Чому на третьому році війни ЗСУ досі відчуває недолік боєприпасів?

Набої калібру .308

В українському війську на третьому році війни певні види боєприпасів – дефіцит. Щось було змарновано під час першої кампанії. Щось, збережене з радянських часів, майже скінчилось. А дечого – як от набоїв для високоточної роботи снайперів – ніколи й не було.

Та навіть на третьому році війни тонка робота снайперів, як і багатьох інших стрільців, залежить від волонтерів. Саме вони привозять боєприпаси для гвинтівок калібрів .308 та .338.

Ані зброя, ані набої цих калібрів на озброєнні в армії не стоять. Хоча калібр .308 це майже повний аналог набою для СВД.

Чому в ЗСУ існує дефіцит боєприпасів

«Самі гвинтівки більш сучасні, оптика сучасна і рівень якості цих набоїв вищий. Як мінімум тому, що вони зроблені не 60 років тому, а буквально щойно. Вони при тих самих теоретичних характеристиках на практиці дозволяють виконувати набагато серйозніші задачі. Тобто це ми виходимо на 800-900 метрів», – розповів волонтер Павло Кащук.

Волонтерських набоїв під специфічні завдання снайперів точно не підрахуєш, але Павло припускає, що йдеться про 300-400 тисяч штук. Левова частка пішла на підготовку, а тепер – підтримання форми стрільців.

У перші роки війни навіть були поставки за державний кошт. Щоправда їхні об'єми під грифом секретності – і минулі, і теперішні. Та й зважаючи на кількість придбаних волонтерами набоїв – їх дочекалися далеко не всі.

Та й навіть ті закупівлі, які відбуваються зараз, натрапили на спротив закордонних зброярів.

«Взяли до уваги логіку, яка достатньо поширена серед низки європейських держав, що в Україні йде війна, і в такому разі постачання дестабілізуючих систем озброєнь сюди не повинно здійснюватись. Це регулюється нормами їхнього внутрішнього законодавства», – пояснив експерт з питань оборонних технологій Сергій Згурець.

Тож єдина можливість у критичний момент не залишитись з порожніми руками – власний патронний завод. І його будівництво мало початися давно. Адже те підприємство, де патрони виробляли раніше, залишилося на окупованій території – у Луганську.

Ціна однієї лінії – тобто виробництво конкретного боєприпасу, за різними оцінками стартує з 25 мільйонів доларів.

На будівництво заводу та його розгортання потрібні роки. І мільйони. Нещодавно визначились, що оплатять його за гроші Януковича. Але коли це станеться наразі невідомо.

За матеріалами статті Романа Пагулича