Мушкети. Історія, спорт чи злочин?

Мушкети. Історія, спорт чи злочин?

Я багато пишу та кажу про зброю. Не тому, що хочу придбати, а лише тому, що існуючий режим заважає чесно мати копії старовинної зброї - заважає займатися історичною реконструкцією та розвивати власну справу.

Є ще одна справа пов'язана зі старовинною зброєю – спорт. Про це далі в тексті.

Що це за текст?

Це інтерв'ю яке я дав самому собі. Будь-хто з журналістів може взяти його за основу і створити власний матеріал.

Отже...

Кор.: - Коли ми востаннє спілкувались, ти сказав, що хотів би зайнятися новим, цікавим видом спорту. Тоді не було часу все розпитати, то розкажи зараз, що то за спорт?

В.: - По-перше, дякую за можливість розповісти читачам про свої захоплення. По-друге… от так чомусь завжди відбувається, що не візьми, мусиш казати “Дуже популярне в світі, але не в Україні”. Ніби ми неандертальці якісь!

Кор.: - То все ж таки?

В.: - В світі, з 1930-тих років, якраз тоді, коли в СРСР будували комунізм, а наші предки помирали від Голодомору, вільні люди подивились новим поглядом на старовинну зброю ‒ мушкети, пістолі, вінчестери, все те, що працює на чорному поросі та, здебільшого, заряджається з дула, і вирішили, що це дуже цікаво та ефектно ‒ стріляти зі старовинної зброї, стоячи у клубах порохового диму, то є фан!

Тепер це популярний вид спорту, має десятки тисяч прибічників, організації в багатьох країнах, світову конфедерацію, яка об’єднує їх (MLAIC), вони щороку проводять світові чемпіонати.

Кор.: - Дійсно, цікаво. А наскільки це безпечно? Все ж таки вогнепальна зброя.

В.: - Якщо не порушувати правил безпеки, то всі будуть живі і здорові. Це як з будь-якою небезпечною річчю - автівкою, отрутою.

Кор.: - То в чому, власне, труднощі?

В.: - Чудове питання, я сам ставлю його собі ледь не щодня.

Кор.: - Яка відповідь?

В.: - В абсурдності ситуації. Зброя, також і старовинна, а також її копії, в Україні не заборонені і не обмежені в обігу, оскільки нема закону про це. Саме так, щоб заборонити якусь річ, треба ухвалити закон. Щоб визначити річ, як небезпечну, і впровадити для володіння нею дозвіл ‒ Верховна Рада має прийняти відповідний закон. Нема закону ‒ нема обмежень.

Кор.: - А фактично?

В.: - Фактично, ми живемо не за писаним законодавством, а за совєцькою традицією, яка каже: “Мати зброю погано, зараз ми вас будемо карати!”. Реалізувати своє право на заняття спортом я не можу. Наші шановні “правоохоронці” схопили б мене і судили б за копію мушкета, хоча жодного закону, який би обмежував право українських громадян на зброю ‒ не існує.

Кор.: - То який вихід з цієї ситуації?

В.: - Дуже простий ‒ Верховна Рада має ухвалити законопроект “Про цивільну зброю та боєприпаси”. Він вже 4.5 років лежить у Парламенті. Цієї зими відбулися громадські обговорення.

Кор.: - Як він регулює питання історичної зброї?

В.: - На історичну зброю до 1870 р. та її копії дія закону не поширюється. Простіше кажучи, такі речі не визнаються зброєю, тому і не обмежуються в обігу.

Кор.: - Хіба це безпечно?

В.: - Технічно ‒ це палка та трубка. Будемо відслідковувати всі палки та трубки? Абсурд. Як я вже казав, достатньо виконувати техніку безпеки. А, по-друге, це відповідає “Протоколу проти незаконного виготовлення та обігу вогнепальної зброї, її складових частин і компонентів, а також боєприпасів до неї”.

Згідно якого
“a) «вогнепальна зброя» означає будь-яку переносну ствольну зброю, яка спричинює постріл, призначена або може бути легко пристосована для спричинення пострілу чи прискорення кулі або снаряду за рахунок енергії вибухової речовини, за винятком старовинної вогнепальної зброї або її моделей. Старовинна вогнепальна зброя та її моделі визначаються відповідно до національного законодавства. Однак старовинна вогнепальна зброя в жодному разі не включає вогнепальної зброї, виготовленої після 1899 року;”.

