як можна вирішити цю проблему?

– Ще жодна країні світу не вигадала іншого шляху, ніж зниження попиту на цю необліковану зброю. У нас ситуація виглядає таким чином: Міністерство внутрішніх справ імітує бурхливу діяльність, нібито вони здатні якимсь чином контролювати розповсюдження неопублікованої зброї. Насправді показники, які вони демонструють, свідчать про зворотне. Силовики не просто не здатні її контролювати, вони ще й шкодять своїми хибними діями і витрачають на це шалені кошти з кишень платників податків. Всі знають, що для того, аби приборкати попит, треба дати можливість придбати людям зброю офіційно.

Це нагадує боротьбу з виробництвом самогону. Коли людям не дають можливості придбати спиртне в магазинах, і, як наслідок, самогон починають гнати всі і всюди. Так само і тут. Є попит, і якщо його не вгамувати у легальний спосіб, то обов’язково буде створена нелегальна пропозиція, особливо за таких подій, які відбуваються у нас в країні. Я боюся помилитися у цифрах, але МВС прозвітувало про вилучення десь близько тисячі одиниць зброї за рік. А всі міжнародні і вітчизняні експерти дійшли висновку, що в Україні є близько п’яти мільйонів одиниць неопублікованої зброї. Тобто у таких темпах на вилучення неопублікованої зброї знадобиться п’ять тисяч років. Ось і все…

– Поряд із неопублікованою зброєю маємо практику видачі нагородної. Виходить такий собі парадокс, що, з одного боку, нібито пересічні громадяни не мають права на вогнепальну зброю, а можновладці користуються нею на цілком законних підставах. Чому склалася така ситуація?

– Ситуація з нагородною зброєю передусім має розглядатися у тому контексті, що я сказав. Нікому не можна офіційно придбати собі пістолет або револьвер. Не існує закону, який би регламентував обіг зброї серед цивільного населення. Натомість створена ось така корупційна схема, коли за гроші або за певні послуги люди нагороджуються зброєю. Кількість нагородної зброї виміряється десятками тисяч стволів, і це стало масовим явищем. Людей шалено дратує ось така принципова позиція МВС, що давайте будемо перешкоджати Асоціації ухвалювати необхідний закон, будемо паплюжити право громадян на самозахист.

Одне слово, все, щоб нівелювати зусилля зброярської спільноти. Натомість своїх вони нагороджують, до того ж безпідставно. Адже люди, які не мають стосунку до силових структур, не можуть бути нагороджені вогнепальною зброєю. Це право має тільки президент, усі інші силові структури можуть нагороджувати тільки тих, хто є дійсним учасником цих структур. А коли нагороджують міністра освіти, журналістку Яну Конотоп, до речі, трьома одиницями нагородної зброї, коли нагороджують депутатів – то це просто цирк. Вони чекають, коли у населення просто урветься терпець і усі купуватимуть неопубліковану зброю. Вже сьогодні склалася ситуація, коли за умови відсутності відповідного закону, не можна засуджувати людей за поводження із цією необлікованою зброєю. Нема закону, який би щось забороняв чи щось би дозволяв.

Представники влади все це розуміють, але через надприбутки, які приносять нагородна зброя, контроль обігу зброї серед населення, монопольне право надавати збройні охоронні послуги тощо, не хочуть щось змінювати. Є багато схем, на яких вони власним собакам вже золоті зуби вставили. Ситуація вкрай небезпечна. Рівень роздратованості суспільства очевидний на тлі тотального зубожіння, відсутності притомних, ясно окреслених перспектив, рівень злочинності зростає, а люди бачать, що не можуть себе захистити. Всі розмови про поліцію закінчуються тоді, коли поліція приїжджає, щоб констатувати смерть і провести слідчі дії, пов’язані з трупом. Кожна людина має право захищати своє життя самостійно. І зброя є лише одним з інструментів. Потрібна ціла низка законів, частина яких є у Верховній Раді, але вони блокуються афілійованими депутатами.

– Мусується думка про неготовність українського суспільства до легалізації зброї.

– Хто таке говорить?

– До прикладу, Геннадій Москаль…

– Почнемо з того, що Геннадій Москаль – це передусім генерал міліції, який має декілька нагородних стволів. Хочу нагадати, що саме у нього свого часу ці стволи ледь не поцупили. До речі, так і невідомо, чи повернули цю зброю, чи не повернули. Тобто, з одного боку, суспільство неготове захищати своє життя, а з іншого, воно готове боронити країну? 18-річні хлопчики готові йти воювати за власну державу? Значить автомат ми їм можемо видати йти на війну, а пістолет для самозахисту не можемо? Що за маячня? Ми бачимо, що щодня гинуть наші хлопці. Ми єдина країна в Європі, яка немає відповідного законодавства. Навіть сусідня Молдова має таке законодавство.

