Декілька порад з безпеки у контексті масових терористичних актів

Наслідки терористичної атаки в паризькому кафе Le Carillon

Вітаю, шановні читачі!

З огляду на те, що однією з моїх професій є надання послуг гештальт-терапевта, що по суті своїй несе місію допомоги людям, вважаю за обов’язок написати кілька слів, в надії, що вони можуть стати комусь у нагоді.

З огляду на те, що відбувається в нашій країні, а також на останні події в Франції, лише абсолютно нечутливі, або ті, хто живе в стерильних умовах “ілюзорної безпеки” не звернули увагу на проблеми із безпекою, які схоже переживає зараз наш регіон.

Моє звернення буде більше до жінок, так як за спиною в чоловіка, особливо озброєного, можна насправді відчути себе в безпеці і забути про те, що себе потрібно охороняти в будь-якому випадку.

З власних спостережень, ті, хто вижили в подіях у Парижі, пишуть слова на кшталт “You never think you will be in a situation like this”, що в перекладі значить “ніколи не думала, що буду в ситуації як ця”.

І це мабуть чи не найбільша проблема безпеки світової.

Коли навколо відбувається постійне порушення безпеки, як наприклад із нашою країною - війна, психіка має захисний механізм, який придумано природою, щоб не травмуватись. Цей механізм спрацьовує так, що ми ігноруємо постійну загрозу і опиняємось у пастці “ілюзії безпеки”.

У власному оточенні, зокрема чоловічому, я спостерігаю це менше, ніж у жіночому, що свідчить про те, що чоловіки виконують таки свою природну роль захисту, але однозначно недостатньо, тому цей текст стосується і чоловіків також.

В небезпеці виявляються жінки, бо вони часом ізолюються нами, що є помилковим. Захист жінки від небезпеки - це справді чоловіча роль, а також обов’язок чоловіка - попередити жінку (жінок) щодо можливої небезпеки не зважаючи на те, що чоловік поруч.

В даному випадку я говорю про ізоляцію. Бо вона спричиняє паніку. Паніка - це теж природній спосіб виживання, хоч і не самий ефективний, якщо говорити про масові теракти. Якщо поруч із людиною ну дуже несподівана небезпека, виникає паніка. Бо вона ніяк не підтримується впевненістю, що можна вижити, в випадку, якщо діяти згідно плану. В даному випадку кількість адреналіну, яка впорскується організмом в кров - зашкальна, що і спричиняє проблему паніки на фізіологічному рівні.

Мені неодноразово вдавалось спостерігати як реагують чоловіки і як реагують жінки, коли працює адреналін. І реагуємо ми по різному. Для чоловіка велика кількість адреналіну скоріше поштовх до дії, це навіть допомагає в більшості випадків вимкнути емоції і діяти згідно звичок, які працюють на рівні пам’яті рухового апарату.

А от для жінки - це зовсім не так. Жінка без емоцій не існує в принципі. Наслідком цього є застереження на літаках, щодо надівання маски потрібно здійснити спочатку собі, а потім лише дітям. Це повідомлення більше стосується жінок, так як відомо, що в результаті лобового зіткнення в автокатастрофі, чоловіки намагаються відвернути від себе і навколишніх небезпеку і якщо це не можливо - інстинктивно, хоча б відштовхують від себе те, що рухається назустріч, тим самим часом спасаючи себе і оточуючих.

В той час як жінки притискають до себе руки, бо інстинктивно в руках вони тримають дитину. І це працює навіть для тих жінок, в яких ніколи не було або ніколи не буде дітей.

Але є одне але.

Це не працює для жінок, які готові до подібних ситуацій. В випадку літака, вони знають від екіпажу, що в разі небезпеки, потрібно в першу чергу надягти маску на себе, інакше, через швидкість подій і паніки, яка може настати, найбільший ризик не вижити нікому.

В випадку масових розстрілів, які спостерігались в Парижі, з огляду на відгуки виживших, можна зробити висновок, що система безпеки країни не спрацювала так як цього від неї очікували і люди, а також спільноти, в яких сталась катастрофа були не готовими до реалій.

В випадку України, ми поки що не зустрілись з такого роду масовими розстрілами терористів, але все це нас чекає попереду. І до такого роду випадків варто бути готовим, як в контексті попередження і недопущення, так і в контексті мінімізації жертв.

Буду йти від найгіршого до попередження і недопущення.

Найгірше, це якщо ви загинули. Тут особливо вже не нічого не вдієш, крім співчуття вашим родичам. Хоча написання заповіту - це теж питання безпеки. Зробіть це.

Менш погане, це, якщо ви вже опинились в ситуації, коли поруч із вами падають люди від куль, або шрапнелі. В даному випадку варто звернутись до досвіду військових, так як для них це “робота”, як би це цинічно не звучало. А в досвіді військових, якщо немає можливості відвернути атаку, потрібно мінімізувати можливу шкоду своєму організму, впавши на землю і прикривши руками голову. Тоді механічним частинам буде менше шансу зруйнувати ваш організм.

В випадку, якщо вас вже ушкоджено, потрібно мінімізувати втрати своєї крові, чого варто навчитись у медиків. Пройти базовий курс невідкладної допомоги, це дешево, цікаво і надзвичайно важливо. Важливо саме по причині паніки в таких ситуаціях. Бо адреналін, який заряджено в крові того, хто панікує, будучи пораненим, спричиняє підвищене серцебиття, яке у разі кровотечі виганяє кров з організму в секунди. Тому такі базові речі, як заспокоїти жертву, навіть вдаривши по лицю, привівши до тями, або вирубивши, якщо паніка зашкальна - можуть спричинити виживання в ситуації, яка вже сталась.