Кор.: - Зазвичай, противники закону кажуть, що його прийняття призведе до масових вбивств та сплеску злочинів.

В.: - Кажуть. І помиляються. І зрозуміло чому, бо проекту закону не читали, але слухали маніпуляторів. Ніхто не буде роздавати зброю. Навпаки, закон потрібен, щоб в цій сфері суспільного життя запанував конституційний порядок. А маніпулятори цього не хочуть і справа не у масових вбивствах, а у тому, що поки відсутній закону, можна робити все, що завгодно. Фактично, маємо узурпацію влади.

Кор.: - Як це так?

В.: - Дивись, право вирішувати чим можна володіти, а чим ні - належить Верховній раді. ВР ‒ це законодавча гілка влади. Натомість зараз питання дозволів на зброю регулюється наказом МВС, а Міністерство ‒ це влада виконавча. Тобто, одна гілка влади захопила частину повноважень іншої гілки. А це вже порушення Конституції, кримінальний злочин.

Кор.: - Майже диктатура?

В.: -  Ну, диктатура це занадто, але користуються в Міністерстві цим на повну, зокрема дарують своїм васалам пістолети. За роки незалежності надарували приблизно 40 тисяч одиниць.

Кор.: - То це вже нічого так собі армія!

В.: - Так, вони бояться не масових вбивств, у них самих є охорона, вони, маніпулятори, бояться втратити шмат грошей. Величезний шмат грошей, зокрема з продажу “нагородної” зброї.

А для масових вбивств у нас в країні є все, що потрібно ‒ можна піти в мисливську крамницю та придбати нарізну напівавтоматичну гвинтівку у снайперському калібрі. Поставити оптичний приціл ‒ все.

Кор.: - Тобто закон все ж таки є!?

В.: - Ні! (посміхається). Оскільки є попит на зброю, є пропозиція. Дозвільна система посилається на наказ МВС № 622 від 21.08.98, яким було введено в дію інструкцію “Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї...”.

Але, по-перше, це не закон, по-друге закони, на виконання яких Наказ видавався ‒ втратили силу. Наказ № 622 не є чинним, але ним продовжують користуватися. Дуже зручно ‒ Міністерство внутрішніх справ може змінити його коли йому заманеться ‒ стабільність, порядок.

Кор.: - Як цікаво!

В.: - Дуже цікаво! Вся зброя в Україні, формально, у вільному обігу. Покарати когось ЗАКОННО за наявність у нього зброї неможливо.

Кор.: - Але людей судять...

В.: - Незаконно. Люди не знають своїх прав і не хочуть боротися. Але є чесні та порядні судді, вже є судова практика ‒ правда потроху торує собі шлях, суспільство повільно, але дорослішає.

Кор.: - А Кримінальний кодекс?

В.: - Має за мету охороняти наші права та свободи, це у його першій статті написано. У тому числі наше конституційне право мати будь-яку річ, що не заборонена законом і наше право на заняття спортом.

Кор.: - Зажди, але в такому разі, відсутність закону, відсутність підстав для притягнення для відповідальності ‒ це...

В.: -  Можливість для справжніх злочинців, а не уявних, як реконструктор Денис Дубровський, уникнути покарання.

Кор.: - А як же ж дозвільна система, яка видає дозволи на придбання зброї?

В.: - Дозвільна система теж діє незаконно, оскільки нормативно-правовий акт, на підставі якого вона має діяти, досі не оприлюднено, а значить, він не вступив в силу.

Кор.: - І скільки вже вона так працює?

В.: - З 1992-го, 26 років. Майже з моменту відновлення Незалежності.

Кор.: - Хтось з цим щось робить? Намагається дати раду?

В.: - Так, юристи Української асоціації власників зброї подали позови.

Кор.: - До кого і про що?

В.: - До державних органів. З вимогою привести цей бедлам до конституційного ладу.

Кор.: - Судяться з державою, щоб та виконувала свою роботу?

В.: - Саме так.

Кор.: - У суперечках про збройовий закон часто можна почути посилання на досвід США. Що можеш про це сказати?

В.: - США! Ну, я б звернув увагу, на те, які різні дискусії навколо зброї у двох країнах ‒ в США та в Україні.

В США є Конституція, в якій закріплено право володіти зброєю та носити її, бо це необхідно для безпеки кожного штату, для формування, якби сказали у 17 ст., “посполитого рушення”.

