Маю право на самозахист!

Маю право на самозахист!

Першочергово цей допис не планувалось публікувати десь, окрім фейсбуку. Але є люди, які наполягають на тому, що це повинно бути поширено і за його межами і вимушена з цим погодитись.

Забагато спекуляцій відбувається на темі того, що люди, які не є військовозобов'язаними дозволяють собі навчатись. Навчатись захищатись.

Одразу маю оговорити - я не схильна коментувати або сперечатись з тими тезами, які можуть виникнути у читачів у процесі ознайомлення з текстом.

Текст наводиться у вигляді цитати. Йдеться про ГО "Український Легіон".

Тут до нас претензію мають, що ми не всі військовозобов'язані.

То є так.

Бо наша організація є громадською, що не має під собою зобов'язань змінювати місце роботи. Я не довіряю державі у забезпеченні моєї безпеки.

Я вже бачила як спрацювала система, яка повинна була мене захистити.

Я бачила це на власні очі у місті Луганську.

Бачила, як виявились безсилими всі військкомати, СБУ, міліція, Сокіл і ще купа силових структур, що давали присягу і МАЛИ нас (цивільне населення) - захистити.

Я бачила на власні очі, як виявилась не працездатною Державна Машина. З усією повагою до тих, хто на сьогодні виконує цей почесний обов'язок на всіх напрямках(і цивільне забезпечення, і військове). В тому випадку пункт 3 Конституції було не виконано.

Всі питання з мого виживання ПОВНІСТЮ лягли на мої плечі та плечі тих, хто надав мені тоді підтримку та допомогу. Моє життя врятувала не Державна машина. А прості громадяни України, та ті вміння і навички, які я отримала до того часу самостійно.

Більш того - у вищезгаданих структурах виявилась купа зрадників та перебіжчиків. З того часу, я не маю віри в те, що існує в світі якась така система, яка може забезпечити мій особистий захист більш досконало та надійно ніж я сама.

Я часто задаю собі просте питання - а що було б, якби патріоти Луганську мали якусь підготовку і вміли діяти більш злагоджено. Були напоготові дати відсіч. Вміли б допомогти населенню у скрутні часи?

Відповіді немає.

Її ніколи не буде.

Стаття 3 Конституції говорить:

--Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.--

І я, як представник згаданого біологічного виду - людина, та громадянин України користуюсь можливістю втілювати своє Конституційне право. І мені все рівно, які мають заперечення представник тих інституцій, які ВЖЕ довели мені свою неспроможність вчасно та якісно реагувати на події такого рівня.

Я - Громадянин України, я маю право на самозахист.

Я маю право опанувати ті навички і в тому обсязі які вважаю необхідними для забезпечення своєї безпеки та з метою стати поруч із Державними інституціями у годину потреби і робити одну справу.

Справу захисту нашої Землі, наших Людей, нашого Суверенітету.

Так само таке право мають ті люди, що не придатні до військової служби за станом здоров'я, які також втратили віру (так - на довіру треба заслужити - вибачте шановні - якісь люди її в моїх очах заслуговують - інституції в цілому - поки, що жодна) у інституції та ті, хто втілює таке своє право не методом мілітарного характеру.

Я знаю та чітко усвідомлюю, що все, що може бути прочитане не так - буде прочитане не так. Я підкреслюю, що цей допис не є офіційною позицією організації та є повністю моїми особистими почуттями, думками та походить повністю з мого особистого життєвого досвіду.