В випадку, якщо вас ще не ушкоджено, але ви бачите, що вже ушкоджено інших і процес не зупинено, потрібно слідувати правилу кисневої маски в літаку - спочатку зупинити процес. Якщо у вас є зброя - потрібно знешкодити причину катастрофи і лише тоді приступати до порятунку себе, якщо є рани. І лише тоді можна приступати до порятунку інших.

Якщо є можливість привернути увагу людей зі зброєю, які повинні вас оберігати (охорона, для прикладу, або ваші друзі, в яких є право на носіння зброї) до ситуації, яка відбувається, потрібно негайно це зробити будь-яким способом. У них є засоби, які допоможуть зупинити процес ушкодження і тоді можна буде приступити до медичних дій.

Якщо вам вдалось вижити в ситуації, то найгірша послуга собі, це забути, що там відбулось. Чим швидше ви знайдете людину, якій зможете розповісти про те що з вами сталось, тим менше психологічного ушкодження ви нанесете собі. Тут потрібно діяти так само, як і в випадку із фізичним ушкодженням. Потрібно допомогти собі, щоб мати змогу допомагати іншим. В такого роду історіях завжди є психологічна підтримка, навіть в нашій країні.

Як правило першої допомоги, забороняється спати жертвам, допоки розповідь про те, що сталось не буде розділена із іншими. Якщо дати собі заснути, то є майже 100% ризик надати собі шкоди посттравматичного стресового розладу, який лікується роками і не завжди успішно. Ветерани вам про це можуть розповісти більше, як і психотерапевти, що мають справу із такого роду ушкодженнями.

Як попередити такого роду ситуації.

Якщо мова йде про масові розстріли в “безпечних” місцях, то важливо приділити увагу цій самій безпеці. Якщо це нічний клуб, або великий торговий центр, то в першу чергу варто звернути увагу, де розташовані засоби безпеки. Наскільки уважна охорона, чи є наявні камери відеоспостереження, чи озброєна охорона, чи є зброя у вас із собою.

Якщо хоч щось із цього не в порядку - варто повідомити відповідній структурі про недостатні засоби безпеки. Важливо не ігнорувати і не особливо не уникати цього. Відомі gun-free зони, це як червона ганчірка для терористів, яка говорить “тут вам ніхто не буде чинити опору”. Варто зробити все, щоб такого роду територій не існувало.

Історія не знає і не буде знати терористичних атак на місцях скупчення озброєних людей.

Ще ніколи не було випадків, коли терорист масово застрілив людей на стрільбищі. Там зараз найбезпечніше місце для тих, кому потрібно почувати себе в безпеці і, що дуже важливо, для тих, кому потрібно продемонструвати цю безпеку в контексті нашої країни.

Якщо у вас немає зброї - виділить на це 500-1000 гривень і отримайте дозвіл. Сама процедура отримання вам дасть розуміння базової безпеки, так як вам прийдеться пройти базовий інструктаж.

Якщо вам цього буде недостатньо - придбайте собі зброю. Рушниця, що була у використанні, коштує від 1200грн, що не є великим бюджетом навіть для людей за межею бідності, особливо враховуючи те, що відчуття безпеки саме по собі здатне вивести людину із межі бідності.

Якщо ж навіть такої можливості немає, то можна, просто спостерігаючи за людьми, які стріляють на стрільбищах, перестати боятись зброї, що саме по собі попередить виникання паніки перед озброєними людьми, і допоможе вижити в критичній ситуації.

Для тих, хто здатен поки що тільки спостерігати - зверніть увагу на порядок дій стрілка на стрільбищі і спробуйте знайти відповідь, для чого саме такий порядок дій і що він дає. Це надасть вам відчуття безпеки перед озброєною людино, бо ви зможете з легкістю відрізнити законослухняного громадянина від озброєного злочинця. Бо тільки законослухняний знає, наскільки важливо дотримуватись правил техніки безпеки. В той час як злочинець цьому не приділяє уваги.

Якщо ж у вас вже є зброя і безпека для вас важлива, зверніть увагу на найслабші місця вашої персональної безпеки. А саме, в яких місцях ви ігноруєте свою персональну безпеку, і чому це відбувається. А головне, що варто змінити, щоб це не відбувалось. Наприклад, я, маючи зброю, вдома почуваю себе у безпеці, але за відсутності права на носіння короткостволу, я, крім постійної підтримки прийняття законопроекту, що є стратегічним ходом, намагаюсь вказувати небезпечним системам про їхні слабкі місця і усіляко забезпечую те ж саме правило щодо своєї дружини, що є по суті тактикою поведінки.

Щоб не допустити!

Але в кожного із нас своя вразлива зона і в кожному окремому випадку потрібно приймати свої міри безпеки.

Якщо у вас вже є зброя, але у ваших членів родини її немає, варто прикладати зусилля для отримання такого права і для них. Ви здивуєтесь, скільки всього потрібно змінити у власному в житті, щоб спробувати вмовити кохану жінку піти і запустити процедуру отримання зброї для неї.

Те, що я спостерігаю у спільноті УАВЗ - це є системною помилкою, коли в коментарях відповідають “жінка зі зброєю, - це як мавпа з гранатою” і дуже радію, якщо бачу на стрільбищах жінок, які достатньо мотивовані, щоб приймати участь у подібних проектах.

Я особисто буду вдячний вам, жінки, якщо будете ділитись із спільнотою мотивацією для власного озброєння, бо відомий факт, що жінка більше прислухається до досвіду іншої жінки, ніж до вмовлянь чоловіка.

Тоді і я зможу вмовити свою отримати дозвіл на зброю і придбати їй в подарунок “рожевого” дробовика 12го калібру.

Бережіть себе.