Є федеральне законодавство, яке регулює обіг зброї у всій країні.

В кожному штаті є власні нормативно-правові акти, які більш детально регулюють право громадян на зброю. В деяких штатах легше отримати дозвіл, в деяких ‒ складніше.

Тобто, є законодавство і навколо нього ведуться суперечки ‒ є люди в США, які вважають, що право на зброю треба обмежити, їм протистоять люди з протилежними поглядами. В політиці Республіканська партія традиційно підтримує власників зброї і право громадян на самозахист за допомогою зброї, Демократи навпаки воліють обмежити це право.

Кор.: - Цілком зрозумілий, цивілізований процес. А у нас?

В.: -  А у нас, по-перше, відсутній закон про зброю. В політичній площині дискусії навколо права громадян на зброю і на самозахист відсутні. Коли самі громадяни піднімають питання законодавчого врегулювання і кажуть:

“Згідно Конституції України обіг речей регулюється законами, а не наказами. Давайте відновимо у цій галузі конституційний лад і приймемо закон. Ось, ми підготували законопроект. Давайте у галузі зброї, оскільки вона небезпечна, буде порядок і зрозумілі правила”.

На громадян дивляться злобні очкі скрізь очьочкі і волають: “- Нізззя! Прєступнасть. Раздача аружія! Масавиє убійства. Ви хатітє убівать дєтєй!”

Кор.: - Невже так і кажуть?!

В.: -  Саме так. І це все є брехнею, оскільки законопроект не передбачає нічого вищезгаданого.

Кор.: - Ситуація, що склалося у нас зі зброєю, якось відбивається на інших сферах життя українців?

В.: - Безумовно. В першу чергу, на спорті, ми про це говорили. Такого спорту, як стрільба з мушкетів, у нас просто нема. Україна в ньому не представлена. В другу чергу ‒ підриває можливість розвитку туризму, одного з напрямків ‒ точно.

Кор.: - Туризму? Якого? Чому?!

В.: - Ну дивіться, Україна ‒ це дно. Золоте дно історичного туризму. Відкрийте Гугл Мепс, тицніть курсором, і читайте Вікі. Скоріше за все там буде щось таке:

“Наприкінці 15 століття маєтність перейшла до Сігізмунда Сененського і була в руках цього роду до 1619—1620 рр., коли ці землі купив Якуб Собєський — батько майбутнього короля Польщі. У ті часи замок був добре укріплений, тоді ж зводиться нова порохівня, робиться великий запас зброї і гармат. Завдяки розумному розташуванню замок неодноразово витримав затяжні облоги турків і татар. У 1672 р., коли Золочівський замок зруйнували яничари, поморянська твердиня вистояла перед численними військами. Під час другого походу турків на Львів в 1675 р. залога замку, не маючи достатньої сили для оборони, покинувши таємним ходом фортецю, вийшла до лісу і заховалась у Свірзькому замку. Залишений напризволяще замок цілком спустошили, однак невдовзі його відбудували коштом тодішнього власника — короля Яна ІІІ Собеського. На жаль, фортеця знов була зруйнована в 1684 р. татарами”.
Це про Поморянський замок.

Чи таке:

“Власник міста розпочав побудову замку наприкінці 16 ст. 1630 року — подарував його католицькому ордену босих кармелітів, (ті мали заборону на право носити шкіряне взуття, звідси «босі»). Замок перетворився на оборонний (кляштор) з військовим гарнізоном і кількома гарматами. В червені-липні 1648 вояки Максима Кривоноса захопили місто, зруйнувавши замок і монастир”.
Це про Бердичів.

Кор.: - І це все Україна.

В.: - Лише мала частка. Найбагатша і найцікавіша історія України ‒ це 16-18 ст. Це час, коли на поля битв виходить (і більше не покидає їх) порох ‒ ручна вогнепальна зброя. У ті часи це ‒ мушкети, пістолі, бандолети. І це дуже важливо для історичного туризму та івент-туризму, оскільки дуже видовищно.

Кор.: - А по подіях та особистостях ‒ це часи чого-кого?

В.: - Розвиток козацтва, війни з Московією. Це Сагайдачний, Хмельницький, Мазепа.

Кор.: - Тобто, мушкети, пістолі, самопали, фактично, ‒ частина нашої історії, невід'ємна культурна спадщина.

В.: - Саме так. Мушкети представлені навіть на гербах українських міст. Стрільба з мушкету могла б стати національним видом спорту.