– Ви давно лобіюєте зброярське законодавство. Як далеко ви просунулися у своїх намаганнях?

– Ми вісім років лобіюємо ухвалення відповідного законодавства. І просунулися набагато далі ніж будь-хто. Хочу нагадати, що законопроект про цивільну зброю і боєприпаси зареєстрований у Верховній Раді. Щоправда, депутати його не розглядають. А наша петиція стала першою в історії України, яка набрала необхідну кількість голосів для її розгляду. Йдеться про власників зброї, про право на захист. Ми провели надзвичайно величезну роботу, провели освітню і роз’яснювальну роботу серед населення. Ми виграємо судові справи проти різних структур. Судимося і позиваємося одночасно і до МВС, і Мін’юсту, і Верховної Ради тощо. Ми постійно робимо свою роботу. Просунулися дуже далеко, але не вистачає "політичної волі".

Але йдеться швидше не "політичну волю", а страх перед тим, що люди остаточно усвідомлять, що громадянами країни їх робить не тільки паспорт, а право захищати себе, свою родину, свою країну. Представники влади, які набивають свої кишені, насправді, просто бояться, що одного дня до них прийдуть і спитають про походження їхніх маєтків. Але ці побоювання безпідставні. Бо із зареєстрованою зброєю, закріпленою за певною людною, кількість злочинів різко знижується. І це факт, який видно навіть із офіційної поліцейської статистики. Це десь на підсвідомому рівні у них, мовляв як це так, коли у всіх будуть рівні права. У них же всіх є нагородні стволи, вони почувають себе господарями життя. А коли буде ухвалений відповідний закон про зброю. То кожен такий «господар» життя, їдучи у дорогому мерседесі зі зброю, розумітиме, що у маленькому ланосі може їхати такий самий громадянин України, який теж може мати теж зброю і з ним не можна поводитися як з бидлом. Я вже не кажу про злочинців.

Це процес, який не можна зупинити. Чим довше влада зволікає із врегулюванням законодавства, тим проблема стає гострішою. Бо неопубліковану зброю люди скуповують масово, при чому законослухняні люди, які не мають злочинних намірів, бо на поліцію ніхто не розраховує. Всі хочуть рятувати життя самостійно, адже це наша відповідальність за власне життя і життя наших рідних. Людей позбавляють навіть теоретичного права захистити себе. Ось у цьому правда, а все інше – від лукавого…

– Чорний ринок існує і це факт. Як ухвалене законодавство зможе його врегулювати і вивести з тіні?

– Ми маємо зрозуміти природу існування чорного ринку зброї. Вона побудована на попиті. Якби не було попиту, то не було б такої пропозиції. Ясно, якщо люди бігають у пошуках пістолета, то обов’язково знайдеться спритний барига, який купить деінде дешевше, а потім привезе сюди, щоб продати якнайдорожче, при цьому домовившись з тими, хто мав би його контролювати, роздавши відповідні хабарі. Це всі розуміють і знають. А коли ми ухвалимо законодавство, то отримаємо головне – приборкаємо попит.

Навіщо законослухняній людині купувати неопубліковану зброю на чорному ринку, якщо можна прийти на курси, пройти відповідне навчання, отримати ліцензію, здати заліки і придбати офіційно пістолет. Навіщо псувати стосунки з законом. Отже, перший крок – приборкати попит, другий – треба приймати відповідні державні програми для того, щоб легалізувати наявну зброю. Звісно, усю зброю легалізувати не вдасться ніколи, наприклад, автоматичну. Але будуть створені умови, можливо, потрібен додатковий закон про амністію зброї тощо. Це звичайна світова практика, коли країна опиняється у таких умовах. Але у фундамент цієї роботи повинен бути покладений закон, який і визначатиме, хто, з якого віку, якою зброєю може володіти, що можна легалізувати, чого не можна.

Тобто без цього ми не зрушимо з місця. Два роки, три місяці і шість днів закон знаходиться у Верховній Раді без розгляду. А вони нам розповідають, що ми не готові. Поки можновладці набивають кишені і скуповують собі нагородну зброю, загинули тисячі громадян, які не могли себе захистити.

Автор: Оксана Дудар